Після 50 життя не завершується, а може набути нових несподіваних поворотів. Про це і не тільки йдеться у виставі народного аматорського театру-студії «Різнобарв’я», прем’єра якої відбулася минулих вихідних у культурно-мистецькому центрі. Це історія про трьох подруг елегантного віку, які в певний момент розуміють, що невдоволені життям, і вирішують щось змінити. Наприклад, знайти чоловіків та відчути радощі кохання.
Лара, образ якої яскраво втілила Валентина Гнатюк, – ніжна, сором’язлива, чудова господиня, неперевершена куховарка і мама, готова для своєї доньки небо прихилити – навіть продати фамільну золоту брошку, бо тій знадобилися гроші. Щоправда, донька й онуки згадують про неї тільки тоді, коли їм щось треба. Інша подруга, Майя, яку неперевершено зіграла Наталія Родіна, – жінка яскрава й артистична, яка тричі була заміжньою і зовсім не проти спробувати вчетверте. Вона нізащо не занепадає духом, завжди відкрита до нових пригод. Проте за цим веселим і жвавим «фасадом» ховається самотнє серце, яке прагне любові. Третя з товариства, Інна (її образ передала Світлана Федосеєва) взагалі, здавалося б, не переймається відсутністю у своєму житті чоловіка, дітей чи родини. Вона самодостатня, вільна, цікава й скептично налаштована до ідей подруг. Але погоджується допомогти їм із пошуком кавалерів через інтернет – і ось тут закручується головна інтрига.
«Зимова калина» – таке колективне псевдо беруть собі дами для знайомств у інтернеті. Бо ж, кажуть, жінка в елегантному віці ну геть як ця ягода – ще солодка, але вже зріла. І ситуація складається так, що на побачення з перспективним чоловіком вибираються всі втрьох. Але мине воно з геть неочікуваним результатом. Чи витримає дружба випробування любовною конкуренцією? І які секрети відкриють у ході цієї пригоди кожна сама в собі й у подругах?
«Різнобарв’ю» вдалася дуже життєва вистава, іронічна і водночас не позбавлена глибини. У персонажах на сцені можна було побачити впізнавані типажі. А приземлені, як могло б здатися на перший погляд, діалоги жінок відривали за собою глибини переживань, пов’язаних із відчуттям самотності, минущості життя, жалю за втраченими можливостями та непрожитими історіями. І попри все, ця вистава оптимістична, заряджає на гарний настрій і налаштовує на те, аби радіти життю у будь-якому віці.
Режисерка Лариса Половньова з допомогою чудових авторок не лише на кілька годин занурили глядачів у перипетії жіночих доль, а й подарували солодке та терпке відчуття ностальгії за молодістю тим, чиї молоді роки припали на 80-ті.
Віталіна МАКАРИК