На головну Інтерв'ю Не домовляться: Петро Саганюк ламає плани Ігоря Гузя щодо призначення мера...

Не домовляться: Петро Саганюк ламає плани Ігоря Гузя щодо призначення мера міста

536

Про рішення черговий раз «востаннє» балотуватися у мери Володимира-Волинського, про те, на скільки років себе відчуває, про ставлення до Ігоря Палиці, особливості стосунків із Ігорем Гузем, про основних опонентів на виборчих перегонах, а також про те, чому вибори мера будуть чесними і з якими проблемами доведеться стикнутися наступному міському голові – розповів багаторічний мер Володимира-Волинського Петро Саганюк.

 

- реклама -

«Іншим кандидатам обіцянки можуть зійти з рук, а мені – вже ні»

– Стосунки видання «Волинь.Правда» із вами мають довгу історію і не завжди були позитивними. Але сьогодні хотілось би поговорити не про минуле, а про майбутнє –  України, Волині,  Володимира-Волинського. Не секрет, що нещодавно ви відсвяткували семидесятиліття, але не зважаючи на вік, маєте чимало енергії, запалу і позитиву та оголосили, що балотуватиметеся на посаду міського голови. Що спонукало  до цього, оскільки кожного разу говорите, що йдете востаннє?

–  Дійсно думав, що це моя остання каденція. Так, у мене вже поважний вік і молодь на це дивиться скоса. Але, подивившись на передвиборчу метушню і деяких кандидатів…  Не хочу нікого образити,  намагаюся не воювати ні з ким. Але місто треба любити, треба ним жити, знати, як управляти, бо це живий організм. Якщо хтось думає, що бюджет – це мішок грошей і Петро Данилович їх роздає, то це не так. Бюджет Володимира-Волинського цьогоріч близько півмільярда гривень.  Можу хіба що відстежувати у комп’ютері, скільки коштів на рахунок надійшло, які були видатки.

Деякі молоді політики думають, що прийдуть до влади і будуть контролювати фінансові потоки, хтось їм даватиме «відкати». Це далеко не так. По-перше, є система контролюючих органів. І всі бюджетні витрати на суму понад 50 тисяч гривень відстежують. Всі закупівлі проводяться через публічні тендери, відбуваються електронні торги у системі «Прозоро», на їх перебіг ніяк вплинути не можна. Наприклад, нещодавно у тендері на капітальний ремонт дитсадка  перемогла фірма з Луцька. Вигравали наші закупівлі фірми з Миколаєва, Нововолинська… Як на мене, це не вигідно для міста, оскільки фірми-переможці сплачують податки до місцевого бюджету за адресою прописки, а не у Володимирі-Волинському. Хотілося б, щоб кругообіг грошей відбувався, як води в природі, умовно кажучи, з якого бюджету «випарувалися», в той бюджет і повинні  вернутися. Але, на жаль, зараз  не так.

Друге, що вплинуло на моє рішення, – це  лозунги, з якими пішли на вибори деякі кандидати. На зразок «Ми все змінимо!» Шановні, ми міняємо вже 30 років, а толку немає. Інші обіцяють «світле майбутнє». Старші люди пам’ятають, як їм обіцяли  жити при комунізмі. Тому треба не говорити пафосними гаслами про  світле майбутнє, а робити конкретні справи, від яких залежить комфорт життя людей тут і зараз. Будувати спортивні майданчики, безперечно, треба. Але, окрім того, потрібно розуміти проблеми міста. Наобіцяти  легко, а от виконувати – це вже інша справа.

У місті є ситуації, які гостро потребують втручання, наприклад, мережі водопостачання, яким подекуди  вже років сто. У нас водоканал на вулиці Луцькій, а військове містечко – на Ковельській. І якщо додати одну атмосферу тиску у військовому містечку, то на водоканалі  треба сім, а через це відразу по мережі б’ють фонтанчики, рвуться труби. У мене був прекрасний перший заступник Микола Веремчук, він чудово розумівся у питаннях водопровідно-каналізаційного господарства.

Окреме питання – мережі в будинках, є такі, яким теж уже під сотню років. Така ж проблема з очисними спорудами – їх здали у експлуатацію у 1975 році. Як  думаєте, пора їх модернізувати?  Торік  виділили на цей проект  до двох мільйонів гривень. З очисних споруд нечистоти йдуть у Західний Буг. Розумієте, яка може бути шкода навколишньому середовищу, якщо зволікати з  розв’язанням цієї проблеми?  Змогли домовитися із польською стороною про співфінансування модернізації  цих споруд, де ми фінансуємо 10, поляки – 90 відсотків.  Плануємо залучити грантові кошти і провести реконструкцію найближчим часом. Окрім того, спорудили водозабірник на два мільйона літрів. Бо раніше закачували воду вночі, користуючись дешевшим «нічним тарифом» на електроенергію. Так уникнули підвищення тарифів на воду.

Наступна проблема міста – це дороги.  зверніть увагу, скільки доріг вже зроблено за ці роки, а скільки ще треба зробити. Свого часу центральні вулиці міста передали на баланс держави, відтак ремонт дорожнього покриття на них проводиться за кошти держбюджету, а за рахунок місцевого маємо можливість ремонтувати бічні вулиці.

Потрібно розвивати медицину. У нас так склалося, що медоб’єднання обслуговує і місто і район. У місті  дслокується14-а бригада ЗСУ, є станція переливання крові. Тож були усі підстави стати йому госпітальним центром. Цього не сталося. Пізніше пройшла медична реформа, почали створювати опорні лікарні –  у Камені-Каширському, Любомлі, Ратному, але не у Володимирі-Волинському. Хоч у нашому місті є сучасна п’ятиповерхова лікарня на 500 ліжок,  щороку вкладаємо кошти у її розвиток. Наприклад, цьогоріч придбали рентгенівський апарат, встановили вантажний ліфт, відкрили відділення гемодіалізу, закупили апарати ШВЛ. Але ці апарати нічого не варті, якщо не забезпечені киснем. Тому додатково виділили понад три мільйони гривень і придбали кисневу станцію.

Є питання і в освіті. У місті діє п’ять навчальних закладів. У тому числі – єдина у регіоні школа для глухих дітей, яку спорудили завдяки підтримці тодішнього губернатора Бориса Клімчука. Будівництво обійшлося у 20 мільйонів гривень, але якщо порахувати за  нинішнім курсом, то  це близько 100 мільйонів. Школа розрахована на 120 дітей. Побудували за ці роки плавальний басейн. Скажіть, у якому ще місті за роки незалежності таке зробили? А нам вдалося – гарний басейн на чотири доріжки, де проводяться обласні змагання. Також побудували спорткомплекс. Завершили будівництво практично всіх недобудов, які отримали у спадок з 90-х. Нині закинутих недобудованих об’єктів на території міста немає.

Обіцяти легко, а я собі не можу дозволити ходити по дворах і говорити те, чого не зможу виконати. Тим більше, якщо  почну обіцяти, то люди запитають:  чому не зробив раніше? І матимуть рацію. Тому іншим кандидатам будь-які обіцянки можуть зійти з рук, а мені – ні. Я така людина: якщо пообіцяв, то повинен виконати.

 

«Дехто мене не любить, бо я – «ходяча енциклопедія». знаю більше, ніж вони думають»

– За увесь час вашого перебування на посаді скільки вдалося збудувати нових об’єктів у Володимирі-Волинському, залучити інвестицій?

– Точно порахувати складно, але близько 30 об’єктів побудували. Ще важче визначити кількість залучених інвестицій. За моєї першої каденції курс долара був приблизно 2 гривні, нині – 30. Окрім капітальних об’єктів в останні роки спорудили чимало спортивних майданчиків із штучним покриттям.  Цьому посприяв і народний депутат Ігор Гузь. Побудували футбольні поля, дитячі майданчики, відкрили рекреаційний парк тощо. У планах – реконструкція парку «Слов’янський»,  на все це треба кошти.  Нині недовиконання бюджету 4,9 мільйона гривень. На щастя, вже три місяці поспіль  він перевиконується,  думаю, що до кінця року увійдемо в графік. Раніше тільки два міста області мали профіцит бюджету – Луцьк і Володимир-Волинський. Ми щомісяця здійснювали відрахування в держбюджет. На наступний рік нам також запланували профіцит бюджету у 15 мільйонів гривень.

– Тривалий час ви працювали на високих посадах  у Луцьку, у Володимирі-Волинському, останні 22 роки очолюєте місто. За цей час біля вас виховалося чимало відомих на Волині й в Україні політиків, менеджерів, управлінців, громадських діячів. Один із них – Ігор Гузь, чинний нардеп. Жителі міста бачили його поруч з вами на публічних заходах.  Багато хто розуміє, що великою мірою завдяки  вам цей чоловік перетворився у відомого в Україні політика. Як сталося, що на цих виборах ви опинилися по різні сторони барикад?

– За своє життя дійсно виховав багато відомих людей. Мої вихованці – це Микола Романюк (луцький міський голова 2010-2017 років, голова ОДА 2007-2010 років – ред.), Володимир Гунчик (голова ОДА 2014-2018 років – ред.). Тобто, практично,  виховав два губернатора Волині. А щодо Ігоря Гузя, то ми й тепер і з ним в нормальних стосунках, не сваримося.  Не збираюся щось змінювати, бо вважаю, що сплав молодості та досвіду повинен бути. Як старість може помилятися, так і молодість може завести не туди. А якщо досвід і молодість працюватимуть, як механізм стримувань і противаг, то, думаю, все буде нормально.

Я глибоко поважаю Ігоря Палицю, однак не можу зрозуміти, чому народні депутати так активно взялися за місцеві вибори. Давайте жити по-чесному,  у нас демократична держава, не можемо вернутися в СРСР з однопартійною системою, хоча і вийшли з того часу. Можливо, я зробив помилку, що сказав Ігорю Гузю, що не буду виставляти свою кандидатуру на посаду міського голови. Але тоді  йому пропонував взяти кількох відомих людей і провести опитування, аби визначити найдостойнішого кандидата. Так само спільно вирішувати і з кандидатом у мери, а не виставляти того, кого сказав нардеп. Навіщо чинні нардеппи вписують свої прізвища першим номером у списках до обласної ради? Люди ж чудово розуміють, що  вони там не працюватимуть, а просто авторитетом і впізнаваністю «тягнуть» рейтинг партії.

З Ігорем Гузем зустрічалися два тижні тому. У нас збереглися хороші стосунки, його тато був колись моїм підлеглим, працював заввідділом по роботі з молоддю. Можна сказати, що він також мій вихованець, родину Гузів  дуже добре знаю. Батько Ігоря мав би бути другим секретарем обкому комсомолу свого часу, однак КДБ не погодив його кандидатури, оскільки його дядько під час війни носив патрони «бандерівцям». Тому патріотизм – це у них родинне, й Ігорю передалося. Але насамперед міському голові потрібно думати про економіку – на чому місто повинне заробляти.

Проблема у тому, що в нашій країні політика йде на крок попереду економіки. Якби політика була одна, а вона у нас багатовекторна. Сьогодні одне, а завтра – інше.  Хочете будувати дитячі майданчики, а що порадите робити із майже тисячею безробітних володимирчан, які стоять на обліку у службі зайнятості? Що робити із ветеранами, пенсіонерами, заробітчанами, якщо знову закриється кордон?  Через два тижні розпочнеться опалювальний період, місто  боргує за енергоносії, за водопостачання. Чи мають автори гарних гасел конкретні пропозиції щодо того, як погасити ці борги? Не можна просто обіцяти розв’язати всі проблеми, потрібно розуміти реальну ситуацію. Є ряд питань, які в деяких кандидатів лишаються поза увагою, зате лунають одні обіцянки.

Звісно, нічого не стоїть на місці, не приховую, що свого часу і я був у компартії, пізніше  – у «Батьківщині». Але хто дав вказівку знести пам’ятник Леніну у місті? Петро Данилович. Українського прапора над адміністрацією хто першим підняв? Саганюк. А де тоді були всі ці лідери? За кутком ховалися. Це на останньому Майдані вони всі вже були патріотами, а в 1991 році сиділи мовчки, і думали, що мене за мою проукраїнську позицію розірвуть. Деякі навіть в Криму переховували по 3-4 роки, бо сподывалися, що радянська влада ще повернеться.  Не хочу зараз називати прізвищ. Дехто мене не любить тому, що я, як «ходяча енциклопедія», багато знаю. Навіть більше, ніж вони думають.

 

«У мене сучасніше мислення, ніж у деяких молодих політиків»

Дехто вважає, що ваша ахіллесова п’ята – вік. Скажіть,  чи не вичерпався ваш потенціал у владі, і як ваша можлива перемога позначиться на майбутньому нардепа Ігоря Гузя?

– Так, у мене дійсно поважний вік. Але, наприклад, Леонід Кравчук у 90 років веде переговори у Мінську, і що, хочете сказати, що щось не так говорить? В Америці Джо Байдену – 80 років, чоловік балотується в президенти. Я, звісно, не порівнюю себе з цими політиками, але останнє слово скажуть люди. Не відчуваю себе на свій вік. У мене, між іншим, більш сучасне мислення, ніж у деяких молодих політиків. Міський голова повинен бути лідером і без підтримки громади він нічого не вартий. Як би двірник мітлою не підмітав, якщо люди кидатимуть під ноги сміття, місто буде брудним.

Безумовно, якщо буде моя перемога,  хотів би бачити молодих людей у своїй команді, які б дійсно жили цим містом, а не виїжджали з нього. Безумовно, складно залучати інвестиції, але нам вдалося виграти проект на два мільйона євро. Скажіть, хто в хату, яка горить, кладе гроші? Перш ніж запрошувати закордонного інвестора,  треба навести порядок у своєму домі. А у нас після кожних виборів продовжується колотнеча аж до наступних. Не можуть політики працювати спокійно цілу каденцію. В сусідній Польщі, наприклад, після кожних виборів формуються владна команда, опозиція,  які працюють аж до наступних.

– Оскільки  кажете, що зберегли приятельські  стосунки з Ігорем Гузем, не  зважаючи на те, що зараз у різних політичних структурах, чи може бути так, що цей нардеп  і його команда впросять вас зняти свою кандидатуру на користь того кандидата, якого він підтримує?

– По-перше, не сам приймав рішення, а команда людей, яка попросила йти на вибори, і без їхньої згоди не можу знятися з перегонів за власним бажанням, це було б непорядно з мого боку. Переможе команда Ігоря Володимировича –  поставлю за це свічку. Переможе моя – поставлю дві (сміється – ред.). Не претендую на якусь роль у команді Ігоря Гузя, хоча його поважаю. Але якщо переможе моя команда, то запрошу людей  від Ігоря Володимировича до співпраці, якщо не загордяться.

– За час вашого перебування на посаді міського голови, хто із народних депутатів, обраних по округу, працював, на вашу думку, най ефективніше?

– Найбільш ефективно працював Ігор Гузь.

– А чому ж тоді не вдалося відновити роботу цукрового заводу?

– Ні для кого не секрет, що до роботи цукрового заводу причетний Арсеній  Яценюк та Андрій Іванчук, нинішній нардеп,  інші представники партії «Народний фронт»…

– Але й Ігор Гузь був свого часу у складі цієї команди…

– Людям потрібно пояснити, що складно відновити ці мегапідприємства: цукровий завод, комбінат молочних продуктів, консервний завод тощо. До цукрового заводу свого часу було прив’язано шість районів, які поставляли сировину. У 1990 році тільки Володимир-Волинський район здав 228 тисяч тонн цукрових буряків. А щоб завод працював – треба півмільйона тонн.  Нині цієї культури ніхто стільки не сіє.

Те ж саме з комбінатом молочних продуктів, який розрахований на переробку 500 тонн молока за добу. У 1990 році у нашому районі тільки у колгоспах було 17 тисяч корів, ще до 8 тисяч – у приватному секторі,  а тепер, мабуть, навіть 700 не знайдете. На молочний комбінат постачали молоко із шести районів від  приблизно 120 тисяч корів. Тоді виготовлялося і молоко, і масло, і кисломолочна продукція, а тепер де брати сировину? Це по-перше. По-друге, це дуже енергозатратне радянське виробництво.

 

«Ігор Палиця не допустить фальсифікацій, бо це нашкодить  і його особистій репутації»

– Олігархи, які фінансують партії в Україні, серйозно взялися за місцеві вибори. Всі розуміють, які величезні кошти вкладаються у виборчу кампанію, що на Волиніполітична команда Ігоря Палиці розраховує на перемогу на всіх фронтах, зокрема й у Володимирі-Волинському. Скажіть, якщо відчуватимуть, що програють, чи допускаєте, що ваші опоненти вдадуться до фальсифікацій виборів? 

– Я глибоко поважаю Ігоря Палицю і його інтерв’ю мені імпонують. Якщо його послухати – він дійсно переживає і за долю Волині, і за долю України. Він досвідчений чоловік у політиці, був губернатором Одеської області, яка дуже непроста, а нині –  народний депутат. Думаю, Ігор Палиця сам не допустить фальсифікацій, оскільки це, насамперед, нашкодить його власній  і репутації його політичної сили. Як провести фальсифікації, якщо за процесом голосування і підрахунку голосів спостерігають десятки людей з різних партій і незалежні спостерігачі?  Не допускаю цієї думки, думаю, Ігор Петрович також це розуміє. Адже його партія створюється не тільки під місцеві вибори, а під майбутні парламентські і президентські. Нехай візьмуть навіть 40% голосів, але повинні зрозуміти, що не можна нагинати всіх. Бо чим більше нагинаєш, тим більший опір. Наприклад, зміна міського голови тягне за собою зміну заступників, керівників управлінь, бюджетних установ, а за ними стоять цілі колективи. Не можна одним махом розпустити всіх, як хочуть.

– Кого бачите своїм основним опонентом на виборах?

– Всі один одному опоненти.  Поважаю Ігоря Пальонку, він працював у нас начальником ЖЕКу. Думаю, він може бути головою громади, але спершу варто було б кілька років побути заступником, ознайомитися із господарством міста. Максим Клим’юк – депутат міської ради, також молодий політик, КВН веде. Теж має трішки рейтингу. Але, повірте, управляти містом і вести КВН –  різні речі… В нас КВН вже в державі… Не можна стати керівником району чи міста, не маючи життєвого досвіду. А ходити і обіцяти – справа нехитра. Микола Юнак теж виставив свою кандидатуру, про нього міг би більше сказати, але краще утримаюсь… Є й інші кандидати….

– Якби Вам довелося готувати свого правонаступника. Чи є серед нинішніх претендентів у мери така людина, якій би з чистою совістю могли передати «ключі від міста»?

– У моїй команді є така людина. Цього кандидата навіть пропонував Ігорю Гузю.  Це підготовлений чоловік, який може керувати містом.

– Дякуємо  за інтерв’ю! Бажаємо чесних виборчих перегонів!

За підсумком розмови склалося враження, що Петро Саганюк, якого вже «списали» з рахунків опоненти, може і готовий дати останній бій – взяти більшість голосів і ще на п’ять років залишитись у кріслі міського голови, втерши носа «молодій команді». Варто пам’ятати, що наступними будуть парламентські вибори й Ігорю Гузю  доведеться знову змагатися за прихильність на окрузі, де найбільше голосів за його кандидатуру завжди давали міста Володимир-Волинський і Нововолинськ, мерів яких нардеп і його команда вирішили замінити.  Аза інсайдерською інформацією, незалежна соціологія прогнозує впевнену перемогу чинного міського голови княжого міста.

За матеріалами інтернет-видання «Правда. Волинь».

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

чотирнадцять − три =