День 29 січня оповитий немеркнучою славою юнаків, які силою молодечого пориву засвідчили, що віки перебування в неволі не умертвили прагнення українців до визволення. Поклавши своє життя на вівтар служіння Батьківщині, вони подали приклад наступним поколінням, своєю смертю ствердили безсмертність духу української нації. Важливо нині, в час смертельної небезпеки для нашої державності, територіальної цілісності і взагалі існування нас, як нації, звернути пильну увагу молоді на цю історичну подію, що сталася в буремному 1918 році.
Минуло вже 107 років з дня героїчного бою під Крутами. По-різному оцінюють чин тодішніх студентів та гімназистів, які стали на захист щойно проголошеної державності. Та все ж переважає думка, що ними вписано найгероїчнішу сторінку в нашу історію.
«Саме від Крут, – підкреслив поет Євген Маланюк,- не тільки психологічно, а й хронологічно починається в нашім житті тип Новітнього Українця, тип, що намагається надавати проявам українськости ціхи справжнього, вже національного стилю».
«Крути – це перше зірвання лаштунків невільничої комедії, що відбулась у час революції 1917 року на українських землях. Це перше прозріння, що влада – це боротьба, а держава – це кров і залізо.
Крути – це воскресіння по довгих століттях, обірваної Полтавою, української національно-визвольної війни з лютим ворогом України – московськими загарбниками. Щойно Крути дали початок правдивої нашої національно-визвольної революції, а не ті формальні дати, що мали тільки паперову вартість», – стверджувалось у квартальнику Українського Вільного Козацтва, що видавався у США і Канаді у 1960-1980-х роках.
Автору цієї публікації вдалося за допомогою налагоджених контактів з українцями, закинутих долею на американський континент, зібрати майже повний комплект цього журналу. Це оригінальне видання збагатило фонди Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського.
Саме в одному з номерів «УК» за січень-березень 1982 року було опубліковано велику статтю киянина, члена Української Центральної Ради Михайла Кушніра, присвячену вікопомній битві біля станції Крути. В ній в хронологічному порядку, по свіжих слідах, детально описано перебіг подій 28-29 січня 1918 року. П’яна москвинська матросня з нечуваною жорстокістю розправлялася з юними українськими патріотами, серед яких були навіть 16-річні. Та все ж наступ більшовицьких військ на Київ було загальмовано безстрашним поривом юних сердець.
Поет Володимир Янів у журналі «Визвольний шлях» опублікував свій вірш, присвячений цьому героїчному чину молодих українців:
«Чужинче! Йди і Україні
Скажи, що звершено наказ!
Хай не сумує: на руїні
Збудуємо нові твердині
І в бій підемо другий раз!
Скажи, що шлях покажуть Крути,
Що замість терня – ореол,
Що Україні вічно бути,
Про Україну всім почути,
Бо світу це новий престол!»
Звучить життєствердно!
Вклоняючись пам’яті Героїв-крутянців, ні на мить не забуваємо, що відчайдушна боротьба з «нашим непримеренним і головним ворогом» (за визначенням В’ячеслава Липинського) триває досі. Ненаситна потвора російського імперіалізму намагається будь-що-будь підкорити Україну, а навіть знищити її. Та обломає вона свої хижацькі зуби, бо на захисті рідної землі стоять новітні Герої! Слава їм! Слава Збройним силам України! Слава Україні!
Віталій КУШНІР, с. Затурці
