Продовжуємо зустрічі із керівниками об’єднаних територіальних громад, цього разу наша розмова в редакції із головою Оваднівської ОТГ Сергієм Панасевичем.
Громада має хороші перспективи розвитку, є для цього не тільки відповідна інфраструктура, а й досвід: село Овадне колись було центром однойменного району. Тепер цей населений пункт ніби повертає собі давно втрачені повноваження, уже рік, як довкола нього об’єднались села свійчівського та білинського напрямків, а також мешканці кількох сіл Турійського району. І це, як виявилось, ще не кінець процесу. Керівництво ОТГ веде активні перемовини з представниками Овлочина і Мокреця. Час покаже, наскільки вдало.
Овадне має кілька, незвичних як для села, привабливих особливостей. На його території функціонує один з найстаріших у області професійних навчальних закладів – Оваднівському ліцею вже майже 80 років, є своя амбулаторія – із власним апаратом УЗД і стоматологічним обладнанням, а також – залізнична станція.
Звісно,є чимало невирішених питань. Але перші кроки в умовах реформи децентралізації показують, що таки є способи розв’язання болючих сільських проблем, а отже, село як таке – житиме.
– Сергію Степановичу, Оваднівська єдина з громад, яка частково приєднала до себе села іншого району, через це затримався процес формування ОТГ. Він уже завершився?
– Ми мали пройти процес утворення громади одночасно з формуванням Устилузької та Зимнівської ОТГ, та нам довелось спочатку очікувати узаконення приєднання до нас сіл з іншого району, отож втратили і два роки часу, і кошти, які би могли отримати у цей період. Проте ми таки доєднали Гайківську сільську раду Турійського району і сподіваємось, десь починаючи з 2020 року, отримати віддачу. На цій території будується переробний цех птахофабрики, будуть робочі місця, відповідно, й коштів з ПДФО надходитиме більше. Нині ведемо переговори з Овлочинською громадою Турійського району (що на любомльській трасі), найскоріше, вони до нас також приєднаються. Сьогодні їздив на перемовини з сільською радою Мокреця, поки що вони вивчають питання, запрошував їх приїхати до нас, поспілкувались із нашими спеціалістами, почути не тільки мою думку. З Овлочином ми обмінювались візитами, представники цієї сільради приїжджали до нас на зустріч із народним депутатом Ігорем Гузем, ми їздили до них, проводили «круглий стіл». Думаю, що нам вдасться їх переконати.
– А чим ви їх приваблюєте, чим переконуєте?
– Найперше – розташуванням. Їм до нас їхати зручніше, ніж до Турійська. За фінансовим підсумком 2018 року, у нас також краща позиція, ніж у цього селища. Аналіз бюджету показує, що й перспективи надходження коштів у нас оптимістичніші. Та й, зрештою, усі ці села колись вже належали до Оваднівського району, який функціонував тут до 1958 року.
– Хто наповнює бюджет Оваднівської ОТГ?
– Основні надходження з податку на доходи фізичних осібв першу чергу від двох військових частин, від них надійшло близько двох мільйонів гривень у 2018-му і близько трьох мільйонів сподіваємось одержати вже цього року. Півмільйона гривень такого податку дав Оваднівський ліцей. Вагомий внесок ТзОВ «Прогрес» – ПДФО і земельний податок. За землю сплачують також підприємці Ігор Антощак, Микола та Сергій Юнаки. У цьому році надходження, безумовно, збільшаться, адже росте зарплата, крім того, якраз наводимо порядок із землею, тож виростуть доходи і від земельного податку.
– Перед новим роком від Верби до Овадного було прокладено дорогу. Мабуть, це стало можливим і завдяки процесу децентралізації.
– Два мільйони 640 тисяч гривень було виділено на інфраструктуру Оваднівської ОТГ, крім того, з бюджету області отримали і 12 мільйонів гривень, запланованих ще при попередньому голові облдержадміністрації Гунчику, – усе це разом пішло на ремонт дороги.
Безумовно, децентралізація найвдаліша з реформ, яка дала нам можливість розвиватися і використовувати кошти на розсуд самої громади, на конкретні її потреби. Ще 2017 року, перед об’єднанням, бюджет наших п’яти сільських рад становив 7,5 мільйона гривень, у 2018 ж році – уже майже 16 мільйонів, отже, власні надходження зросли вдвічі. А загальний наш бюджет, включаючи усі субвенції, – близько 40 мільйонів гривень.
– До речі, чи є нині проблеми із громадським транспортом? Адже свого часу люди довго потерпали від «послуг» сумнозвісної перевізниці…
– Зараз у нас перевізник Вадим Шуба працює. Зауважень до нього нема. Так само уклали з ним договір на відкриття маршруту у бік села Гайки, його дофінансовуємо. Уже сім років цей напрямок був закритий. Люди сказали, що кожен день не треба, але тричі на тиждень (двічі на день) автобус із Володимира через Гайки-Ягідне-Мокрець і знову до Володимира – ходить.
– Чи охоплює цей маршрут села Замости, Руда?
– Ні. Люди з Замостів у Вербу виходять, це недалеко – півтора кілометра. Ми підготували відношення на область, якщо дадуть добро, почистимо дорогу і раз у тиждень автобус заїжджатиме і в ці населені пункти.
– Ви спілкуєтесь з тими людьми. Вони не шкодують про своє рішення приєднатись до Оваднівської громади?
– Запитайте краще про це в самих людей. Спілкуємось, звичайно, організовуємо прийоми в кожному селі. Ще мені ніхто не сказав, що щось втратили. Можливо, втратив той, хто незаконно десь мав кусок землі, тихенько собі використовував його. Бо зараз наводимо порядок із обліком земельних ділянок. Як такого опору немає, всі згідні узаконювати, платити податок на землю.
– Скільки ваша ОТГ витрачає на освіту?
– Якщо взяти по наших чотирьох громадах, то, може, на освіту ми й найбільше коштів виділили. Перекрили школу в селі Сусваль, зробили капітальний ремонт школи села Верба, обладнуємо санвузол в Галинівці, тисяч на двісті. Ремонтуємо харчоблок у школі й садочку Білина. Плануємо цього року перекрити садочок у селі Овадному, де нині 78 дітей. Частково й Оваднівську школу перекрити хочемо. Є в нас спеціальна програма, згідно з якою виплачуємо по 500 гривень разової стипендії учасникам обласних олімпіад, які займають призові місця, стимулюємо вчителів таких учнів.
– Що у вас із медичною реформою?
– «Первинку» ми хотіли забрати до себе, однак медики нас не підтримали, можливо, і правильно це, сперечатись не буду, їм краще знати. Я особисто на сто відсотків підтримую медичну реформу. Її критики, якої чимало в ЗМІ, не сприймаю. Якщо нині лікарям підняли зарплату у 2-2,5 раза, це вже про щось говорить. Автоматично відпадуть лікарі, які купили свій диплом і нічого не знають, бо люди до таких просто не підуть. Може, ще з рік буде так-сяк, а далі підуть до лікаря, якого визнають професіоналом. Бо здоров’я – то не машина і не трактор, що їх можна ремонтувати десяток разів.
– Раз планували забрати «первинку» до себе, значить, маєте для цього підходящу базу?
– У нас є амбулаторія, ФАПи, два терапевти. Тим паче у минулому році ми купили УЗД і виділили гроші на аптечні товари. Працював і стоматолог. Нині вивчаємо це питання, адже хочемо його повернути, надати йому в оренду приміщення і стоматологічне обладнання.
– А будівля колишньої оваднівської лікарні під лісом? Її теж, мабуть, можна використовувати?
– Нині то є приватна власність. Приміщення це хочуть продати, шукають клієнта, уже люди приїжджали, дивились. Думаю, мине трохи часу і інвестор знайдеться, навіть не сумніваюсь, бо там прекрасне місце: кругом ліс, ставки.
До речі, ще за радянського часу, коли я працював у колгоспі, у нас був бригадир городньої бригади, який вивчав земельні поклади в лісі, де ставки, доводив, що болота ці мають цілющі властивості. Якби зараз знайшовся фанат такої справи, можна було б відкрити санаторій чи, приміром, реабілітаційний центр для атовців. Там є десять гектарів лісових ставків. Перспектива прекрасна.
– Які ж перспективи розвитку інших сіл Оваднівської ОТГ?
– Якщо взяти свійчівський напрямок, то у цьому році вже починається будівництво птахофабрики між Свійчевом і Міжліссям. У Красноставі закрили школу, лишилось прекрасне приміщення. Аби воно не занепадало, вивчаємо варіанти і хочемо «затягнути» інвестора, щоб зробити там, наприклад, швейний цех, а може, навіть територіальний центр з обслуговування громадян похилого віку. Обов’язково там щось відкриємо, може, садочок, побачимо. Однак дошкільнят там мало. Звичайно, нам краще якісь робочі місця людям дати.
У Білині є ТзОВ «Прогрес», який усім дає роботу, ще й бракує робочих рук – довозять туди працівників. Про Гайки я вже казав – там будується переробний цех.
– Ви маєте чудовий приклад самоорганізації громади. Я про Маркелівку, де люди допомогли дорогу прокласти. Розкажіть.
– Це перше село, де жителі показали себе настільки згуртованими і завзятими, що я сам був приємно здивований. Маркелівці зорганізувались, покликали мене, показали, яка погана у них дорога. Я пообіцяв, якщо вони самі візьмуть участь і повирубують оті кущі зусібіч, то докладемо потрібну суму. Повірте, що наступного дня після нашої зустрічі вже люди працювали. Відразу ясам не повірив, поїхав – переконався на власні очі.
Ми туди вклали гроші, трошки відремонтували об’їзну дорогу, що йде на Володимирівку. То я під той азарт кажу: давайте відремонтуйте й зупинку. Відремонтували і розмалювали, квіти посадили. За сприяння народного депутата Гузя біля зупинки встановили дитячий майданчик. Але що характерно, що там такий порядок, така чистота! А діти ж їздять постійно до школи й назад, на майданчику граються, гойдаються – і чисто. Їду, часом спеціально стаю – ніде ні папірця. Заглянеш у забетонований смітник – все сміття там.
Потім зробили пряму дорогу з Маркелівки на цегельний завод, так само взяли активну участь у тому місцеві мешканці. Якби у всіх селах так, то, повірте, наша Україна процвітала би. Таких дружних, прекрасних людей, як у Маркелівці, ще пошукати. Вони справді як взірець для інших.
– Ось ви згадали про сміття. Знаю, що в оваднівському лісі влаштовані величезні сміттєзвалища. Щось із цим плануєте робити?
– В оваднівському лісі вже сміття поменшало. Ми закрили, вивезли стихійне сміттєзвалище, яке, «дякуючи» піщаному кар’єру, там утворилось. Зробили рекультивацію, загорнули ями, вирівняли. Встановили по селах Овадно, Верба, Сусваль і частково в Галинівці контейнери для сміття. Придбали автомобіль для вивезення сміття, його тепер збирають, як і у Володимирі, ще не роздільно, але все ж. Однак є й ті, що продовжують вивозити непотріб до лісу. Свідомість у людей, м’яко кажучи, кульгає. Якщо, як робили дорогу з Верби на Овадно і двічі люди крали бордюри та бруківку, то про що ми говоримо? Адже я не для себе роблю дорогу – всі ж ходять, всі їздять по ній. Ще приклад: поставили вбиральню на повороті на Білин, і комусь треба було вкрасти її. Ну це низько. Хоч і соромно таке казати за своїх людей, але там чужий не приїхав, того не зробив.
– Хочу запитати про Сусваль. Скільки часу, на вашу думку, треба для того, щоб люди звикли чи то погодились із новою назвою села? Адже відомо, що люди протестували.
– У нас ще й досі не всі програми, не всі документи синхронізовані з новою назвою. Мені шкода людей, які виробляють документи на Жовтневе, бо їм все одно доведеться їх переробляти.
– Але ж такого населеного пункту, як Жовтневе, уже немає…
– Я п’ять разів проводив збори. Мені громада не дала дозволу, щоб підготував відношення для переведення усіх програм у відповідність до нової назви. Виносив це питання на сесію, мені кажуть: якщо громада не дала дозволу, то як ми можемо?
Через тиждень-півтора проведемо звітні збори і будемо знову порушувати це питання, бо діти закінчують навчання, а такої школи, як Жовтневська, уже нема. Для нових же документів немає відповідних змін у програмах. На превеликий жаль, на такому роздоріжжі нині й перебуваємо. Згідно з законом, є село Сусваль. Проте люди не сприймають такої назви.
– Все-таки хочеться зрозуміти: не сприймають, бо є упереджене ставлення до самого хлопця, чи в людей, як ви вище зауважили, настільки «кульгає свідомість», що вони не здатні оцінити подвигу, щоб увічнити пам’ять загиблого на війні односельчанина?
– Відносно Петра Сусваля я скажу так: то є наш герой, наш патріот і ніяких питань і претензій не може бути до нього. Він пішов і своє життя віддав за нас, за те, що ми тут мирно живемо і мирно спимо, під мирним небом.
– Дякую за таку відповідь. Скажіть, будь ласка, чи функціонує нині етнографічний музей у селі Красностав?
– Так, є музей, у будинку культури. І прекрасний. У цьому році до 8 березня маємо зробити там ще й опалення, запланували на це кошти. Але центральний музей хочемо відкрити в садочку Овадного, умови це нам дозволяють, є окремий вхід. Це має бути не вузькопрофільний музей, думаємо у ньому зібрати і показати історію усіх наших сіл, історію самої громади. Щоб і діти могли повчитись, і гості могли скласти уяву про наші терена. Можливо, у цьому році почнемо робити там ремонт. Експонати потихеньку вже збираємо. Вважаю, що це дуже потрібна справа.
– Поділіться своїми планами.
– Свої задуми ми окреслили у плані соціально-економічного розвитку на 2019-2020 роки та у затвердженій на сесії стратегії розвитку громади на 2019-2023 роки. Уже маємо свій герб. Ну і плани великі. Нам би ще два роки так попрацювати, як це нам вдалося минулого року, – і закриємо усі найболючіші питання, які отримали у спадок (я про покрівлі, ремонти тощо). Опісля працюватимемо над дорогами, парками, зонами відпочинку. Хочемо, щоб у кожному селі був майданчик, ялинка-берізка-лавочка. Щоб мама з дитиною могли вийти, посидіти, морозиво з’їсти. Чого в міcті мають бути такі місця, а в селі ні?
– Якщо порівняти ваш досвід до і після реформи?
– Безумовно, децентралізація дала кожній громаді набагато більші перспективи. Я на сто відсотків підтримую медичну реформу, освітню, про децентралізацію – і мови нема. Ті, хто ще досі не визначились із об’єднанням у громаду, просто не розуміють, що втрачають. Вважаю, що такі керівники чинять злочин кожен перед своєю громадою, бо вже втратили по кылька мільйонів гривень, а могли би їх одержати і використати на розвиток своїх сіл. Кожен чи то за крісло тримається, чи як… Можливо, це залежить ще й від керівників. На мою думку, наше районне керівництво вчинило правильно, бо навпаки нас підштовхувало до реформи, що вже казати, що не створювало ніяких перепон. Так само і народний депутат Ігор Гузь допомагав у цьому, організовував зі своєю командою відповідні тренінги, спрямовував. Думаю, не знайдеться жодного голови об’єднаної громади, який би щось сказав нині проти цієї реформи. Переваги об’єднання очевидні.
Світлана КОШИРЕЦЬ.
На знімку: Сергій Панасевич зі своїм колективом: «У нас гарні, грамотні працівники, завжди відчуваю від них потужну підтримку».
