Так називалося урочище біля сіл Гнійно і Могильно, де, мабуть, так року 1630-го був збудований жіночий Могиленський монастир св. Миколая (його ще називали Гноєнський-Тур’янський). Збудував цей храм київський воєвода Адам Кисіль на честь своєї матері Федори, він і володів цими землями (на українській території у його володінні було 65 населених пунктів, з них на Волині – 37).
Адам Кисіль видатний політичний і державний діяч Речі Посполитої. Народився у селі Низкиничі Володимирського повіту у 1599 році. З 1630 року представляв волинську шляхту у Сеймі (Варшава), обстоюючи права УПЦ, через два роки унії зрікся.
1646 року в умовах католицької експансії Адам Кисіль приймає рішення: «Світ цей швидкоплинний, як сон. Мої предки за ласкою Божою з Володимиром-Мономахом прийняли святе хрещення, а у нинішньому віці багато панів шляхтичів грецької віри, вступаючи у святий закон у шлюб служби Божої, монастирів впорядкованих мають мало: задумав у маєтку моєму у Гнійно, маючи місце принагідне для цього, заснувати храм».
Ось так у стінах жіночого монастиря оселилися римо-католики, бо Адам Кисіль не міг допустити, щоб на його землях були якісь війни і захоплення. Цей храм і розбудовувався, і розмуровувався, і дочекався Другої світової, яка його і спалила у 1943 році.
Зараз на цьому місці лежить камінь-плита. Усе щільно обросло травою. Вчителька географії Жовтневської школи Раїса Сьомка, проводячи туристичні походи із учнями, відвідує ці місця, каже, що там цвітуть польові квіти.
Жіночий монастир з цього острівця, у східній частині якого на кладовищі була похована перша ігуменя Єфросинія, переселився до села Попівка. Услід їм Адам Кисіль послав заповіт-дарунок, який тоді називався фундація (мабуть, тому, що в цьому слові і у слові фундамент перші букви споріднені Ми вже знаємо, що все добре стоїть на міцному фундаменті).
«Це моє дарування так виражаю і записую: від тих боліт Могилинських до річки Турія, зі ставами, греблею, млинами на тій же річці, нивами, бором і сіножаттю, які містить у собі це село Седлище або Острів, цьому монастиреві на честь св. Миколая і черницям цього монастиря, на вічні і потомствені часи даю і дарую, виключивши із маєтностей мого Гнійненського ключа. Вирубку ж вільну цьому монастирю в лісах Гнойненських на опалювання обителі і поправу будинків вічно дозволяю, без права передавання жодного дерева.
Написаний він у моєму замку в Гощі 1646 року 18 серпня». І підписаний він був також панами: Владислав, князь на Острозі, Микола-Юрій, князь Чарторийський, Самуїл-Кароль, князь Корецький, Петро Могила, архієпископ Київський, Галицький і всієї Русі. Які вельможі знали, що є десь це Могильно, Гнійно!
У 1653 році Адам Кисіль помер. Кому і як ці землі і болота передавалися, мало відомо, лише: «1678 р. частиною Овадного володів К. Зеленський». У першій половині XVIII століття поміщик Шлюбич-Зеленський скаржився, що з його сіл Овадного та Гнійного лише за один рік втекло 14 селянських сімей, які забрали і своє майно. Могиленців не згадують, вони не втікали на Лівобережну Україну, бо приросли до того урочища «Поповий млин».
У 1761 році Поповецький жіночий монастир закрив Филимон Владкевич, монахині з ігуменею Серафимою Яковицькою переселилися у Володимир. У селі Попівка, зараз Турія, коли був колгосп, на місці монастиря була кошара для вирощування телят, потім жителі обладнали так звану зону відпочинку, де малеча ганяла м’яча, а дорослі на ряднах пригощали один одного не тільки варениками і пирогами.
Ось такими були колись ці землі і села. Зараз на річці Турія млина немає, ліс «тане» на очах, луги і більшість землі перейшли в оренду «на прославлені 49 років». На президентських виборах чомусь не попали до «великих процентів», більшість проголосувала за Юлію Тимошенко. Чому так? Мабуть, вони хочуть дешевого газу, а може, здогадуються, що з тим ринком землі їх «обігнуть» не тільки з тими лугами і болотами, а вони ж хочуть їх фундувати своїм дітям.
Історія, як ми бачимо, колись все розкаже. А мені допомагає писати про Могильно і його літаки наш земляк Анатолій Аркадійович Саганюк, який багато тих подій і цифр «дістає» з інтернету.
Давайте уважно прочитаємо і проймемося словами київського воєводи Адама Киселя, сказані 400 років тому: «Світ відцвіте, як цвіт, і пов’януть усі оздоби, розкіш, достатки і титули, і почесті, і скарби, і надбання. Те є єдиним і вічним, що не піддається руйнації, що заповідав нам сам Господь Ізбавитель і міститься у богомислії та побожних вчинках».
Петро ПІДГУРЕЦЬ.
