Четвертий рік поспіль 21 листопада ми відзначаємо День Гідності та Свободи, який з’явився у календарі на честь двох доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції українців у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. А далі було побиття силовиками мирних мітингарів на Майдані, яке вже за декілька днів змусило підійнятись мільйони українців і стало незворотною точкою відліку буремних подій, внаслідок яких свої життя віддали понад сотню громадян.
Напередодні чергової річниці ми провели невелике опитування серед володимирських активістів Революції Гідності, які теж щодня ризикували своїм життям та здоров’ям, продовжуючи боротьбу за свободу. Ми запитали безпосередніх учасників Євромайдану, чи не вважають вони, що людські смерті у центрі Києва були даремними, чи не шкодують про свою участь у революції та за яких обставин могли б знову вийти на протест?
Олександр Приступа : «Ні з чим не можна порівняти те відчуття, коли приїжджаєш на Майдан і потрапляєш наче в іншу країну. «Невже тепер у нас буде така Україна?» – думав я і радів, бо там формувалася абсолютна інша свідомість. Майдан показав, що у нас є люди готові на протест, яким набридло жити в олігархічній країні, а є, нажаль і такі, які не хочуть змін. Зараз із впевненістю можу сказати, що попри трагічні події, ті три місяці, що я пробув на Майдані, – були кращими в моєму житті. Тому абсолютно не жалкую, що брав участь в Революції Гідності. До ще одного протесту готовий, але не у форматі Майдану, який нині використовують окремі політичні сили для свого піару. Вважаю, що лише зміна політичної і виборчої свідомості громадян стане запорукою сильної держави.
Сергій Савюк: «Якби було потрібно, то поїхав би туди ще раз. Мені шкодувати нема за чим. Вперше побував на Майдані 8 грудня, коли взяв участь у Марші мільйонів. Вважаю, що ці події були неминучі і щось подібне вже давно мало відбутись. Українці нарешті прокинулись після довгої сплячки, зрозумівши, що єдиним джерелом влади, як написано у нашій Конституції, є саме народ. Зараз боротьбу варто продовжувати, але не в таких масштабах. Нам потрібно добиватись впровадження обіцяних змін та реформ, зокрема у корупційній судовій системі, де нині важко добитись правди».
Андрій Левчук: «Інколи доводиться чути розчаровані вислови про те, що Майдан, мовляв, був даремно. Хотілося б, в свою чергу, запитати таких людей, чи не розчаровані вони тим, що не мають роботи і змушені заробляти на життя поїздками до Польщі, а також поцікавитись у них, що вони зробили для нашої країни? На жаль, свідомих людей, справжніх патріотів у нас не дуже багато. Для українців притаманне життя за принципом «моя хата скраю». Шанс змінити це, нарешті об’єднавшись, у нас з’явився під час протестів на Майдані. У грудні 2013 року не міг залишитись вдома і жити звичним життям у той час, коли у столиці били невинних людей лише за те, що вони висловили свою незгоду з діями влади. Із незначними перервами пробув на Майдані до кінця лютого, а після цього продовжив боротьбу за свободу вже на східних рубежах держави, отримавши запрошення від побратимів-майданівців долучитись до добровольчого батальйону. Нині продовжую службу за контрактом у нашій 14-й бригаді. Кращі сини України продовжують гинути за нашу незалежність, але цю війну і досі називають вже звичною абревіатурою «АТО». Парадоксальним також є те, що серед тих, хто справді виконував свій обов’язок, боронячи нашу землю, дехто досі не може отримати статус учасника бойових дій. Особисто я отримав статус лише у цьому році, хоча воюю на Сході з 2014-го. Тому щодо можливих майбутніх протестів, то, на мою думку, їх можуть влаштувати лише «атошники».
Олександр Савюк: «Революція Гідності почала підіймати з колін нашу країну, адже у 2013 році почалась запекла боротьба за справжню незалежність та свободу. А ті люди, які думають, що все це було намарне, мабуть, живуть без України в серці… Не шкодую жодної хвилини, що провів там. Їздив на Майдан впродовж трьох місяців щоразу, як випадала нагода – інколи на вихідні, а інколи залишався на 7-10 днів. Знову вийти на протест? Вважаю, що спершу треба перемогти у війні».
Підготувала Тетяна ІЗОТОВА.
