Новини

Нові громади нашого району: мальовниче село Затурці

Архів
69 переглядів

Виборча метушня вляглася, а це означає, що тепер йтиме до логічного завершення реформа децентралізації. Й оскільки районну раду ми вже обрали відповідно до нового адміністративно-територіального устрою, настав час знайомитись із територіями та людьми великого Володимир-Волинського району. Почати ми вирішили здалеку й завітали до Затурець – мальовничого села, що розкинулось по обидва боки автошляху, що веде від нашого міста до обласного центру й розташоване від нас на відстані майже 41 км.

Громада з новим устроєм та новою владою

Затурцівська ОТГ в різних межах існує неповних три роки, наприкінці вересня 2017-го у громаду об’єднались Затурцівська, Зубильненська, Шельвівська сільські ради, ще через рік до них долучились Кисилинська та Холопичівська. До цього часу у громаді налічувалось 19 сіл. Нині їх вже стало 26, адже громада знову розширилась, охопивши ще Війницьку та Озютичівську сільради, які два останні роки разом із Березовичівським старостинським округом входили до Війницької ОТГ. У селах нинішньої об’єднаної громади проживає майже 9 тисяч мешканців.

У центральній садибі громади – тимчасове затишшя, пов’язане зі зміною влади. Територіальна виборча комісія встановила та опублікувала на сайті ЦВК результати місцевих виборів. Новим очільником ОТГ, відповідно до протоколу, став висуванець партії «За майбутнє» Юрій Ковальчук, офіцер безпеки ТзОВ «Футбольний клуб «Волинь», який набрав 1674 голоси виборців та відповідно отримав 48,31 % електоральних симпатій, що майже вдвічі більше за підтримку до цього часу чинного сільського голови Володимира Патійчука. Цікавим є той факт, що у грудні 2017 року ситуація виглядала в точності до навпаки, коли Юрій Ковальчук балотувався на посаду керівника громади як самовисуванець.

Політичні розклади змінились і у складі Затурцівської ради: з 22 депутатів дев’ятеро представлятимуть партію «За майбутнє”, по троє представників матимуть політичні сили «Аграрна партія» та ВО «Батьківщина», семеро депутатів – самовисуванці. До ради увійшли різні за родом занять люди, та два представницькі мандати люди довірили священникам ПЦУ – настоятелю Затурцівського храму Преподобної Параскеви Сербської Василю Кравцю і настоятелю Хресто-Воздвиженського храму села Шельвів отцю Григорію Федоріву.

Начальниця відділу організаційно-правового забезпечення ОТГ Юлія Войтович розповіла, що попередньо перше засідання сесії новообраної ради територіальна виборча комісія спланувала на 23 листопада, але дата не остаточна, адже офіційній реєстрації депутатів та сільського голови передує написання ними відповідних заяв. Втім, зазначила чиновниця, є ще одна перешкода у прийнятті багатьох рішень сільською радою – ухвалення закону, який має врегулювати питання реорганізації сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, районних рад як юридичних осіб публічного права, а також закінчення повноважень їх очільників у зв’язку зі змінами в адміністративно-територіальному устрої України. Цей законопроект під номером 3651-д Верховна Рада України ухвалила у першому читанні, але усі громади й райони очікують на його остаточний варіант. Тож поки твориться нова історія цієї громади, пригадаймо її минуле.

Непроста історія села за Турією

Затурці – село з багатою історією і цікавими людьми. У давніх документах цей населений пункт згадується з причин неоднозначних: то місцевий магнат і власник села Б.Затурецький на початку XVI століття без спеціальної грамоти короля стягував мита з купців, що проїжджали повз його володіння, і то немало – з кожного воза по пів гроша,  то у 1557 році селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді. Не обійшлося тут і без кривавих трагедій – молодші сини дідича села каштеляна Івана Лагодовського Олександр і Марко підступно вбили у Львові свого старшого брата Станіслава, після чого збройним нападом забрали собі у володіння Затурці. Інколи хід історії вирішували гроші, наприклад, після придбання Волинським мечником Валеріаном Підгороденським села у власність та будівництва у ньому в 1642 році костелу Святої Трійці та Марії Магдалени,  що належав до монастирського комплексу отців Августиніянців, розпочалось тотальне ополячення та окатоличення місцевого люду.

А ще у цім невеличкім селі народились такі непересічні особистості, як шляхетна меценатка Галшка Гулевичівна (XVІІ ст.), одна із засновниць Київського братства та фундаторів Києво-Могилянської академії, та відомий історик, політолог і громадський діяч В’ячеслав Липинський (XІX ст) у маєтку, що тепер став прекрасним музеєм-садибою з унікальною експозицією.

Потрапити до музею нині не можна – у двох працівників виявлено коронавірус, тож установа з міркувань безпеки зачинена на карантин. Але мине кілька тижнів, і тут знову завирує культурне життя, сподівається його директорка Віра Чопко. Вона у телефонній розмові обіцяє нам зустріч з метою підготовки репортажу про музей і його цікавинки спеціально для читачів «Слова правди», з радістю висловлює готовність з нами співпрацювати й краєзнавець Віталій Кушнір, тож залишмо розповідь про Липинських на потім.

Натомість гостинно відчиняють нам двері у обласному комунальному закладі «Затурцівська спеціалізована школа для дітей з порушеннями  інтелектуального розвитку «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки». На щастя, карантин закінчився і установа приступає до повноцінного навчання. Переступаючи поріг, відчуваєш: тут затишно, наче вдома.

Допоміжна школа переросла у сучасний «Центр освіти»

«Школа функціонує з 1957 року, від заснування вона не змінювала свого призначення. Наш заклад розрахований на 150 діток, практично завжди була стовідсоткова наповнюваність, але цього року майже три десятки вихованців не повернулись на навчання після літніх канікул, бо згідно з урядовою постановою дозвіл на навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку тепер слід було отримувати від комісій з питань захисту прав дітей виконкомів громад, а чиновники на місцях вирішували по-своєму: залишити дитину вдома та влаштувати на інклюзивну форму навчання у місцеву школу. Чи відповідають такі рішення інтересам дитини, питання спірне», – розповідає директорка закладу Лариса Лопухович. Вона наводить безліч прикладів, які свідчать, що запровадження системи спеціальної освіти було викликане потребами у наданні освітніх, виховних та розвиваючих послуг контингенту особливих діток, які з багатьох причин не можуть відвідувати загальноосвітні школи. І тотально руйнувати цю систему – велика помилка.

Працівники школи хвилюються за усіх своїх вихованців, а особливо за тих, хто лишився удома. Не раз доводилось відвідувати сім’ї цих дітей, тож знають, що часто там нічого їсти й одягнути, а про лікування та необхідну реабілітацію вже й мови немає. «Наша школа не просто освітній заклад, це й державне утримання дітей, більшість яких із сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах. У нас всі добре й по сезону одягнені, дітвора отримує п’ятиразове харчування, має канцтовари, необхідні для навчання, ми співпрацюємо із лікувальними та реабілітаційними установами, в яких дітей під час стаціонарного перебування підтримують наш друзі-волонтери. А медичного втручання вихованці потребують різного – від операцій до відновлення функцій організму. Ми шукаємо спонсорів, залучаємо необхідні кошти для того, щоб до повноліття випустити зі школи фізично здорову та соціально адаптовану людину. Повернення дитини з інтернатного закладу  біологічну сім’ю – це, звичайно, добре, але варто в першу чергу зважати на те, що отримає дитина у родині, де батьки не працюють і часто зловживають алкоголем», – бідкаються педагоги.

Пригадують вони нещодавній випадок: дітей з однієї родини розділили – старший хлопчик у вересні приїхав до них на навчання, а молодша дівчинка залишилась на інклюзії у своїй сільській школі та в біологічній сім’ї, яку незабаром спіткало велике горе – померла мама. На похороні, куди вони поїхали разом із хлопчиком, кажуть, без сліз не можна було дивитись на молодшу дитину, яка у жовтневий холод була взута в гумові літні капці, та й загалом занедбаність дівчинки у порівняні зі старшим братом дуже кидалась в очі. Чому не пустили дитину з відповідним діагнозом до спецзакладу, де вона була б доглянута, незрозуміло…

Та не лише в умовах проживання справа, а в першу чергу – у соціалізації вихованців. У зв’язку з дещо спрощеною навчальною програмою, третину часу в школі відводять на формування в дітей трудових навичок, до яких належать і самообслуговування у побуті, й особиста гігієна, догляд за власними речами, куховарство, і основи спеціальностей – ведення сільського господарства, швейної та  столярної справи. Випускників школи після 10 класу, коли вони отримують документ про проходження курсу навчання, охоче беруть заклади професійної освіти, бо де ще знайти учнів, які так вправно справляються з деревообробним станком чи виконують сотню операцій на сучасній швейній машинці. (ФОТО з сайту школи)

«Ми в доросле життя відпускаємо сформовану, адаптовану до реалій дитину. Наші випускники часто приїздять до рідної школи, тож ми знаємо, що вони знаходять собі пару в житті, створюють сім’ї, мають заняття для заробітку грошей. А ще усі вони добре освоїли соцмережі, тож ми можемо спостерігати за їхнім життям на відстані, радіємо їхнім успіхам», – розповідає заступниця директора з виховної роботи Вікторія Рабчун. Вона також демонструє і цікаві розвивальні заняття, які пропонуються вихованцям закладу: Хлопчаки з основної групи залюбки грають футбол у шкільній команді, для тих, хто не може на повну силу займатись спортом є спортивно-оздоровчий гурток, до гуртків художньо-естетичного напрямку належать «Умілі руки», вишивання, виготовлення ляльок-мотанок та театральних героїв, з якими потім ставлять вистави у шкільному театрі. До карантину навіть гастролювали зі своїми постановками, кажуть у школі й пишаються своїми талановитими дітьми. (ФОТО з сайту школи)

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Заступниця директора з навчальної роботи Марія Калинич проводить екскурсію навчальними класами та спальним корпусом. Як же тут гарно! Кольорові килимки, купа різних іграшок та наочності, зручні парти за стандартами НУШ для учнів початкових класів. Класоводи не лише не противляться нововведенням, а й усіляко підтримують їх, бо бачать, що сучасні гаджети набагато цікавіші дітям, ніж підручники. «Учні самі залюбки вмикають інтерактивні дошки та телевізори, ноутбуки, знаходять собі заняття. Скажімо, обирають, з ким вестимуть усну лічбу – з їжачком Жекою чи песиком Бровком. Діти дуже добре сприймають навчання у ігровій формі», – діляться секретами вчителі молодших класів.

Заходимо на урок і в старшу школу. «До-брий-день!», – лунає дружне протяжне привітання, усі з цікавістю поглядають на вчительку. Ні, вона не дозволяє бігти і обіймати того, хто прийшов у гості. А їм так хочеться, адже це така особливість цих особливих діток – вони до всіх з відкритою душею. У школі класно, розповідають навперебій та показують зошити. У одного хлопчика замість слів незрозумілі карлючки. Але він погоджується тихенько, щоб інші не чули, розповісти, що ж «зашифрував» у своєму письмі. Виявляється, хлопчик з Володимира-Волинського…

Колишню назву «школа-інтернат» замінили на толерантну, а місце, де діти живуть, тепер називають пансіоном. Новесенький і дуже стильний ремонт, розписи стін в пастельних тонах, витримані в одному кольорі кімнати – все це створено клопотанням працівників. Сміючись вони пригадують, як для оформлення коридорів замовили декорувальників, які лише попсували стіни чорними геометричними фігурами. Три дні весь колектив потратив на те, щоб відмити ці професійні малюнки, а далі вихователька закладу самостійно оформила настінний розпис – другий поверх традиційними українськими мальвами, третій – вишуканими паризькими ліхтарями, вийшло ніжно і красиво.

З розв’язанням багатьох проблем допомагають німецькі благодійники – привезли гарні меблі, на замовлення постачають побутову техніку, забезпечили столярну та швейну майстерні обладнанням, нещодавно подарували 15 комп’ютерів.

Отак уже 63 роки живе спеціалізована школа в Затурцях, виглядає сучасно, працює відмінно, допомагаючи дітям, обділеним інтелектуальним здоров’ям, ставати повноцінними учасниками суспільного життя, бо згуртований і професійний колектив вкладає в кожного свого вихованця частинку власної широкої душі. Хочеться вірити, що постійні реформи врешті закінчаться, й ніщо не заважатиме цьому вкрай важливому освітньому закладу виконувати свою благородну функцію.

Чому варто повернутись у Затурці?

Поруч із спецшколою – загальноосвітній заклад. Біля нього у всій своїй осінній красі чи то парк, чи сквер. Виявляється, у зв’язку з  карантином вхід до школи стороннім заборонений. Не пускають сюди батьків, не дозволяли проводити зустрічі кандидатам у депутати, для журналістів теж винятків не роблять. Заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірина Бойко виходить на шкільне подвір’я й розповідає про те, що бачимо перед собою: це не парк, а дендрарій із рідкісними породами дерев, висаджений у 1981 році завдяки відомому затурцівському вчителю, краєзнавцю Харитону Сегейді, який також допоміг відкрити у школі музей історії рідного села.

За паспортом Харитону Пилиповичу 90 років, насправді ж – 92. Він викладав історію так, що заслухатись можна, розповідають уже інші жителі села. От тільки телефона у нього немає, а домовлятись про зустріч треба заздалегідь. І зустрітись з ним обов’язково, бо це жива легенда. А ще в Затурцях варто відвідати пам’ятки природи – Затурцівські джерела і Витік річки Турії.

Біля автобусної зупинки – заклад із веселою гастрономічною назвою «Кабачок».

Зазираю туди на каву, а пропонують комплексний обід. За 50 гривень тут отримуєш як мовиться, перше, друге і компот. І це дуже-дуже смачно, а у поєднанні з гарним інтер’єром і привітним обслуговуванням – ще й дуже приємно. «Приїжджайте до нас іще», – проводжає посмішкою працівниця кафе, і похмурий осінній день стає теплішим. Із новими контактами у записничку вирушаємо додому. І вже не таким далеким здається село Затурці нового Володимир-Волинського району, а попереду ще ж багато таких редакційних відряджень для душі.

 

Юлія ПАШКОВА

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up