У черговому випуску “Волинського щита” у нашій газеті розповідаємо про Юрія – пілота дрона та командира відділення у 14-й бригаді.
Юрій в армії з 2017 року. Йшов служити зовсім молодим – у вісімнадцять років.
– Знаєте, я став пілотом дрона, виключно через те, що сучасна війна поставила перед нами нові виклики. Ведення загального військового бою неможливе без дронів-розвідників, а оборони – без дронів-камікадзе. Наш екіпаж працює з FPV-дрони. Намагаємось дістати до ворожої артилерії або техніки, за потреби атакуємо дронами штурмові групи противника на підходах до позицій чи укріплення, – розпочинає розмову Юрій.
Відкриває воїн і деякі невеликі секрети роботи підрозділу, яка зазвичай починається з дорозвідки місцевості, будівництва бліндажу та взаємодії з іншими підрозділами, які теж на цьому напрямку працюють. Висування на позиції відбувається вночі.
– Зараз дрони навіть такі, на які знімають весілля чи ті ж поширені «мавіки», відкинули потребу проводити розвідку живою силою. Тобто, нам більше не потрібно висувати групи десь в сіру зону, маскувати їх. Навіщо ризикувати життями спеціалістів, які пройшли вже не один бій, мають величезний досвід, якщо можна відправити на розвідку один «мавік» і за 30 хвилин отримати максимум інформації при мінімальному ризику, – зазначає військовий.
Юрій, чесно зізнається, що звикнути до армійського життя не можна, швидше доводиться адаптуватися. Пригадує, що коли розпочалось повномасштабне вторгнення, то бої були настільки інтенсивними, що лише через три місяці вдалося трішки передихнути та випрати одяг.
– Це був травень, майже через три місяці вперше випрали одяг, не помилися навіть, а просто випрали одяг. І так у нас з усім: з пранням, сном. Від тебе мало що залежить. Але в тебе завжди є вибір не бути «зачуханим», а бути солдатом. Люди стараються якось привести себе в порядок, адже є вологі серветки, польовий душ чи навіть змінний одяг. І ось ці речі хоч на хвилинку дають фізичну можливість відчути себе людиною, – зізнається Юрій.
Не секрет, що у війську нині велика потреба FPV-дронів. Один екіпаж використовує їх приблизно десять на день, якщо працює по цілях. Але завжди потрібно більше.
– У критичний момент може виявитися, що в тебе немає чим знищити ворога. На моє велике щастя, у нашій групі все добре. У нас небагато нових людей. Ми дуже добре спрацювалися, адже знали один одного ще до повномасштабної війни. Набагато легше і в побуті, і бою з людьми, яких ти знаєш, у яких впевнений, знаєш їхні можливості, а вони – твої.
Не без гордості пригадує Юрій один із бойових днів служби, коли п’ятьма дронами та кількома пострілами артилерії змусили противника змінити свої плани. Ворог утікав з поля бою, втративши при цьому декілька одиниць техніки. Потім росіяни спробували ще раз атакувати, та результат від цього не змінився.
– Зараз нам необхідно відпрацювати напрямок роботи РЕБ. Потрібні окопні РЕБ-куполи, антидронові рушниці, детектори та сканери, які виявляють ворожі безпілотники. Це дуже допоможе боротися з ворожими «орланами», дронами-розвідниками типу «ZALA», ударними БПЛА «Ланцет», а також простими «мавіками», які ворог використовує дуже часто, – зазначає воїн.
Підрозділ Юрія робить все, що в його силах, аби наблизити перемогу. А тим часом на воїна вдома чекають дружина та батьки, які теж втомились від війни та постійної тривоги за дорогу їм людину. У свою чергу Юрій та його побратими переводять тривоги рідних у мотивацію продовжувати боротьбу аби Перемога настала чим швидше.
