На головну живи активно ПЕРШІ ВЕРСТИ “ВЕРСТАВИ”

ПЕРШІ ВЕРСТИ “ВЕРСТАВИ”

2290
   З минулого лютого вулицями міста закурсували «сітроени» з логотипом ПП «Верстава». Нова автошкола відразу привернула увагу потенційних клієнтів, але не тільки своєю незвичною назвою. Там найновіша матеріально-технічна база, згуртований колектив професіональних молодих інструкторів та викладачів, вони готові іти в ногу з часом і мають на меті створити школу європейського зразка.
   Керує «Верставою» Роман Ковальчук, активний і завзятий. Окрім автошколи, він є депутатом районної ради. Каже, що за рік роботи школа випустила уже  7  груп. Є всі підстави гордитися своїми учнями – завжди на іспитах показують хороші результати.

Сьогодні Роман Ігорович розповідає читачам про школу, про принципи своєї роботи, про те, як важливо ставити перед собою мету і йти до неї.

   З дитинства, спочатку в тата на колінах, їздив.

- реклама -

   Виріс на Володимирівці. Але вже довго живу у Володимирі. Рідне місто по суті.

   Перше посвідчення водія (категорії ВС) отримав ще у аграрному технікумі, де навчався на техніка-механіка. Працював опісля водієм.

   Для отримання вищої категорії, на автобус, пішов у автошколу на Сагайдачного. І Олександр Михайлович (директор) запропонував стати інструктором. Читав теорію і практичне водіння.

   Вищу освіту здобував у Київському інституті міжнародної економіки і підприємництва.

   Відпрацював тоді в автошколі вісім років. Єдиний момент був поганий – зарплатня. Розрахувався, трохи змінив вид діяльності, відповідав за водіїв і транспорт на одному з володимирських підприємств, також був водієм.

   Ідея відкрити свою автошколу зародилась дуже давно. Але на той час не було фінансових можливостей, в першу чергу, мабуть, ще не був морально готовий. Пробував приватно вчити людей керувати авто.

   Як зрозумів, що готовий? Знайшовся ще один однодумець, компаньйон.  Він до цієї сфери взагалі не має стосунку. Допоміг фінансами, закупити автомобілі, обладнання.
   Бачення вже в мене було. Якщо робити, то нехай трохи затягнеться, але має бути так, як би це мало виглядати у ХХІ столітті. У травні 2018 року «Верставу» уже зареєстрували.

   Маємо нове приміщення, нові меблі, комп’ютери, проектори, закуплені програми по підготовці водіїв, ми живемо в ХХІ столітті – крейдою на дошці малювати  не будемо. Міняємо підхід  і стараємось показати, як би воно мало бути. Це важливо. Люди їздять за кордон, бачать, як там, приїжджають сюди і теж вимагають.

   У нас всі «сітроени». Ставка на це й робилася – автомобілі мали бути хорошими, а головне сучасними. Щодня шість машин на лінії, є резервні, гарно їх обслуговуємо. Аналогів їм немає на теренах роботи Нововолинського сервісного центру.

   У «Верставі» найкращі в місті викладачі. Це показують результати здачі іспитів нашими учнями. Знайомства і дружні відносини з хлопцями в мене полишались, кожного знав, хто і що може. Пропонував роботу людям, з якими мені було би комфортно працювати в команді. Зацікавлював їх умовами праці, зарплатою. Тож і склався колектив з кваліфікованих викладачів та майстрів, усі відповідають статусу, врівноважені. Усі мого віку, трохи старші чи трохи менші, наймолодшому 30. Усі однодумці. Дуже багато питань вирішуємо в режимі нормального діалогу.

   Так чи інакше, ці хлопці б до мене прийшли. Вчасно зарплата, є можливість скористатись комфортним автомобілем для вирішення сімейних справ. Кожен хоче жити достойно, мати можливість забезпечувати дітей усім необхідним. Не солідно, коли не виплачувалась зарплата. Тут ми самі собі хазяї. Що заробили, те маємо.

   Принципово не хотів набирати на роботу старших людей. У них бачення ситуації інше. Переламати, перевчити, перестроїти з закостенілого на новий лад їх дуже важко. Не має так бути, як було.

   Тримаємо руку на пульсі. Нововведення, як-от із автокріслами, в колективі розбираємо з різних сторін, бо в діалозі завжди народжується нормальна істина. І цю нову інформацію доносимо до учнів, тільки з правильним роз’ясненням. Щоб знали, що ситуація може бути і двояка.

   Багато хто не розуміє, що Правила дорожнього руху – не є закон, це підзаконний акт. Єдиний документ, який усе регламентує, – Закон України «Про дорожній рух». І коли в ПДР відбуваються зміни, в законі теж мають відображатися. А у нас часто тут міняють, а там забувають. Треба знати це, коли відстоюєте свою правоту.

   Ввели положення про самопідготовку, згідно з вимогами, які вступили в силу в жовтні 2019 року. Але це дуже відносне поняття, самі не маєте права поїхати в сервісний центр МВС і сказати, що сам вчився і складатиму іспити. Обов’язково при якійсь автошколі цей слухач в індивідуальному порядку, не прив’язуючись до загальної групи, має повністю виконати вимоги програми на ту чи іншу категорію. І тільки тоді – у сервісному центрі складати іспити.

   Менш ніж за три місяці добре їздити не навчиш. У нас відкрито підготовку водіїв мотоциклів категорії А1, А, а також найпопулярнішу – В. Працюємо за стандартом, одночасно можемо вчити 50 чоловік на категорії В, 10 – категорії А. Програму, яка була показана державно-акредитаційній комісії в головному сервісному центрі Києва, обов’язково мусимо виконувати. Можемо її подовжити при потребі, але не скоротити.

   Школу відкривали не для того, щоб продавати свідоцтва. Довідки про проходження навчання ніхто у нас просто так, за гроші, не отримує.Нехай людина покаже, що вміє їздити, але інструктор має підтвердити, що це вже сформований водій.

   Бачу, що цей бізнес з часом буде доволі перспективний, як у Європі. Спочатку окремо теорія, а тоді приступатимуть до практики. І так повинно бути.

   У великих містах ця ніша уже зайнята. Це треба розуміти. В Луцьку з понад 20 автошкіл процентів 70 – приватні. Вже в Ковелі сім чи вісім їх є.

   У планах відкриття філії у Нововолинську. «Верстава» не буде школою тільки на теренах Володимирщини, з парою категорій підготовки. Працюємо над розвитком.

   Кожен другий бізнес не відкриє. Хтось мусить працювати й при ньому, це нормальна робоча практика.

   З назвою «Верстава» була ціла історія. Пробували школу назвати спільними зусиллями. Стандартні заготовки з приставками «авто», «драйвінг»  мене просто бісили. Якось ішли і мені згадалась старовинна міра довжини верста. Крутнулось на язиці: «Верстава!» Погодились. Назва має звучати.

   Звичайно, були і в мене колись думки поїхати за кордон. Тим паче, родичі дружини багато років мешкають у Чехії і кличуть. Але я відмовився. Просто ще раз собі зрозумів, що людина, яка хоче і дуже старається, може працювати і тут. Там далеко не мед, там ти ніхто. А я хочу приїхати додому ввечері, побачити дітей, зустрітись з друзями, присвятити час своїм хобі.

   Мене дуже вбивало раніше, коли на одному з підприємств  не могли знайти водія. Пропонували доволі непогану зарплату. Але декому було цікавіше сигарети на Польщу возити. Якщо ви не хочете додому прийти, гарно виспатися, гарно вмитися, в гарній сорочці піти відпрацювати, а ввечері сісти перед телевізором в теплій хаті? Натомість готові добу чи дві-три не спати, сидячи чи лежачи в тому бусі на Польщу? Розумію, люди не з доброї волі на це йшли. Але той, хто шукає, знайде.

   «Що Україна мені дала?» – кажуть. Про що далі з цією людиною говорити? Не хочу навіть. Кожен коваль свого щастя. Задаєшся ціллю – ідеш до неї.

   Товариш займається транспортними перевезеннями по всій Європі. Каже, коли везе людей на роботу за кордон, вони готові навіть в багажнику їхати, їдуть тихо, як миші. Назад – вже європейці! Подавай їм кондиціонер, телевізор.

   «Ідемо в Європу!» Шикарна фраза. Але поки не почнемо всередині з самого себе робити європейця, про яку Європу можемо говорити? Їдемо через Устилуг, вже в тій «клітці» курять, окурки кидають за вікно, ніхто не прив’язаний, музика грає, все двиготить. Вартує переїхати міст – люди автоматично міняються.

   Ремені безпеки. Чому тут не пристібається ніхто, а через Буг переїхали – готові двічі ремінь на шиї замотати?

   Чи міняється наше суспільство? Міняється, 100%. З певного часу стало модно вчитись за кордоном, тож на людей це відчутно впливає. Єдине, що в Україну їх вертається маленька часточка.

   Двоє дітей. Сину 12, донечці 7. Якщо колись теж оберуть життя за кордоном, це буде їхній вибір в доросле життя.

   Якщо ти прийняв рішення, повинен бути готовий відповідати за нього. Якою б не була розв’язка подій.

   Відмінники навчені робити все правильно: ні сантиметра вліво чи вправо. Часто це люди без ризику. Я не дуже гарно вчився в школі, але й не на «2». Вважаю: якщо не ризикувати, то як пити шампанське? Воно несмачне тоді. А так – зі смаком перемоги.

   Кожна людина мусить мати віддушину. Дуже люблю активний відпочинок. Я мисливець, грибник. Не можу у вихідні на дивані лежати. Дружина свариться, бо хоче спати, але я в неділю о п’ятій ранку вже наливаю у термос чаю, рушниця, собака – і поїхав. Літом люблю рибалку. Маю компанію однодумців.

   Влітку діти в захваті від Шацьких озер. Як правило, не їдемо відпочивати в дуже комфортний будинок, їм цікаво в палатці – щоб самі її поставили, навіть якщо криво.

   Я депутат районної ради від «УКРОПу». Балотувався на голову Зимнівської ОТГ, але програв більш досвідченому у цій справі В’ячеславу Католику. Сприйняв поразку цілком достойно. Є порозуміння з Артуровичем в багатьох питаннях.

   Села переживають період легенької депресії. Не було роботи, люди почали виїжджати в міста чи за кордон. Але потихеньку вертаємось до того і доводимо світу, що ми держава аграрна. Багато фермерів, практично немає облогуючої землі, корчі чистять. В людей у селі появилась робота, вже починають платити достойні зарплати і відпадає потреба їхати в Польщу на полуницю. Ще туди їдуть за звичкою. На жаль, багато і пияків, яких ніхто не захоче до себе на роботу. Адже подивіться, яка у фермерів зараз техніка. Один трактор може коштувати, як вся наша автошкола.

   За останній рік дуже багато телефонувало до мене людей, чи ми не готуємо машиністів-трактористів. Я зацікавився. Бачу певного роду перспективу у цьому.

Розмовляла Світлана КОШИРЕЦЬ.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

десять + вісім =