До директора Володимир-Волинського агротехнічного коледжу Олександра Коновалюка завітав ювілейний квітень. Уже 15 років він очолює цю освітню установу. Випускник Ленінградського сільськогосподарського інституту, інженер-механік за фахом, він встиг попрацювати за кордоном, а в уже рідному коледжі пройшов шлях від викладача спеціальних дисциплін і завідувача відділенням «Механізація сільського господарства» до очільника закладу. Це мала б бути святкова, «ювілейна» розмова про його життя, а вийшла – про коледж, адже кожен свій день впродовж останніх півтора десятка років Олександр Васильович присвячує думкам і переживанням про нього.
– Отож, що за ці 15 років можете назвати найважливішим здобутком – своїм персональним, як керівника, і досягненням усього колективу?
– Нині наш коледж вважається одним із кращих аграрних освітніх закладів України. Нас знають, поважають. Кілька років тому одержали почесний диплом міжнародної іміджевої програми «Визнання року-2015». Маємо гарну репутацію серед 117 аграрних коледжів України, входимо у ТОП-10. Незважаючи на те, що ми самостійні, тобто не належимо до структури Національного університету природокористування та біоресурсів, наших випускників цей виш забирає «на ура». Вони не просто конкурентоспроможні, диплом Володимир-Волинського агротехнічного (чи, як тепер уже називатимемося, фахового) коледжу для тамтешнього керівництва є «знаком якості», їх приймають із задоволенням, бо знають, що наші діти мають хорошу підготовку.
– За цей час вам вдалося налагодити і непогану співпрацю із закордонними колегами та партнерами?
– Із поляками працюємо уже 15 років на рівні навчальних закладів, також найкращі наші студенти проходять практику на польських аграрних господарствах, ними там дуже задоволені, часто запрошують лишитися на постійну роботу. А нещодавно налагодили і співпрацю з Естонією, із тамтешньою технічною школою. Півтора року тому колеги-автомобілісти з Львівського транспортного і Стрийського аграрного коледжів вийшли з нами на зв’язок і запросили взяти участь у навчанні з діагностування технічного стану автомобілів на їхній базі. Відправив нашого заввідділенням Олександра Рибая, він два тижні там стажувався, заодно налагоджував контакти. Потім ми з ними зустрічалися у Львові у транспортному коледжі, брали участь у їхньому семінарі. У квітні мали провести спільну конференцію на базі нашого коледжу і укласти договір про співпрацю. На жаль, пандемія трохи перебила плани, але сподіваємося повернутися до них, коли вона ущухне.
– Співпраця з іноземними партнерами для вас справа, вочевидь, звична, адже ви теж маєте досвід роботи за кордоном?
– Після інституту п’ять років працював у Прибалтиці, у Латвії. Був головним інженером аграрного комбінату. Об’їздив весь фактично регіон. Утім, це був період перед розвалом Радянського Союзу, тож не можна сказати, що вдалося там перейняти європейський досвід – він на той час був у нас, по суті, спільний.
– Тим не менше, зараз активно ділитеся своїм досвідом і переймаєте чужий. Маю на увазі конференції та семінари, в яких коледж активно бере участь.
– Уже років сім проводимо у себе міжрегіональну конференцію з правознавства, запрошуємо представників навчальних закладах з нашого регіону. Це, крім Волині, Рівненська, Львівська, Тернопільська області. Вона традиційно відбувається у жовтні перед Днем юриста. Вторік проводили міжнародну конференцію з польськими партнерами, викладачами з університету та сільськогосподарських шкіл. Запрошували начальників обласних управлінь агропромислового розвитку та освіти Юрія Горбенка та Людмилу Плахотну, вони були приємно здивовані і задоволені рівнем заходу.
Беремо участь у всіх профільних конкурсах. Карантин перебив плани, бо 18 березня наші студенти мали їхати на олімпіаду зі спеціальності «автомобільний транспорт та інженерія» до Львова в аграрний університет. Сподівалися там теж показати непогані результати.
– Ми вже декілька разів згадали про епідемію, яка суттєво змінила наші життя. Як в умовах карантину живе коледж? Як працюєте ви?
– Як керівник, я щодня на роботі. Навчання триває, перейшли на дистанційну форму, проводимо заняття за розкладом. Вчителі з дому працюють, представники адміністрації чергують. Єдине, що ми змінили, – це те, що заняття починають не о восьмій, як в нормальному режимі, а о дев’ятій. Даємо дітям можливість виспатися.
– За час вашої роботи якими спеціальностями поповнився коледж?
– Запровадили й успішно розвиваємо спеціальність «автомобільний транспорт». Мали плани на ще одну – хотіли розвивати економічний напрямок, уже отримали ліцензію на спеціальність «менеджмент», але в останній момент з прийняттям закону «Про вищу освіту» (це був 2015 рік) нам її не затвердили, позаяк у законі категорії «молодший спеціаліст» нема, отже, ліцензування припинили до моменту визначення місця технікумів та коледжів у системі освіти. Так, спеціальність економічного напрямку реалізувати не змогли.
– Але у планах є розширення переліку спеціальностей?
– Звісно. Будемо робити це, враховуючи потреби області. Дивимося у напрямку будівельних спеціальностей, садово-паркового господарства, зеленого туризму. Виходити будемо з того, що потрібно регіону.
– Зараз заклад обласного підпорядкування?
– Чесно кажучи, ми досі «у повітрі». Фінансування отримуємо з області, вона вже дала згоду прийняти на баланс майно навчального закладу, чекаємо лише на постанову Кабміну, але коли це буде, сказати важко. Річ у тім, що наразі наше майно, зокрема приміщення, належить державі, тож з обласного бюджету не можуть скерувати жодної копійки на поповнення матеріальної бази чи капітальний ремонт корпусів, які його надзвичайно потребують. Своїми силами, за кошти спецфонду, лагодимо, що можемо, але без серйозних робіт це марна справа. Скажімо, корпуси на вулиці Цинкаловського всім своїм виглядом благають про ремонт, але спершу там треба було б перекрити дах, а вже тоді за фасад братися.
– Нещодавно коледж змінив і своє офіційне «ім’я»?
– Так, відтепер він називатиметься не агротехнічний, а Володимир-Волинський фаховий коледж Волинської обласної ради. По суті, це звичайна формальність. Річ у тім, що у законі «Про вищу освіту» немає місця для технікумів чи коледжів. Для того, аби врегулювати їхню діяльність, був прийнятий закон «Про фахову передвищу освіту», і, відповідно до нього, заклади типу нашого повинні зватися фаховими коледжами. Тому нас зобов’язали перейменуватися.
– За час директорування ви стали свідком багатьох змін в освіті. Як вважаєте, вони – на краще?
– Наразі важко сказати. Річ у тому, що у Міносвіти весь час було два департаменти – вищої та професійно-технічної освіти. Коли технікуми і коледжі вивели з вищої освіти, вони стали, так би мовити, нічийними. За логікою, для роботи з коледжами варто було би створити департамент фахової передвищої освіти. Тепер же ці два воюють щодо того, яким має бути місце коледжів, колишніх технікумів, у освітній системі. Ми на своєму рівні намагаємося зберегти свій статус-кво як ланки у системі вищої освіти.
– Олександре Васильовичу, а коли ви не працюєте і не «воюєте» за коледж, чим займаєтеся? Як відпочиваєте?
– Якщо дозволяє час, люблю з вудочкою посидіти. Приятелюємо з Федором Лясніком, він запрошує на свій ставок порибалити. Там тихо, природа гарна, можна усамітнитися. А чи зловиш щось, чи ні – то вже діло таке. Восени люблю у лісі прогулятися, гриби позбирати. Я не міська людина. Коли жив у Латвії, то працював дуже багато, з ранку до пізньої ночі, та коли надходили вихідні, не знав, де подітися. Бо хоча квартира була велика, але довгий час перебувати у ній нестерпно. Люблю село – вийти, біля хати щось поробити, на бджіл подивитися, повітрям подихати. Отам мені добре.
Розмовляла Віталіна МАКАРИК.
