У тексті Радіодиктанту національної єдності 2024 Оксана Забужко згадала українську співачку Оксану Петрусенко, що пожвавило інтерес до цієї видатної співачки. На «Суспільному. Культура» розповіли про неї.
У місті Балаклава неподалік Севастополя 18 лютого 1900 року народилася Ксенія Бородавкіна. Її батько Андрій із Харківської області переїхав до Криму через службу в Чорноморському флоті. Його Ксеня не знала, бо помер від туберкульозу навесні 1901 року. А мати Марія Кулєшова була родом з Орловської губернії.
З 14 років Ксеня поденно працювала в Севастопольському порту, співала в церковному хорі та на аматорських концертах. Вона втекла з дому у 18 років разом із трупою Степана Глазуненка і потрапила до Херсонського драмтеатру, звернувшись до завідувача музичної частини Петра Бойченка. Молода співачка стала музою 39-річного Бойченка. Він і придумав псевдонім Оксана Петрусенко, оскільки прізвище Бородавкіна не личило артистці. Вона вперше виступила на сцені у лютому 1919 року, виконавши партію Одарки в опері Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”.
Херсонський театр розпався 1921 року. Оксана перейшла до трупи Дмитра Гайдамаки, учня Марка Кропивницького. А через два роки її запросили до театру “Сіяч” у Запоріжжі.
У 1923−1924 роках співачка навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Також двічі на тиждень брала уроки в учительки вокалу Олени Муравйової. Петро Бойченко був проти, щоб Оксана навчалася, вона покинула його. У Києві співачка познайомилася з артистом Мефодієм Семенютою. Вона завагітніла і вирішила народжувати. Одружуватися Мефодій не хотів, співачка продовжувала працювати майже до пологів, 15 січня 1925 року народився син Володимир.
Протягом семи років Оксана виступала в російських оперних театрах. 1934 року її запросили до Ленінградського театру опери і балету та до Київської опери. Петрусенко повернулася до України. Зали Київської опери на виступах співачки були переповнені, глядачі любили її. Артистка виконала партію Одарки з “Запорожця за Дунаєм”, з якої почалася її кар’єра, на сцені опери у Києві 88 разів.
Однак у щоденниках писала, що колеги заздрили її успіху, музичні критики не визнавали класичного оперного репертуару, оскільки співачка не мала академічної освіти. Однак схвально відгукувалися про виконання народних пісень.
У березні 1936 року Петрусенко виступила у Великому театрі у москві, де виконала партію Купави в опері Римського-Корсакова “Снігуронька”.
Диктатор Йосип Сталін нібито не пропустив жодного її виступу. Співачці пропонували залишитися в Москві, проте вона повернулася до Києва.
Художниця Катерина Білокур любила слухати радіо, особливо літературні та театральні програми. Її вразив та зворушив талант оперної співачки Петрусенко. 1940 року мисткиня написала листа та намалювала кетяг калини. Оксана передала його до Центрального будинку народного мистецтва, після чого до Білокур приїхала комісія і почався період виставок, поїздок у музеї та знайомств з культурними діячами. Перша персональна виставка Білокур відбулася у Полтавському будинку народної творчості. Однак особисто мисткині не зустрічалися.
Співачка була знайома з Павлом Тичиною, Максимом Рильським та Володимиром Сосюрою. За спогадами Рильського, Петрусенко вміла “брати в полон людські серця”. Поет і співачка багато разом працювали.
Оксана Петрусенко з групою митців приїхала до Львова у вересні 1939 року – “нести радянське мистецтво в маси”. Під час одного з концертів до неї підійшла Соломія Крушельницька, яка сказала, що стежить за її творчістю та вважає їхні голоси подібними.
У 1930-ті Оксані пропонували поїхати до Мілана для навчання. Поїздка не відбулася, але навіть згадка про неї негативно вплинула на співачку через репресії в Радянському Союзі. Директора Київської опери Яна Яновського затримали 1937 року. Під час допитів він сказав, що Петрусенко знайома з Панасом Любченком – комуністичним діячем, який покінчив життя самогубством і вбив дружину (є версія, що його та дружину вбили працівники НКВС), що вона планувала виїхати до Італії.
Колеги, з якими у співачки й так були складні стосунки, відвернулися. У липні 1937 року її взагалі звільнили з театру. Навіть планувала самогубство, щоб уникнути арешту та допитів. Врятувала Оксану московська режисерка Алла Бегічева, яка приїхала записати видатних українських митців. Вони разом поїхали до Москви, щоб партійний діяч Ворошилов допоміг їм. Пізніше Петрусенко поновили в Київському театрі.
Під час гастролей у Казані Петрусенко познайомилася з Василем Москаленком, який виконував партію Вакули в опері Чайковського “Черевички”. Вони одружилися, але невдовзі розлучилися – чоловік ревнував її до слави.
В Оксану був закоханий поет Павло Тичина, він присвятив її пам’яті вірш, а також власним коштом встановив надгробок.
Останнім коханням співачки став редактор газети “Комуніст” Андрій Чеканюк, молодший на шість років і одружений. Вони зустрілися під час її гастролей до Львова. Дізнавшись про вагітність, чоловік відмовився від дитини та залишив співачку.
Оксана Петрусенко померла 15 липня 1940 року в Києві, за тиждень після народження другого сина Олександра. Це сталося раптово, ще за день до смерті вона дала імпровізований концерт у лікарні. Потім їй стало зле від перенапруження. Лікарі діагностували інфаркт. Однак є версія, що співачка померла через отруєння.
Попрощатися з артисткою прийшло до ста тисяч людей. Похоронна процесія розтягнулася на декілька кілометрів.
До 140-річчя українського жіночого руху газета «Слово правди» у партнерстві з ВОГО «Волинський прес-клуб» підготувала цикл публікацій про (не)відомих українок, які зробили внесок у розвиток науки і мистецтва, змінювали історію, боролися за права жінок у різних галузях, коли про це не було прийнято говорити. У рамках гендерного проєкту ми закінчили публікувати розповіді про видатних українок, однак поза ним хочемо і надалі розповідати про непересічних жінок в історії, які зберігали, розвивали й популяризували українську культуру. Бо невелике опитування, яке ми провели після закінчення проєкту, засвідчило, що ця тема є цікавою нашій аудиторії, тож продовжуємо цю рубрику.
