Як і чотири роки тому, коли країна здригалась від звісток зі Сходу, де наших військовослужбовців стискало кільце Іловайського котла, так і цьогоріч 24 серпня володимир-волинці відзначають у жалобі – у передсвяткові дні загинув іще один житель княжого міста, 36-річний старший солдат 14-ї ОМБр Василь Крищук. Його серце зупинилось від ворожої кулі, що пройшла збоку бронежилета і знищила усі плани та сподівання молодого чоловіка. Уже за тиждень він планував відсвяткувати День Незалежності зі своєю родиною, адже на нього чекала двотижнева відпустка. З нетерпінням очікував на татове повернення старший син Вадим, який мріяв піти до 1 класу за руку зі своїм батьком-героєм. Та додому той повернувся вже у домовині…
Біля під’їзду двоповерхового будинку, що навпроти колишнього консервного заводу, стоїть, втираючи сльози, літня жінка у чорній хустині. Ніна Іванівна і досі не може повірити горю, яке спіткало її родину. Не йме віри, що одного із її синів, яким так тішилась і якого любила всім серцем, уже не має в живих. Аби висловити своє співчуття до жінки підходять сусіди, рідні та друзі Василя, яких у нього було дуже багато.
– Я саме готувалась до Спаса – стояла біля плити на кухні, смажила котлета, як раптом прийшов Юрій ( брат-близнюк Василя Крищука – кор.) і каже: «Мамо, присядь…». Не одразу й зрозуміла, як він сказав, капаючи мені в склянку з водою серцеві краплі, що наш Вася «200-тий». Чула і раніше це слово, знала, що воно означає, але не могла усвідомити, що моєї дитини вже нема. Той злощасний бій стався 18 серпня о 7 ранку, а ми дізнались про це лише близько обіду. Відтоді і почалось ковтання цілих жмень заспокійливих пігулок, адже найгірше – це чекання, – розповідає, ледь стримуючи ридання, Ніна Крищук.
Жінка натішитись не могла своїм сином – гарний, добрий, розумний, роботящий, а ще надзвичайно справедливий. Каже, завжди охоче допомагав старенькій матусі – зробив в квартирі ремонт, а цього року планував утеплити фасад і вставити нові вікна. А тепер Ніні Іванівні ніщо не миле без її кровиночки.
Біля будинку, де минули дитячі роки Василя, стоїть і нервово курить один з його кращих друзів Вадим Влодарчук. Іще хлопчаками вони разом ходили до садочка, навчались тоді ще у середній школі №4, обоє йшли на строкову службу до війська, а потім ще й кумами стали.
– Він був людиною з великої літери, справжнім сином своєї Батьківщини, патріотом, яких ще пошукати треба, – каже Вадим. – У такому ж патріотичному дусі виховував і своїх дітей – синів Вадима і Тараса. Добре знав історію України і всіх переконував, що її треба знати кожному українці, що ні в якому разі не можна бути байдужим до проблем сьогодення.
Траурний кортеж, який очолив автомобіль з надписом «200», зупинився на вулиці Луцькій біля будинку, де проживає його мама і брат. По обидва боки дороги загиблого Героя зустрічали сусіди, друзі та знайомі. Після невеликої заупокійної літургії кортеж рушив на вулицю Володимира Великого, де Василь Крищук проживав з дружиною та двома синочками.
Справжній патріот, добра та чуйна людина, вірний товариш, люблячий чоловік і батько – так відгукуються про Василя Крищука усі, хто знав його за життя. Він народився 23 березня 1982 року у Володимирі-Волинському, закінчив місцеве училище за спеціальністю будівельник. Тут його і досі пам’ятають, як патріотично налаштованого учня, завжди усміхненого і доброго. До речі, чимало колишніх учнів Володимир-Волинського ВПУ воюють нині на Сході, а Василь Крищук став четвертим випускником цього навчального закладу, який поліг в бою.
– Василь навчався у нас протягом 1995-1998 років. Пам’ятаю його як учня, який дуже любив життя. Від решти однолітків відрізнявся своєю поміркованістю та ввічливістю. Посмішка з його обличчя ніколи не сходила, це був надзвичайно позитивний юнак, який охоче відгукувався на прохання допомогти, а ще надзвичайно любив нашу Батьківщину, – пригадує майстер виробничого навчання групи будівельників Катерина Мацюк.
Для Василя Крищука це вже була третя ротація на Сході. Активний учасник Революції Гідності уперше пішов воювати добровольцем ще у липні 2014 року в складі батальйону «Січ». А минулого року перейшов на контрактну службу у 3-й механізований батальйон 14 ОМБр. Окрім цього, за плечима у Василя Крищука – участь у миротворчій місії в Іраку.
Того фатального ранку бойовики з окупованих населених пунктів Кадіївка і Первомайськ атакували українських військових, відкриваючи вогонь з гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї по позиціях Об’єднаних сил в районі Золотого, Попасної і Новоолександрівки. Найбільшого загострення ситуація набула на підступах до населеного пункту Золоте-4 (колишнє Партизанське), де підрозділи ОС недавно обладнали смугу забезпечення. Близько восьмої ранку бойовики атакували автоматичними гранатометами позиції українських бійців в Первомайському напрямку. Командир наглядового поста Василь Крищук (позивний «Скит») разом з товаришами по службі виявили диверсійно-розвідувальну групу, з якою вступили в бій. По ворогові був відкритий зосереджений вогонь, внаслідок чого бойовики зазнали серйозних втрат. В ході бою з загарбниками Крищук загинув – ворожа куля потрапила у самісіньке серце, пройшовши збоку бронежилета. Ще троє військовослужбовців отримали поранення.
Допис про загибель побратима, що належав до ВО «Свобода», написав і голова цієї партії Олег Тягнибок. Він висловив співчуття родині Василя Крищука, який, з його слів, був переконаним націоналістом.
– Познайомився із Василем ще коли ми працювали в охороні на птахофабриці, – розповідає його однопартієць Олександр Приступа. – Я тоді ще не був членом ВО «Свобода», а він уже був партійним. Це була надзвичайно щира людина, справжній патріот. Мало лишилось настільки «національно твердих» людей. Він тому і пішов на Схід, бо не міг дивитись, як зраджують ідеали Майдану, за які загинула Небесна Сотня.
Загиблий Герой, якого нині представлено до державної нагороди, планував приїхати 24 серпня у двотижневу відпустку. Його повернення найбільше чекав старший син Вадим, якого тато мав відвести на свято Першого дзвоника. Для Вадима ця подія дуже важлива, адже хлопчик уперше переступить поріг школи.
У вівторок тіло Василя Крищука до рідного міста доставив траурний кортеж, а учора містяни попрощались із ще одним, уже чотирнадцятим нашим Героєм та віддали йому останню шану на головній площі біля стели пам’яті. Поховали загиблого на Федорівському кладовищі.
Тетяна ІЗОТОВА.
