Тетяна Пасієвич – знана і шанована не лише на Володимирщині людина. Вона є «Відмінником освіти України», а таку відзнаку заслуговує далеко не кожен у цій галузі. Замалим не пів століття Тетяна Олександрівна навчала музиці студентів педагогічного коледжу імені Агатангела Кримського. Крім буденної праці, у її житті завжди присутня творчість – була і є.
Із юних літ чарувала своїм срібним голосом земляків у сільському будинку культури рідного Бубнова. Давно полюбили її спів і жителі Володимира, адже часто співала та і тепер співає пані Тетяна на міських сценах. Вона палка шанувальниця духовної музики, має великий досвід співу у церковних хорах, зараз її сопрано прославляє Всевишнього у храмі Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. На світських імпрезах та на дружніх зустрічах найчастіше Тетяна Пасієвич виконує свою улюблену «Аве Марія» Шуберта. А ті, кому щастить почути цей чуттєвий, що лине наче від найчистішого сердечного джерела, спів, знають, як важко стримати сльози, слухаючи Тетянин голос. Вона співала навіть під час операції, яку проводив їй львівський хірург у Луцькій лікарні – після знеболення він, аби розуміти стан пацієнтки, викликав її на розмову, а дізнавшись її професію, сказав: «Ну то співай!»
Закінчивши роботу, професор подякував, мовляв, збирався йти на концерт, а несподівано одержав порцію мистецької насолоди на своєму робочому місці.
Ще одна важлива і не менш яскрава грань життя цієї неординарної жінки – писанкарство. Захопившись прадавнім народним мистецтвом ще у батьківському домі та перейнявши навички від батька, бабусі, тітки, яка повернулася з
німецької неволі, Тетяна Олександрівна десятиліттями невтомно вдосконалювала своє вміння. Майстриня вважає, що наразі у її авторській колекції понад півтори тисячі оригінальних писанок, жодна з яких не повторює попередніх.
Писанки Тетяни Пасієвич неодноразово експонувалися на виставках у Володимирі, Луцьку, Києві, інших містах. Її роботи зберігаються у фондах багатьох історичних музеїв, приватних колекціях в Україні, Канаді, США, Німеччині, Франції, Єрусалимі, на горі Афон, навіть, у Туркменії. У квітні цього року володимирчани і гості міста мали нагоду помилуватися виставкою «Писанковий дивосвіт Тетяни Пасієвич», розгорнутою в історичному музеї імені Омеляна Дверницького. Там же були представлені і вишивані роботи майстрині.
Окрім курячих, два роки тому жінка спробувала розписувати гусячі яйця, що їй дуже сподобалося. Із страусиними не працювала, каже, їхню товсту шкаралупку доцільніше оздоблювати різьбленням.
Особлива унікальність авторського почерку Тетяни Пасієвич у тім, що усі її писанки лише червоного кольору із філігранними дивовижними білими мереживними орнаментами. Майстриня дивується, якщо запитуєш, чи не важко розробляти рисунки для кожного наступного яйця: «Мені не треба нічого вигадувати, візерунки приходять самі, лиш беру в руку писачок». До речі, пані Тетяна з великою вдячністю згадує писачки від свого тата, але найскладніші орнаменти з тоненькими, як волосинки, лініями виписує лише тими, що виготовляє для неї коханий чоловік. Серед колег навіть ходить легенда про той магічний писачок з особливо тоненькою лієчкою.
Подружжя прожило у парі 51 рік. В’ячеслав Тихонович – головна підтримка і опора дружини у житті та у творчості. Давно виросли син і донька, мають Пасієвичі п’ятеро онуків.
– Як збираємося разом, то нас – ціла футбольна команда, – жартує Тетяна Олександрівна. Вона тішиться, що молодше покоління її родини шанує дороге її серцю традиційне українське народне мистецтво. Мамине захоплення перейняла донька Наталка, уже і наймолодший онук Андрійко опановує писачок.
А ще пані Тетяна – активна учасниця міської громадської організації «Союз українок». Посестри-союзянки знають: коли долучається Тетяна Пасієвич, її творча енергія обов’язково гарантує успіх найскладнішої справи.
У 2015 році за щирий патріотизм, збереження духовних і мистецьких українських народних традицій Тетяну Пасієвич нагороджено орденом княгині Ольги.
Пенсійний час не завжди і не для всіх означає спокій. Безтурботність, як виявляється, точно не для Тетяни Олександрівни. Щонеділі та у свята вона поспішає до церковного хору. Невід’ємною частиною її життя стали союзянські справи, а інколи і пов’язані з ними поїздки. Попри це пані Тетяна встигає бути чудовою господинею, лагідною дружиною, мамою і бабусею, її душевного тепла вистачає на всю велику дружну родину.
У ці серпневі дні у неї розписана кожна хвилина! Адже врожай із городу і саду, що біля маминої бубнівської хати, треба зібрати і зберегти. Бо змарнувати те, що вирощено, – гріх. Банок із готовою консервацією вже, певне, до сотні. Це огірки, помідори, перці, салати, улюблені господинею пікантні «пікулі», всього не злічиш. На черзі у господині – кабачки з печерицями.
Пані Тетяна поділилася покроковим рецептом консервування: три кілограми молодих кабачків нарізати пальчиками, додати дві столових ложки солі, й добре перемішати. Через годину злити сік із кабачків та додати до них півтора кіло нарізаних слайсами печериць. Для маринаду у каструлі змішати по 200-грамовій склянці олії та цукру, 150 грамів оцту. Поставити маринад на вогонь, а як закипить, влити дві баночки (по 250 г) соусу «Сацибелі» фірми «Руна». Гарячим маринадом залити кабачки з печерицями, через пів години після закипання розкласти у стерилізовані банки і закрити. За бажанням, можна додати до кабачків дві головки подрібненого пресом часнику.
Кілька днів тому Тетяна Олександрівна зустріла ювілейний день народження. З цієї приємної нагоди наприкінці ранішньої недільної служби свою хористку привітали прихожани та настоятель храму митрофорний протоієрей Євген Рябець.
Ірина НАДЮКОВА
