Які шанси поночі у незалюдненому куточку Володимирської громади натрапити на двох іноземних мандрівників? Раніше я б сказала, що мінімальні – тим паче, під час війни. Однак саме така зустріч трапилася на минулих вихідних. Коли ми з друзями завершували пікнікувати в парку «Княжий», із темряви до нас вийшло двоє подорожніх – турок Невзат і німець Кун, які знайомство з Україною розпочали із Володимира.
Виявилося, що хлопці мандрують автостопом. Познайомилися випадково у Варшаві і вирішили поєднати свої маршрути, адже разом подорожувати й веселіше, й безпечніше. Тим паче, коли їдеш у країну, де давно або й ніколи не бував. І яку зараз не рекомендує до відвідин жоден туристичний путівник: бо війна. Що ж привело їх сюди?
Невзат родом з окупованої Туреччиною частини Кіпру. У соцмережах познайомився з дівчиною з Нідерландів, поїхав до неї у гості, закохався. Але щоб жити з коханою у її країні, він мусить отримати дозвіл на проживання, що передбачає також певний іспит зі знання мови. «Тому я повертаюся додому, в Туреччину, щоб підучити мову і все, що потрібно для отримання дозволу», – пояснює хлопець.
Звісно, у Європі літають літаки, й дістатися дому він міг би простішим шляхом. Але новий знайомий підбив його в мандрівку Україною. Невзат бував тут уже, вісім років тому, в Одесі. Тепер, каже, хоче скористатися шансом побачити захід України. Прямуватиме на Закарпаття, а звідти уже за кордон і до Туреччини.
А Кун із Німеччини в Україні вперше. Та поки наше товариство збирало докупи знання англійської, щоб поспілкуватися з новими знайомцями, він заговорив до нас… чистою українською. З акцентом, звісно, але літературно. «Але як?» – приголомшено допитувалися ми.
Виявилося, Кун викладає німецьку у школі для біженців. І щоб краще порозумітися зі своїми українськими учнями та допомогти їм опанувати мову країни, яка їх прихистила, він взяв і вивчив українську. Отак просто!
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Кун багато волонтерив, допомагаючи тим, хто рятувався від війни у Німеччині. Зацікавився не лише українською мовою, а й культурою. У його профілі в інстаграмі – світлини у вишиванках, які він вдягає із гордістю. Звісно, хлопцю було страшенно цікаво побачити на власні очі країну, культура якої йому так припала до душі й мовою якої він заговорив.
«Я постійно моніторю новини, спілкуюся з українцями і переконався, що на заході України зараз доволі спокійно. Тому й наважився на цю поїздку», – поділився Кун. Запланував відвідати Львів, про красу якого багато чув. Але воротами в Україну для нього та його товариша став саме Володимир.
Хлопці подорожують без зайвого багажу, лише з наплічниками. Як і годиться автостопникам, готові ночувати просто неба: Невзат має для цього одномісний намет, а Кун – спальний мішок і каримат. От і на «Княжому» так заночувати планували. Але хтозна, чи дозволена така ночівля у комендантську годину…
Тому ми нагодували гостей приготованим на вогні бограчем, запакували їм із собою шашлика й кавуна, а один з наших товаришів оплатив їм нічліг у готелі (куди їх теж безпечно доставили). Вранці хлопці, відпочилі й задоволені, спіймали автівку до Львова й продовжили свої мандри (і поки я пишу ці рядки – Невзат публікує вже світлини зі Словаччини. Оце швидкість!).
А Володимир, який гостинно зустрів їх в Україні, залишиться в пам’яті мандрівників світлинами храмів і меморіальної дошки Героям, які віддали життя за волю й незалежність нашої держави, шурхотінням крил голубів, яких хлопці годували на площі перед готелем, і смаком бограчу, приготованого нашим товаришем.
Віталіна МАКАРИК
