На початку ХХ століття світ охопила справжня транспортна лихоманка. Кожен хотів мати власний автомобіль, та для більшості це була нездійсненна мрія. На жаль, ми не знаємо, якою була реакція володимирчан, коли вони вперше побачили на вулицях міста це диво, але, мабуть, здивуванню не було меж. Перші автомобілісти Волині стали абсолютними щасливчиками. У цій статті ми розповімо, хто у Володимирі та Володимирському повіті до Другої світової війни мав автомобіль.
Найперше зауважимо: дозволити собі нове диво техніки міг далеко не кожен. У середньому волинянин у 1930-х роках заробляв 100 злотих на місяць, службовці отримували до 350 злотих. Найбільшою була зарплата військових – до 350-380 злотих. На той час найдешевший автомобіль «Fiat 500» коштував 3800 злотих, а от Opel майже 7000 тисяч злотих. Були й значно дорожчі марки.
Не дивно, що автомобілі на початку 1930-х років лишалися рідкістю, а їхніх власників можна було перелічити буквально на пальцях. Цим і зайнялося видання «Dziennik wojewodski», яке у номері за 9 березня 1932 року помістило інформацію про власників автомобілів у Володимирі.
Власне, ішлося про те, що від 12 листопада 1927 року прийняте зобов’язання забезпечити армію транспортними засобами в мирний час у Речі Посполитій. Відтак видання подало список осіб зобов’язаних у 1932 році доставити до армії автомобілі, автобуси і мотоцикли. Так два автобуси мав поставити Лев Ципкін, який проживав у Володимирі на Криволуцькій, по одному володимирчани Герш Лакрус, Вінсент Кулаковський, Костянтин Даневский, а також Абрам Цукер з Устилуга. Власні автомобілі мали поставити Вінсент Шуровський, Йозеф Шиманський, Едиш Файвел, Генрик Гусаковський, Станіслав Бадзян, Францішек Савіцький з Володимира, Єва Ледуховська з Фалемич, Густав Роніклер з Мокреця, Володимир Рушкевич з Микулич. Мотоцикли і ровери – Кондрат Папп із колонії Домінополь у гміні Верба та Стефан Петримон з колонії Соколовка у гміні Олеськ.
Транспортні засоби мали бути у доброму стані, придатні для перевезення людей. Їх доставка відбувалася на підставі замовлення муніципального управління. Видавати розпорядження уповноважили солтиса. А невиконання зобов’язань щодо поставки транспортних засобів могло призвести до серйозних наслідків – адміністративного штрафу до 400 злотих або арешту на чотири тижні.
Вдалося знайти інформацію про декількох автомобілістів Володимирщини. Вінсент Шуровський був власником пекарні та кондитерського магазину на вул. Пілсудського, 21 (цей будинок зберігся донині, сучасна адреса – Ковельська, 25). Вінсента заарештували більшовики у 1939 році. Він загинув у концтаборі.
Францішек Савіцький – останній власник млина на вулиці Пілсудській, будівля якого збереглася досі. Францішека заарештували більшовики у 1939 році. Загинув у концтаборі. Єва Ледуховська– остання власниця маєтку у селі Фалемичі (не зберігся до нашого часу). Також володіла млином у Володимирі на вулиці Криволуцькій (нині Гайдамацька) – ця будівля збережена. Була дружиною графа Адама Галки-Ледуховського. Адама заарештували більшовики у 1939 році, він, як стверджують очевидці, загинув у 1940 році у володимирський в’язниці.
Йозеф Шиманський– поляк за національністю. Народився в 1900 році. У 1924 році одружився на Мотроні Грабовській. Проживав у колонії Болеславівка поблизу с. Горичів. Станіслав Бадзян– власник майстерні та чавунного заводу на вулиці Луцькій, мав дружину Софію. Обоє поховані на Ладомирському кладовищі у родинній каплиці. Станіслав разом з братом Броніславом володіли млином у м. Замость (Польща).
Ось таку цікаву інформацію можна видобути з короткого переліку володимирських автомобілістів.
Орися ВОЗНЮК,
наукова співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир»
