На головну Інтерв'ю Павло Карпюк: “Маю твердий намір йти у мери Устилузької громади”

Павло Карпюк: “Маю твердий намір йти у мери Устилузької громади”

123

Відомий на Волині фермер і управлінець, голова Володимир-Волинської районної організації ВО «Свобода», керівник фракції націоналістів у райраді Павло Карпюк розповів про намір балотуватися на посаду голови Устилузької громади. Про це він заявив в інтерв’ю для волинських ЗМІ.

– З Устилузькою громадою мене пов’язують як родинні, так і господарські зв’язки. Я родом із села Зоря, тепер це Зорянський старостинський округ при Устилузькій громаді. Саме тут мої родинні корені. У селі Зоря працював мій дідусь Павло Карпюк, очолював місцеве колективне господарство. І я на все життя запам’ятав, як він брав мене з собою на поле, особливо під час жнив. Любов до землі та потяг до господарювання на ній, мабуть, заклались у мені від нього. Мене й назвали в честь діда. Цей генетичний відбиток діда-господарника та управлінця передався на підсвідомому рівні. І саме на території Зорянської сільради ми й заснували своє фермерське господарство. Господарюємо тут уже більше десяти років. Двічі мешканці сіл Зоря, Ворчин та Селіски обирали мене депутатом районної ради.

- реклама -

– Павле В’ячеславовичу, ви ж маєте й досвід роботи в органах місцевого самоврядування, адже після перемоги Революції гідності судилося працювати заступником голови районної ради.

– Так, то були непрості часи, коли довелося брати на себе відповідальність за долю країни, області, міста чи району. У 2014 році певний час районна рада взагалі була єдиною легітимною владою в районі. У країні розпочалася війна з одвічним ворогом – російським окупантом, потрібно було допомагати фронту, тож приймати управлінські рішення іноді доводилось і посеред ночі. Дякую Богу і нашим патріотичним людям, ми втримали ситуацію під контролем. Звісно ж, набули тоді неоціненного управлінського досвіду.

–Ви активно виступали проти розпродажу української землі, але влада Зеленського зробила все, аби такий закон «протягнути»…

– Я вже не раз казав, що закон про продаж землі від Зеленського є обманом і він – однозначно не на користь українського аграрія і селянина. Від того ринку землі, який через рік планується ввести у дію, виграють тільки крупні агрокомпанії та іноземний олігархічний капітал, який уже готується скуповувати нашу землю. Більшість українського суспільства не підтримує ринок землі, майже дві третини українців – проти її продажу, але Зе-влада закрила на це очі. Закон, у якому мала би бути врахована думка кожного селянина, фермера, українця,  поспіхом, всупереч регламенту, прийняли посеред ночі. Ось таких законотворців ми приводимо до влади, не задумуючись над тим, якими будуть наслідки їх бездарного правління.

До прикладу, у Верховній Раді вже зареєстрований законопроект, яким пропонується у десять разів збільшити земельний податок. Який бізнес це витримає? Це які інноваційні технології треба запровадити, щоб рентабельність на землі збільшити в десять разів?

–  При таких підходах усе зароблене на землі доведеться віддати державі…

– Як підприємець з багаторічним стажем, можу запевнити: ніякий бізнес такого не витримає. Це ж не на 20-30 відсотків рентабельність збільшити. Якщо навіть селянин за попередні роки щось зумів накопичити, то за рік-два буде змушений віддати. В країнах Європи, тій же сусідній Польщі, сільське господарство держава дотує, фермера підтримує, а у нас, так виходить, –усе навпаки. Проблеми власної некомпетентності та неспроможності наповнити бюджети ця влада перекладає на пересічного українця, простого селянина, прагнучи змусити його платити за свій пай у десять разів більше. Цей фінансовий тягар призведе до того, що селянина змушуватимуть відмовитися від землі, позбутися її. При таких податках селянин рано чи пізно залазитиме в борги – і зрештою змушений буде продати свою землю, бо більше не зможе за неї платити. Або ж її в нього просто заберуть за борги.

– Повернемось до місцевої політики. Як оціните досвід входження Зорянської сільради до Устилузької ОТГ?

– Те, що ми були одними з лідерів адміністративної реформи в області – це, безперечно, позитив. Це дало змогу набути нового досвіду, побачили плюси і мінуси такого господарювання. В тому числі й у питаннях комунікації між центром та віддаленими селами громади. Як на мене, така комунікація, м’яко кажучи, недостатня, бо не всі мешканці громади мають змогу впливати на рішення, які приймаються у місті. Устилузька ОТГ – міська громада, і з міста не завжди видно запити та потреби сільських мешканців. Таку ситуацію необхідно змінювати. Всі мають бути в рівних умовах. Усі мешканці громади повинні відчувати, що від їхньої думки і їхнього голосу щось реально залежить.

– Маєте намір це змінювати?

– Маю системне бачення, як би мала розвиватися та чи інша ОТГ району. Згідно з перспективним планом розвитку територій, Устилузька громада є однією з найбільш спроможних. Принаймні, так є на папері. Хоча, постійно стежачи за діяльністю цієї громади і розуміючи ситуацію зсередини, можу сказати, що так має бути не лише на папері, а й у реальному житті. Устилузька ОТГ могла би справді стати найкращою, але для цього треба змінити деякі управлінські підходи. Зокрема й у тому, щоб не лише ділити гроші, а й залучати нові інвестиції, створювати нові виробництва та робочі місця, ефективніше працювати над наповненням бюджету громади. В цьому сенсі маю власне системне бачення розвитку Устилузької громади. Тому публічно заявляю: Павло Карпюк має твердий намір балотуватися на голову Устилузької громади.

– І як давно прийняли таке рішення?

– Це рішення визріло не сьогодні. Вони продиктоване всім минулим досвідом, управлінськими та господарськими знаннями і навичками, які мені вдалося набути. В цьому році мені виповниться 45 років – і я маю достатньо сил, енергії та бажання допомогти своїй громаді стати кращою. Моє бачення розвитку громади продиктоване баченням багатьох простих людей – мешканців нашої громади. Ставши мером, ми спільно втілюватимемо це бачення в життя.

– Чого найперше потребує Устилузька громада?

– Устилузька громада потребує якісної зміни. Не просто зміни чогось старого і закостенілого на молодше та свіжіше. Потрібне не просто поточне вирішення існуючих проблем, а стратегічне бачення розвитку громади. Світ рухається вперед, і щоб бути попереду, треба встигати за тими новітніми технологіями, які стрімко змінюються. Потрібно встигати за новими викликами життя.Тому найперше і базове – це зміна у підходах до управління, до комунікації з представниками громади та її мешканцями. Рішення не повинні прийматися в закритому середовищі, розпоряджатися коштами  має вся громада. Важливо, аби і депутатський корпус, і кожен мешканець був зацікавлений докластися до управління громадою,  до своєї посильної частки у розбудові своєї території, на якій він проживає. Щоб кожен відчував, що він впливає на перебіг справ у своїй громаді – і він буде мотивований робити щось на її  благо.

Ваша сім’я,родина – розділяє ваші плани на майбутнє?

–  Сім’я, родина – це найцінніше, що дає поштовх до майбутніх кроків. Звісно, сім’я розділяє ці погляди. Всі розуміють, що йду на посаду Устилузького міського голови не для того, щоб працевлаштуватися. Я  нині достатньо заробляю. Міг би й далі займатися своєю господарською діяльністю, більше часу витрачати на рідних мені людей. Адже це дає енергію і натхнення. Особливо – найменший син Степанко, якому нещодавно виповнилося два роки. Найперша моя помічниця й порадниця – дружина Лілія. Старший син В’ячеслав у цьому році закінчує Львівський аграрний університет. Маю надію, що старший син піде слідами батька і розвиватиме те, що вже напрацьоване. Але я суме в тому віці, що мої досвід та енергія могли би прислужилися всій громаді.

– Якщо при вашій завантаженості знаходиться вільний час, то на що його витрачаєте?

– Наявність вільного часу залежить від того, з ким ти працюєш, яка навколо тебе команда. Все залежить від твоєї самоорганізації та вміння організувати навколо себе інших. Якщо біля тебе надійні люди, то немає проблем із браком часу. Сьогодні найбільше вільного часу витрачаю, мабуть, на виховання нашого найменшого господаря, який підростає. Не приховую, що здавна полюбляю полювання. І задоволення тут  зовсім не у тому, щоб щось вполювати, а від спілкування в природніх умовах, у товаристві людей, яким ти довіряєш. Головне – це колектив і активний відпочинок на природі. Це дає добрий настрій і нові сили, щоб працювати далі, продовжувати задумане.

Розмовляв Олександр ПИРОЖИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

17 − 3 =