На головну Новини П’ять володимирських бізнес-леді поділились своїми секретами

П’ять володимирських бізнес-леді поділились своїми секретами

3164

Світ бізнесу все ще лишається переважно чоловічим. Проте жінки все активніше доводять, що нічим не поступаються у бажанні та спроможності будувати власну справу. Напередодні жіночого свята пропонуємо вам знайомство з п’ятіркою таких володимирських бізнес-леді.

«Золота легенда» Людмили Бойко

- реклама -

Здавалося б, жінка з такими прекрасними очима повинна запросто отримувати подарунки долі. Але насправді доводиться важко працювати, щоб досягнути результату у справі, в якій вона уже п’ять років. Підприємницький талант Людмила Бойко, вочевидь, має не просто так – мама з татом усе життя пробували себе у різних сферах. Тож до власного бізнесу Людмила підійшла уже з певним багажем знань. А ще, каже, освіта юриста їй допомагає при роботі з документами, яких у підприємців вистачає.

Сфера громадського харчування у поєднанні з комплексом розважальних та рекреаційних послуг видалась Людмилі цікавою. Тож придбала приміщення неподалік від міста, затіяла у ньому гарний ремонт із новим розплануванням площ, продумувала до дрібниць облаштування залу та ландшафту, підбирала посуд та прибори. Дуже хотілось створити щось нестандартне та особливе. Так виник маєток «Золота легенда», за який у 2015 році Людмилі присудили премію «Людина року. Волинь» у номінації «Бізнес-леді».

Спочатку заклад працював як звичайний ресторан, втім господиня намагалась урізноманітнити спектр послуг цікавими заходами. І День закоханих проводили, і вечірку «Леді в червоному», і навіть розіграш персня. Але згодом заклад перепрофільовано у так званий «весільний дім» за типом тих, що є в сусідній Польщі.

Тепер «Золота легенда» працює під конкретне замовлення: дні народження, ювілеї, хрестини, дівочі чи парубоцькі вечірки, але найчастіше – весілля. Для останніх тут найсприятливіші умови. Декілька фотозон, організація виїзної церемонії шлюбу, літній майданчик для посиденьок і танців, ігрова зона, де не нудьгуватимуть діти… А ще однією з вимог при замовленні сімейного торжества є закриття на час бенкету закладу для інших відвідувачів.

Від відкриття і досі Людмила Бойко особисто контролює порядок, технічну справність усього, що є в закладі, бо вважає зламану дверну ручку чи розхитаний стілець неповагою до гостей. А ще самостійно доглядає за клумбами, за двома сотнями трояндових кущів, висаджених навколо «Золотої легенди». До праці залучає і синів, скажімо, косити газони доводиться їм. «Гепард не йде на полювання, поки ситий», – напівжартома говорить жінка, коли пояснює, чому намагається не створювати «тепличних умов» для дітей.

Про синів Артура та Ернесто, яких виховує сама, Люда, як і кожна мама, може говорити безкінечно. З ними вона щаслива. Старшого, щоправда, давно не бачила, бо у Польщі освоює професію управителя готельно-ресторанного бізнесу, а нещодавно мав змогу пройти практику у Франції. Він надсилає мамі фото та відео європейських ідей, які можна використати. Молодший син ще школяр, але посилено вивчає англійську і польську мови, бо теж планує здобувати вищу освіту у сусідній країні.

І професійного, і життєвого натхнення підприємиці додає спілкування з молодими людьми. Вона пригадує, що на початку роботи «Золотої легенди» прислухалась до ідей молодого персоналу, вони допомагали йти в ногу з часом. Дивлячись на цю жінку, розумієш, що насправді молодіжне бачення близьке їй тому, що і вона така ж – креативна, прогресивна і з квітучою весною у душі.

Велика родина і велика праця Ольги Рябець

У юності Оля і не уявляла, якою буде її доля. З майбутнім чоловіком разом росли та навчались на рідній Львівщині, потім дівчина два роки чекала його з армії. Повернувшись з служби, Євген вирішив здобувати духовний сан, став першим священником у родині. Так Бог обрав для них життєву дорогу…

Ольгу Рябець називають ніжним словом «матуся», яке їй дуже личить. Вона увесь час клопочеться вдома, у храмі, у недільній школі, і на невеликому швейному виробництві. Спочатку, як тільки переїхали у Володимир-Волинський, виховання трьох донечок займало увесь її вільний час. Коли ж дівчата підросли, зрозуміла, що тепер може реалізувати себе і у професії. Раніше ж пройшла усі щаблі швейної справи на Львівській фабриці «Весна».

Жінка попрацювала трохи на місцевому підприємстві, згодом стала модельєром і одночасно технологом у приватному ательє, що спеціалізувалось спортивному одязі. А потім коли розпочала власну справу. Починала з маленького орендованого приміщення, де ледь поміщались столи із чотирма машинками. Відтоді минуло вже 12 років.

Тепер у Ольги Рябець повноцінна майстерня, де відшивають замовлення від великих підприємств, приміром, зараз трудяться над партією жіночого одягу для Дрогобицької фабрики. Вони довго шукали себе, то виконуючи індивідуальний пошив, то виготовляючи вишиванки та церковний одяг, а то і відшиваючи власні модельні лінії.

– Вважаю, якщо умію робити щось своїми руками, то все, що можу, маю зробити для храму, – говорить пані Оля, – текстильні речі, рушнички та скатертини, костюми для дітей з недільної школи – все це шиється у нашій майстерні. І отець Євген носить лише пошиті мною ризи.

Щодо інших обов’язків в якості дружини священника, Ольга зізнається, ніколи не думала, що на їхню долю випаде будівництво храму. Але коли визріло таке рішення, в усьому підтримувала чоловіка. Вони їздили Західною Україною, оглядали різні церкви, довго обмірковували, підшукували майстрів. Після відвідин одного з храмі в отец ьЄвген сказав: «Варто прожити життя, щоб таку церкву збудувати!»  На спорудження  церкви пішло кілька років важкої праці, пошуків, жертовної допомоги громади.

А у пані Ольги виникли нові справи: дбає про організацію навчання у недільній школі, яку відвідують більше ста дітей.  Зізнається: її мрією є дитячий хор для Служби Божої. У недільній школі викладають четверо учителів, з вихованцями спілкується настоятель церкви, а от «молодіжку» веде отець Тарас – священник і одночасно зять Ольги.

Вона щаслива вибором  доньок – усі вийшли заміж за хороших хлопців. До слова, три пари однакових ікон для їх вінчання вишив отець Євген. Уже і внуки у Рябців є – радість і потіха. Молодші доньки з сім’ями живуть у інших містах: Іоанна у Львові, Оксана – в Києві. А старша, Наталка, теж мала можливість із чоловіком Тарасом, знаним уже в нас архітектором, залишитись у столиці, та вирішила вернутись до отчого дому.

На прохання відкрити секрет сімейного щастя пані Ольга, не задумуючись, відповідає: «Велика родина – це велика праця, взаємопідтримка і гармонія».

Наталія Шандалко, яка іде до щастя

Ця жінка із музичною душею. 13 років віддала навчанню грі на фортепіано і мріяла бути вчителькою музики. Точніше, стала нею – учні в Любомлі, згодом і у Києві з нетерпінням чекали нових занять. Але на той час, 25 років тому, економічна криза все вирішила по-своєму: пів року педагоги не бачили зарплати, навіть на 1 вересня Наталя не могла собі купити пристойний костюм. Тоді вона вийшла на ринок.

Вважала торгівлю заняттям тимчасовим, але їй стало вдаватися: продажі зростали, як і прибутки від них. Ще деякий час жила на два міста, їздила навчати дітей музиці, а чоловік працював у Володимирі. Довелось прийняти рішення – на довгі роки з викладацькою діяльністю було покінчено.

Та у бізнесі зупинятись не збиралась. Деякий час на речовому ринку, а далі почала підшукувати приміщення для магазину. Пригадує, як їй надали для цього фактично підвальне приміщення універмагу. Тоді не розуміла, чому на цей об’єкт ніхто не претендував, але коли розпочався процес реконструкції, то все прояснилось – зробити щось путнє із того підвалу було майже нереально. Та вже тоді у Наталі було життєве кредо: «Завжди обирай складніший шлях – на ньому не зустрінеш конкурентів». Так виник магазин «Ажур», де можна придбати вишукану білизну, одяг та взуття, сумки на будь-який смак, оригінальні сувеніри, витончені прикраси.

Та якщо технічні чи фінансові труднощі жінку не лякали, то власне управлінської діяльності, без якої не існує жоден заклад, ще довго боялась. За будь-якої нагоди їздила на семінари чи тренінги. Дуже дивувалась, що реалізація набутих знань не вимагала тривалого часу: поради бізнес-тренерів діяли, а її відкритість та неконфліктність допомагали згуртовувати навколо себе однодумців. Приязні стосунки підтримує з багатьма людьми, а найближчою так і залишилась подруга юності, яка зараз проживає в Ізраїлі і до якої Наталія частенько навідується.

Легка на підйом, творча і непосидюча Наталя Шандалко полюбляє влаштовувати для жінок міста, як сама каже, «приємні авантюри». Пригадаймо закриту вечірку, де п’ятеро щасливиць отримали стильні сумки за шоколадку. А минулої суботи відбулось дефіле «пишних пані», у рамках цієї акції ще деякий час діятиме лотерея, де за 5 гривень можна виграти приз на всі 500. Що вже казати про сезонні знижки та розпродажі.

Років 5 тому Наталія паралельно із веденням бізнесу повернулась і до педагогічної діяльності, організувала репетиторський центр «Діалог». Каже, у місті є запит на навчання дітей польської та англійської мов, тож це основний напрям роботи центру. А ще – значна підмога мамам, які можуть у суботу та неділю на три години залишити дитину на заняття, де вона і позаймається прикладним мистецтвом, і поспілкується з друзями, і набуде нових знань. Волонтери та викладачі центру знаходять спільну мову з усіма, шукають новітні, інтерактивні методики викладання, такі як, наприклад, «Прояснення слова», що допомагають зробити будь-який предмет зрозумілим для дитини. Нині до «Діалогу» ходять 130 дітей, але найбільш масовим для відвідувань був 2018 рік, тоді кількість учнів виросла з 60 до 200, за цим показником центр став другим у Європі. Так, так, школи цієї світової мережі змагаються між собою, найпотужнішим в Україні є Дніпровський центр «Логос».

У житті Наталії Шандалко зараз є два важливих чоловіка – її сини, 19  та майже 15 років. Шкодує, що через зайнятість не завжди достатньо уваги приділяла дітям, зате вони виросли самостійними. А взагалі, на її переконання, виховання дітей і є головним жіночим призначенням.

А що таке щастя для Наталії Шандалко? «Я щаслива, коли вдається комусь допомогти: порадою, словом чи вчинком, – розповідає жінка, – а ще я щоразу ставлю собі якусь ціль, і якщо роблю маленький крок до неї, я теж щаслива. Я іду до щастя!»

Дві Кароліни Софії Хомюк

«Наймолодшому» салону краси у нашому місті лише чотири місяці. Не так багато, щоб міцно утвердитись у ніші у сфері надання послуг, але достатньо, щоб його власниці, молодій підприємиці Софії Хомюк вдалось переконатись – вона на правильному шляху. Гарна доглянута жінка, яка до того ж працює, – так Софія власним прикладом ламає встановлені у суспільстві стереотипи про те, що у відпустці по догляду за дитиною жінка більш нічого не встигає.

Про назву закладу, який розташувався на розі вулиць Шевченка та Роксолани, можна було і не запитувати. Традиційно мами дають власному бізнесу імена своїх дітей, не стала винятком і Софія. Так от, «Кароліна» – в честь маленької донечки. Їхньому з Сергієм янголятку – 2 роки і 4 місяці.

Зайнятись підприємництвом жінка надумала якраз у декреті. До того вона мала непогану роботу, працювала у Приватбанку, але її гнітила постійна прив’язаність до робочого місця та відсутність творчої складової у професії. Для початку, як вирішила освоїти майстерність манікюру, так би мовити, щоб і для себе, і для людей. Коли закінчила курси і отримала сертифікат, замислилась над наступним кроком. Знову пішла вчитись, цього разу на перукаря. Мистецтво створення зачісок й обрала для себе основним заняттям.

Нині б’юті-салон «Кароліна» надає послуги з манікюру, педикюру, пропонує всі види перукарського обслуговування клієнтів. Усе відповідно до вимог і стандартів, скажімо тут є сухожарова машина для обробки манікюрних інструментів, крафт-пакети для забезпечення стерильності. У майстра Наталі можете замовити собі стримане однотонне покриття, або ж модний стемпінг, коли на нігті наноситься витончений візерунок за допомогою спеціального «штампа».

Що стосується роботи із зачіскою, то найкращим показником є те, що перукарі із салону можуть довірити власне волосся один одному. До речі, їх там троє: окрім Софії послуги надають перукар-модельєр Світлана та перекар-стиліст Артур, який навчався і працював у Львові. Погодьтесь, у наших краях хлопець, який робить зачіски, – небачена рідкість. Майстри розповідають, що поряд із стрижками та вкладанням волосся, пропонують клієнтам кератинове відновлення – після першої ж процедури люди бачать ефект, тож повертаються знову. У салоні працює постійна акція – кожна десята послуга безплатна. А ще тут усім клієнтам заварять смачнючу каву.

Цей колектив молодий, але згуртований. Кажуть, Софію вважають більше другом, аніж керівником.Звичайно, у досягненні мети Софії Хомюк величезну підмогу надає свекруха. Бабуся Галина з радістю бавиться з маленькою Каролінкою, та й різні смаколики любить приготувати і залишити в холодильнику. Розуміє, що дітям потрібно працювати: Софії – напрацьовувати клієнтську базу для салону, Сергієві – служити на ввіреній йому посаді у обласному центрі.

Попри шалену зайнятість чоловік не стояв осторонь, коли дружина започаткувала бізнес. Допомагав із плануванням, вибором меблів та інструментів, підказував деталі ремонту та облаштування приміщення. Веселим і душевним у молодій родині є той час, коли обоє повертаються додому з роботи, а маленька донечка біжить зустрічати маму і татка. А ще Хомюки спробували подорожувати разом із своєю крихіткою, хай недалеко – на Світязь та у Карпати, але це були незабутні дні у родинному колі.

Отак потихеньку ростуть дві Кароліни. І донечка, і улюблена робота роблять Софію Хомюк дуже щасливою. Бо чи не найбільша радість для жінки плекати те, що дуже любиш і у що вкладаєш усю душу!

Тюльпанове щастя Тетяни Борис

Нині про започаткування власної справи Тетяна Борис пригадує з посмішкою. Вдячна долі за те, що так сталось, але 15 років тому здавалось, що виходу зі складної ситуації знайти неможливо. Учителька початкових класів за професією, Тетяна кілька років працювала у відділі дорожньо-патрульної служби, але реорганізація тут призвела до скорочення. У пошуках роботи звернулась в управління освіти, але надворі вже був вересень,  і їй, педагогу із перерваним стажем, навіть не дали надії на працевлаштування.

Далі – центр зайнятості, звична тоді практика написання бізнес-плану… До  цього Тетяна підійшла обдумано: проаналізувала, чого не вистачає у їхньому мікрорайоні. І в орендованій кімнатці відкрила квіткову крамничку. Досі Таня ніколи й не цікавилась квітами, навіть вазонів не вирощувала.

Жінка пригадує, що найбільшу підтримку тоді отримала від подруги Наталії, яка, як і багато наших співгромадян, їздила за товаром аж у Туреччину. Звідти привезла на реалізацію партію мельхіорових сувенірів та прикрас, їх виставили на вітрини разом з квітами. Ефект був вражаючим. Відтоді крамниці Тетяни Борис – усе лише з витонченим смаком.

Через три з половиною роки реалізувала амбітну мрію – відкрила магазин. Усяке було: і кредит в банку брала, землю орендувала, і друзі допомагали. Але у місті з’явився відомий тепер «Фанфан-Тюльпан». Назву взяла із однойменного фільму, каже, тюльпани – її улюблені квіти. Згодом стало бракувати місця для асортименту. Тож цьогоріч магазин добудували.

Тішиться Тетяна і своїм дружним колективом. У магазині троє продавців, працюють тут уже кілька років. Ще давно-давно, розповідає господиня крамниці, завдяки квітковому бізнесу можна було озолотитись. Коли прийшла у цю справу, часи змінились, але магазин тримає на плаву і її родину, і працівниць. Освіти флористів у них немає, але завдяки бажанню, художньому смаку та майстер-класам, досконало освоїли мистецтво складання букетів.

Кілька років тому до співпраці запрошували майстра флористики Катерину Федорчук із Луцька. Тепер у родині Тетяни є власний спеціаліст  – молодша донька Олена, хоч і закінчила спочатку педколедж, а потім філологічний факультет столичного університету, вирішила піти маминою стежкою. Вона працювала у квітковій мережі в Києві, навчалась на курсах флористів, стажувалась у польському місті Ополє. Зараз Оленка у декретній відпустці, після якої мріє відкрити власний квітковий бізнес, у магазин мами приїжджає з майстер-класами.

Старша донька Вікторія має схильності до іноземних мов, а от її донечка Тетянка, названа у честь бабусі, очевидь, пов’яже життя із флористикою – восьмирічна дівчинка доглядає за вазонами та цікавиться кожною квіткою.

Напередодні і в день 8-го Березня, навколо квітів справжній ажіотаж. Окрім роздрібної торгівлі, магазин реалізовуватиме велике замовлення – квіти для конкурсу «Княжна Володимира». Тетяна Борис ніколи не відмовляє у такій допомозі установам чи закладам. Тож у ці дні в магазині працюватимуть до 10 осіб – на щастя, є подруги, які щороку приїжджають, аби допомогти.

Окрім тюльпанів та троянд, Тетяна рекомендує покупцям зрізані орхідеї, які у капсулі можуть жити до Великодня. Багато покупців схиляються до придбання вазонів, того ж фаленопсису. Для любителів ультраоригінальних подарунків є ананас, мандаринове деревце, пряні трави, какао-паростки чи.

– Я люблю свою роботу і люблю квіти, – розповідає Тетяна Борис, – мені їх часто дарують попри те, що маю цілий магазин. Іноді думаю, що можна було й раніше прийти до цієї справи, не розмінюючись на інші, бо зараз маю справжнє тюльпанове щастя!

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

11 + десять =