На головну Інтерв'ю Офіцери громад повертають довіру до поліції

Офіцери громад повертають довіру до поліції

124

33-річний Орест Бабій родом із села Бегета, але вже більше десяти років, відколи почав служити у поліції, живе у Володимирі. Попри те, що за фахом інженер-механік сільськогосподарського виробництва, знайшов себе, працюючи не на котромусь із аграрних підприємств, а у правоохоронних органах. Нині колишній патрульний обіймає нову посаду  поліцейського офіцера громади, котра прийшла на зміну не зовсім ефективному дільничному. Щодня він стежить за правопорядком у 24-х селах Зимнівської громади, де мешкають 8700 жителів. Поки працює сам, але після закінчення карантину мають оголосити додатковий набір, тож в Ореста має з’явитись напарник. У своєму щільному графіку зимнівський «шериф» віднайшов кілька хвилин, аби розповісти читачам «СП» про особливості своєї роботи.

– Оресте, як давно ви вже працюєте у правоохоронних органах?

- реклама -

– З 2008 року. Влаштувався у тодішню міліцію після служби в армії. Ще під час військової муштри у повітряно-десантних військах зрозумів, що мені до вподоби носити форму та дотримуваватись дисципліни. Тож коли знайомий запропонував спробувати себе у правоохороних органах, одразу погодився. Починав із патрульно-постової служби, яку після реформи розформували. До речі, даремно це зробили, адже служба патрулювала вулиці міста та стежила за такими правопорушеннями, як куріння чи розпиття алкогольних напоїв у невстановлених місцях. Після реформи перевівся на службу у поліцію охорони, де пропрацював чотири роки.

– Чому вирішили змінити свій профіль на поліцейського офіцера громади?

– Тому що це перспективно для подальшого кар’єрного зростання у службі, та й не звик постійно триматись лише одного місця. Вважаю, що завжди потрібно розвиватись та опановувати щось нове.

– Чим відрізняється поліцейський офіцер громади від дільничного поліцейського?

– Якщо раніше дільничних, за якими були закріплені населені пункти сільської місцевості, залучали до різної роботи у відділі – патрулювання, конвої тощо, то теперішні офіцери громади працюють виключно на теренах своєї ОТГ. Щоденна робота поліцейського полягає здебільшого у превентивних заходах – в об’їзді сіл, спілкуванні з людьми, обстеженні сімей, що опинились у складних життєвих обставинах, перевірці жителів ромської національності та, звісно, стеженні за дотриманням громадського порядку. Інколи навіть доводиться надавати юридичну консультацію або ж розв’язувати конфліктні ситуації між сусідами. Офіцери не мають бути каральним органом і забезпечувати якісь показники – передусім, вони вирішують питання, що непокоять громаду.

– Перш ніж ви почали працювати на цій посаді, мусили пройти кількамісячну підготовку…

– Так, усі майбутні офіцери громад більше двох місяців проходили навчання на базі Львівського національного університету внутрішніх справ. Але перед цим на нас чекали тести та співбесіда за участю представників міністерства внутрішніх справ та голів ОТГ. Задавали дуже багато питань, що стосуються роботи, питали, чи готові працювати у режимі 24/7. Наступну серію питань ставили вже під час проходження випробування на детекторі брехні. Ті, що пройшли відбір, приступили до навчання у Львові на початку жовтня минулого року. Вивчали законодавство, проходили тактичну підготовку та дуже багато уваги приділяли наданню медичної допомоги. Багато чого цікавого, що стосується роботи із населенням, почерпнув із занять, які проводили канадські колеги – діючі шерифи тамтешньої поліції. Через місяць після вручення свідоцтв ми поїхали на стажування у Кропивницький, де вже давно працюють поліцейські офіцери громад. Дуже сподобалось у Катеринівській ОТГ, де встановлено багато камер відеоспостереження, зображення з яких виводиться на один монітор. У зв’язку із карантином практика закінчилась раніше, тож уже в середині березня взявся до своїх обов’язків у Зимнівській громаді.

– Ви ще під час навчання знали, що працюватимете саме у цій громаді?

– Із самого початку був націлений на роботу саме у Зимнівській громаді, оскільки тутешні села мені добре знайомі – моя дружина з Шистова і у багатьох селах живуть родичі. Тому тут мені працювати дуже комфортно. Приємно, що очільник громади В’ячеслав Католик усіляко сприяє у роботі – надав у користування автомобіль сільради, доки я не отримав поліцейського авто. Люди також гарно мене прийняли, від багатьох чув, що досі їм не доводилось бачити дільничного поліцейського у своєму селі.

– Як виглядає ваш звичайний робочий день?

– Робочий день починається з того, що приїжджаю до голови, аби дізнатись, чи не трапилося чого у громаді, постійно контактую також зі старостами. На період карантину значна увага приділяється дотриманню постанов уряду – зокрема, навідуюсь до людей, які повернулись з закордону, та проводжу роз’яснювальну роботу щодо необхідності самоізоляції. Поки нікого не штрафував, але виписав кілька попереджень після того, як отримав повідомлення від сусідів про те, що людина, яка має лишатись вдома, вільно ходить по селу. Роз’яснювальну роботу проводив і зі священниками та настоятелькою монастиря, завдяки чому у великодні свята у церквах не було скупчень людей.

– Чи дотримуються карантину у сільських магазинах?

– Регулярно разом із працівниками Держпродспоживслужби виїжджаю у рейди для перевірки торгових закладів, що працюють на території громади. Під час одного з них порушення санітарних норм виявили лише у Бубнові – у магазині не було розмітки, товар на вагу не був упакований, а рукомийник брудний. Склали за цим фактом протокол, але суддя під час його розгляду дав лише попередження. Зараз у цьому магазині вже дотримуються порядку.

– Яке головне завдання ставите перед собою на цій посаді?

– Головне для мене – виправдати довіру людей. Хочеться, аби жителі громади відчували себе у безпеці і завжди могли звернутись при потребі за допомогою, щоб були задоволені моєю роботою. Без уваги не лишаю жоден виклик. Я на телефоні цілодобово, тож зможу приїхати у будь-яке село, де виникне якась ситуація, що потребуватиме мого негайного втручання. Днями така ситуація виникла у селі Горичів – зателефонувала соцпрацівниця, яка прийшла провідати одиноку бабусю, але старенька не змогла відчинити, бо лежала нерухомо на підлозі. Оскільки двері у будинку були зачинені зсередини, то допомогу їй не могли надати. Я у цей час був у Хмелеві, де розбирався з конфліктом родичів щодо поділу межі, але кинув усе і одразу вирушив до Горичева. Подумки готував себе до найгіршого, пригадуючи послідовність реанімуючих заходів та те, як користуватись клапаном для штучного дихання. Це я засвоїв на відмінно, тож міг надати таку допомогу. На щастя, бабуся була жива, при свідомості, але тепер потребує постійного догляду.

– Чи не страждає ваша родина від того, що ви так багато часу приділяєте роботі?

– За стільки років дружина вже звикла, але каже, що «ліпше вже у шерифах, ніж у патрулях», бо раніше вдома мене майже не було – щоночі заступав на чергування, а у вихідні чи святкові дні роботи було найбільше. Та й усі тонкощі поліцейських буднів моя друга половинка добре розуміє, бо сама носить погони – служить у нашому ЗРП. Найбільше страждає від того, що батьки весь час на роботі, наш семирічний син. Торік дружина на шість місяців поїхала у зону проведення ООС, а я на навчання до Львова, тож дитина «кочує» від однієї бабусі до іншої. Тому дуже ціную кожну вільну хвилину, яку можу провести зі своїми рідними. Сподіваюсь, що коли в мене з’явиться напарник, то стане трохи легше. Новий набір мають оголосити вже після закінчення карантину.

Тетяна ІЗОТОВА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

девятнадцять + 20 =