Новини

Подячні хрести над Бугом: чому Цуцнів не Петрове

Історія, Головне, Поромівська
300 переглядів

За кілометр від цього волинського села уже Польща, кордон проходить якраз посеред Бугу. При контрольно-пропускній смузі і на чималій відстані від села  кладовище, а на ньому десятки подячних хрестів. Це особливий тип хрестів, які ставили в пам’ять про значну для людини чи родини подію. Встановленням хреста люди дякували Богу за всі ті милості та щедроти, що Він ними їх обдарував.

Між ДОТами та хрестами

І стоять ті хрести над Бугом століття. Немає тих, хто їх поставив, помаленьку стираються надписи, зникають імена… Та у цьому селі живуть люди, які пронесли назву Цуцнів у серці, які пам’ятають чий дід і де висаджував ліс.

Перша згадка про село 1376 рік походить з грамоти якою князь Юрій Холмський подарував село Цуцнево церкві Пресвятої Богоматері у Холмі.

-Вдумайтеся, скільки йому років! Теперішній Цуцнів сформувався при совітах, коли з хуторів зганяли в село, заставляли виселятися зі своїх земель, – розповідає мешканка села Наталя Анікієнко і додає, що колись її дід Ульян посадив біля села ліс та облаштував у ньому ставок.

У той, званий людьми  Гуліянів ліс, нащадки ходять за грибами. А ще відпочивають на берегах Гуліянового озера. Втім, зізнається пані Наталя, найкращі гриби ростуть за контрольно-пропускною смугою. Інколи, коли взяти спеціальний дозвіл у прикордонників, то можна влаштувати тихе полювання на межі України та Польщі.

Поруч з Цуцновом є ще одна цікавинка з часів Другої світової війни – це бетонні ДОТи (довготривала оборонна точка). Ці бетонні коробки взялися споруджувати на початку 1940 року аби із Європи до радянського союзу не потрапив жоден ворог революції. Старожили пригадують, що з Устилуга до села Поромова, а це понад двадцять кілометрів, проклали вузькоколійку, якою підвозили будматеріали, поруч спорудили потужний завод з виготовлення бетонного розчину. Перед початком війни повністю були споруджені та озброєні лише до 50 дотів. В основному вони були зосереджені біля міста Устилуг, сіл П’ятидні, Лудин, Хотячів, Поромів, Цуцнів та Литовеж тепер уже Володимирського району. В тих ДОТах і приймали бій прикордонники, коли гітлерівці напали на радянський союз.

– В цьому році активізувалося перейменування сіл. У нас з розмови людей ніколи не виходила назва Цуцнів. Та й у сусідніх селах нас так знали і звали, хоча Петрове теж звучало. Було воно перейменоване у 1958 році, коли радянська влада створила героя з одного політрука, який служив у нас на заставі. Під натиском німецької армії він втікав з неї, його застрелили десь біля Володимира. Оборонялися через річку Західний Буг прості прикордонники, які в той час були в дозорі. Вони загинули. На кладовищі, є братська могила, але на ній не висічені їхні імена, бо ми вони невідомі. Навіть подавали запит в Львівський архів. Відписали, що не мають інформації, про те, хто захоронений саме у тій братській могилі, – додає Наталя Миколаївна.

Вже на кладовищі пані Наталя покаже нам це спільне захоронення. Не так давно цуцнівчани встановили на могилі новий пам’ятник і, оскільки імена загиблих прикордонників залишилися невідомою згадкою в історії, то вирішили висікти на камені прізвища загиблих в тій страшній війні односельчан.  І дату початку війни відразу ж записали правильну – 1939 рік.

Хрести як подяка та оберіг

Направду в Цуцнові унікальний цвинтар. Я ніде більше у селах колишнього Володимир-Волинського району не зустрічала подячних хрестів. Такі хрести ставили, якщо в родині ставалося хороша подія, хтось одужав від важкої хвороби, коли був неврожай чи, навпаки, земля родила щедро і хлібороби так дякували Всевишньому. Місцем подяки обирали цвинтар. Чому? Мабуть, щоб і нащадки бачили цю подяку.

Хрести тут датовані початком ХХ століття. У той час Волинь знаходилась під гнітом російської імперії. Кожна прикраса на подячному хрестові щось символізує. На хресті з написом «За здравія Сифа Точика» спорудженому 1905 році зображений лавровий вінок, що символізує героїзм. Якщо поміркувати, то, можливо, його спорудили в честь того як людина воювала у численних війнах російської імперії.

Одна могила на чотирьох на цьому цвинтарі над Бугом теж є. З чотирьох фотографій на нас дивляться Іван, Дарія, Степан та Михайло Кінахи. Зверху зворушливий напис: «Прах цієї сім’ї спочиває в чужих країнах, а душі їх знаходяться на цвинтарі рідного села». Під кожною світлиною написано, де знаходиться прах того чию мить життя вловив фотограф. Прах Івана єдиний спочиває у цуцнівській землі. Дарії – в лісах Сибіру, Степана – в Польщі, Михайла – у Воркуті (росія).  Можливо, прочитавши цю статтю відгукнуться нащадки Кінахів та розкажуть їхню історію. Було б цікаво дізнатися як склалися їхні життєві долі, розкидані між трьома державами.

Наукова спіробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Орися Вознюк розповідає, що традиція ставити хрести в Україні є досить давньою. Їх почали встановлювати ще у часи утвердження Русі, а саме з прийняттям християнства. В основному їх ставили на місці ідолів, на нових завойованих землях. Є хрести пов’язані зі знаковими подіями: чимало було встановлено у рік скасування панщини, ставили також в честь “об’єднання” України з царською росією. Навіть тут, у хрестах була задіяна певна пропаганда, адже населення нашої держави було дуже релігійне. З плином часу покоління забувало в честь чого вони й були поставлені. Хрести продовжували стояти, а людей, які б знали, що вони символізують все меншало і меншало.

-До нашого часу дійшло багато поклонних, подячник, придорожніх хрестів – які щось символізували в той час, як були поставленні. Кожен хрест або “фіґура” стояли у чітко визначеному місці, мали своє значення: на обійсті чи в полі, як оберіг (на Галичині майже біля кожної хаті ми можемо бачити скульптуру Богоматері). На подяку Господу Богу як вдячність у важливих справах. На межах населеного пункту для захисту від хвороб, епідемій, або щоб подорожуючих не чіплявся блуд. Біля водоймищ, на роздоріжжях або у сакральних чи історичних місцях. До речі, багато подячних хрестів ставили в межах села, як подяка Богу за новонароджену дитину (особливо, коли в родині не було дітей), коли син вернувся з тяжкої війни живим, коли бізнесові справи йшли вгору, коли хтось одужав після важкої недуги. Українці – це досить релігійна та забобонна нація, тому й не дивно, що у 21 столітті ми зустрічаємо такі цікавинки, значення яких для сучасника є невідомим: “Бабуся казала, що це подячний хрест” – таку ми можемо почути відповідь, а бабусі в свою чергу казала її бабуся, яка в певній мірі була свідком встановлення цього хреста. До прикладу, житель села Юхим поставив його на території села, після того, як його десятирічний син вижив після страшної недуги – тифу. Хрест стоїть і досі, а Юхими і його сина – вже давно нема в живих, – зазначає Орися.

Найбільше в Україні –  поклонних хрестів. Вони є в кожному населеному пункті. Такі хрести також можна побачити на початку села або по дорозі до нього, щоб дорога і перебування гостя в селі були вдалими і добрими. Ще поклонний хрест встановлювали на честь пам`ятних дат на знакових місцях. Досить часто хрести можна було побачити на перехрестях доріг. Люди вірили, що саме на там збирається вся нечиста сила і проводяться чорні ритуали, заклинання та інше, а душа людини тут дуже беззахисна. Хрест міг допомогти людині перемогти вплив темних сил і магії. Найчастіше їх виготовляли з дерева, рідше – з каменю.

Стара ікона в нову капличку

Ще в Цуцнові пам’ятають історію, котра трапилася в 60-х роках, коли тривали атеїстичні нападки на віру.

-Комуністи вирішили знести дерев’яну церкву. Трактористи її буквально розірвали на частини. Дерево та ікони палили. Один з трактористів, був совісним чоловіком та заховав ікону Божої Матері. Як ми збудували нову капличку він її приніс, – розповідає пані Наталя.

До речі, стоїть та капличка біля джерела з цілющою водою. За легендою, у сусідньому Бортнові були пани, мали сліпу доньку. Пану приснився віщий сон: якщо віднайде джерело і донька вмиється його водою, то прозріє. Коли батько привів доньку до джерела – сон справдився і та прозріла. В подяку пан поставив над джерелом капличку. Згодом нащадки її поновили і до цілющих вод часто приїжджають мешканці сусідніх сіл та Нововолинська.

Зараз населення Цуцнова з дітьми десь біля 200 чоловік. Тут багато хат-пусток. Хоча в селі є клуб та магазин. А ще тут неймовірна природа, тихоплинний Буг, і хрести над ним…

Ярослава КОЛОСКОВА

 

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up