Нещодавно у культурно-мистецькому центрі презентував свою книгу «Тисячоліття волинської книжності» письменник, прозаїк, літературознавець і журналіст Сергій Синюк, котрий давно досліджує історію Волині, бо і місто Шумськ на Тернопільщині, звідки він родом, колись належало до цієї історичної області. В останні роки він більше цікавиться книговидавництвом й вивчає його від княжих часів до сьогодення. Нова книга має зручний, кишеньковий формат, надрукована у тернопільському видавництві «Богдан» і знайомить з відомими постатями, котрі причетні до книжності на Волині, у тім числі – й на Володимирщині.
У творчому доробку Сергія Синюка є повісті, романи, літературні лекції, історичні дослідження й посібники для прозаїка-початківця, а деякі його твори перекладені польською мовою. Свого часу він закінчив бібліотечний факультет Рівненського інституту культури, захистив кандидатську дисертацію у Рівненському гуманітарному університеті. Він лауреат літературних премій імені Уласа Самчука, Степана Будного, Ярослава Стецька.
Коли Володимир був столицею Галицько-Волинського князівства, то Шумськ був південною столицею Погоринського, отож історичні події у них переплелися, переконаний Сергій Ярославович, і каже, що «не претендує на лаври першовідкривача, хоча у книзі описує події відомі лише у вузьких колах літературознавців». У Володимирі він бував і раніше, його відвідав, мабуть, разів з десять. У тернопільському видавництві «Джура» вийшли його перші мікро-романи «Підміна» і «Формула для фюрера», «Дорога до джерела» і «Кладка над прірвою », які складаються з новел, об’єднаних спільними героями. Поряд з художніми текстами виникли есеїстичні ряди – писав їх, працюючи у польсько-українському порталі «А4». З ініціативи інформаційної спільноти «Красиве і корисне» їздить у великі міста і містечка України, де читає лекції на різну тематику.
– Разом із інтернет спільнотою збираємо бібліотеки та возимо їх на Схід. Кількатомні важкі книги замінили на компактні, щоб поміщатись у кишеню – бійці їх носять з собою. Тому останнім часом друкую у форматі кишенькової книжечки, як і «Тисячоліття волинської книжності», – пояснює автор.
Книга складається з дев’яти нарисів. Це – літературознавчі розвідки й історичні розслідування, є тут художні детективи. Автор згадує про «дуже давню» літературу часів Київської Русі. У нарисі «Онук Мономаха» йдеться про князя Ізяслава Мстиславовича, який владарював у Володимирі з 1134 по 1146 роки. Він та його книжники долучилися до появи Київського літопису, при його дворі діяв гурток вчених, серед них був і філософ Климент Смолятич, якого обрали київським митрополитом. Автор припускає, що книжний архів, що формувався при дворі Ізяслава, був надійно схований у його вотчині – у княжім Володимирі, саме тут звершувалось українське літописання, давши світові перший кодекс української історії «Літопис Руський», який Михайло Грушевський назвав «Іпатським».
Цікавим є нарис «Король Лодомерії» – про князя Василька Романовича, який опинився у тіні свого брата Данила Галицького. Тут Сергій Синюк вдається до припущення, що саме за сприяння Василька написана перша частина Галицько-Волинського літопису, а другу приписує княгині Ользі Романівні, дружині князя-філософа Володимира Васильовича, згадуючи про неї у розділі «Берегиня княжої книжності».
«Початок нової літератури. Василь Суразький» та «Умиротворитель посеред бурі» – це про забутих письменників Василя Суразького та Кирила-Транквіліона Ставровецького. Цікаві знахідки є у «Діагнозах й рецептах професора Кримського», а роман «Андрій Лаговський» є незвичним явищем в українській літературі кінця 19 століття.
Здавалося б, що може пов’язувати Миколу Островського з Волинню? Виявляється, він родом з цих країв. Старше покоління вчилося на його романі «Як гартувалася сталь», а головного героя Павла Корчагіна ставили у приклад радянським дітям. Але справжній Островський, а не розрекламований у Союзі, був на Волині. Це – талановитий український письменник Володимир Островський, котрий жив у ті часи, що й «пролетарський письменник». Та Володимира Островського безнадійно забули, хоча його твори є не лише високохудожніми, а й нині актуальними.
«Літописець українського простору» – це про письменника Уласа Самчука та про його творчість, пов’язану з Волинню, «Соціалістичний сюрреалізм» – про Бориса Харчука, котрий, як і Улас Самчук, має в своєму доробку роман «Волинь». Автор переконаний, що Харчукова «Волинь» продовжує роман Уласа Самчука.
Зустріч минула швидко, мов на однім диханні. На завершення Сергій Синюк подякував співробітникам заповідника «Стародавній Володимир» за нові знайомства, а директор Володимир Пикалюк подарував письменнику кілька книг про Володимир.
Тетяна АДАМОВИЧ.
