Війна стирає географічні, соціальні й вікові рамки. Неважливо, ким ти був до неї, де народився й жив, не має значення, ще зовсім молодим чи вже зрілим прийняв рішення іти на фронт. Важливо, хто ти зараз, що в тебе у серці, на що готовий заради побратимів, Перемоги, України…
Сержант з матеріального забезпечення другої батареї пешого гаубичного самохідного артилерійського дивізіону Віктор Іванович Троц, попри чималий життєвий досвід, з легкістю знаходить мову з молодшим від себе побратимами. Чимало з них за віком можуть бути синами Віктора Івановича. А тому й ставиться він до них з батьківською увагою.
– Буває, дивлячись на хлопців, згадую себе в молоді роки. Життя – складна штука, війна – страшна. Тому намагаюся передати молодим свій військовий досвід, адже свого часу десять років прослужив у війську, а заодно – і життєвий: аби щось підказати, вберегти від необдуманих учинків, необережних кроків, помилок, – розповідає Віктор Троц. – Тож, думаю, виконую не тільки службові обов’язки, а почасти, й батьківські…
Власне, батьківські почуття й покликали Віктора Івановича, який до війни працював виконробом на будівництві, до війська та на фронт. Прийняв рішення йти служити за контрактом, аби підтримати сина, який призвався до лав Збройних Сил України, бути поряд із ним. Та сталося так, що воювати батькові й синові довелося в різних бригадах, на різних ділянках лінії розмежування.
– Ми з дружиною до останнього не знали, що син іде служити за контрактом, – пригадує Віктор Іванович. – Коли ж довідалися, і я повідомив дружині про те, що теж буду призиватися до лав ЗСУ, вона сприйняла новини надзвичайно болісно, чого гріха таїти, була проти, страшенно переживала спочатку за сина, згодом – за нас обох. Але з часом звикла, змирилася. А як інакше? Як можна відсиджуватися по хатах, коли чиїсь чоловіки й сини воюють?
Поки ми розмовляємо, за розповіддю Віктора Івановича уважно стежать його молоді побратими. В очах – цікавість і повага. Такі стосунки, каже співрозмовник, вибудувати нескладно.
– Де би ти не був, яку би посаду не обіймав, важливо – не тільки сумлінно виконувати свої службові обов’язки, а й завжди бути людяним і чуйним. Притримуючись цього простого правила, будеш своїм у всіх розуміннях цього слова, у будь-якому колективі.
А ще Віктор Іванович започаткував в підрозділі своєрідні змагання на швидкість розборки автомата АКСУ: він це робить за вісім секунд. Молоді побратими активно тренуються,аби перевершити результат пана Віктора. Процес тренувань проходить завзято, емоційно й весело.
