Не висихають сльози українців. Гинуть у боротьбі за волю і незалежність України та помирають від хвороб наші земляки, які узяли до рук зброю і стали на захист рідної землі. Тож запам’ятаймо їхні імена.
Іван Котюк
(с. Низкиничі, Нововолинська ТГ)
Гірка втрата у Нововолинській громаді. Перестало битися серце захисника Івана Котюка, 1986 року народження. Житель села Низкиничі помер 28 липня на Київщині внаслідок захворювання.
Коридором шани зустрічали земляки траурний кортеж. 4 серпня громада попрощалася з воїном – спершу зібралася родина і друзі у домі захисника в його рідному селі, а згодом панахида та прощання з Героєм відбулися у Свято-Духівському соборі. Вічний спочинок військовий знайшов на Алеї слави Героїв на кладовищі в районі шахти № 2.
«На жаль, немає слів, щоб втішити згорьоване серце матері. Смерть Івана – це непоправна втрата для родини, громади, країни. Ми не забудемо подвиг захисника та ціну, яку він заплатив за наш спокій та свободу. Вічна памʼять та слава Герою», – написав у фейсбуці очільник громади Борис Карпус.
Руслан Подзізей
(с. Древині, Іваничівська ТГ)
Пекучий біль і гіркий смуток війни огорнув Іваничівську громаду – на Донеччині 29 липня загинув житель села Древині, старший солдат Руслан Подзізей, 1973 року народження.
Захисник проходив службу механіком-водієм медичного пункту 3-го механізованого батальйону військової частини А4447. Загинув воїн внаслідок ворожого удару FPV дроном у бронемашину під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області.
Попрощалися з воїном у Свято-Покровському храмі. З траурними квітами та державною символікою прийшли представники громади, військового комісаріату, друзі, побратими та просто небайдужі жителі, щоб висловити безмежну вдячність та розділити біль втрати з рідними Героя та провести воїна до місця його спочинку.
Сергій Гордій
(Локачинська ТГ)
Страшна звістка з фронту надійшла на Локачинщину. У пекельних боях із клятим ворогом загинув воїн Сергій Гордій.
Спогадами про колишнього учня, випускника 2001 року, поділилися на сторінці Бубнівського ліцею у фейсбуці. «Під час навчання у школі Сергій проявив себе старанним та відповідальним учнем, вірним та щирим товаришем для своїх однокласників й друзів. Займався спортом, зростав хоробрим та чуйним хлопцем. Був чудовим помічником для своїх батьків та люблячим братом. Служив у армії, невдовзі одружився, став вірним супутником, надійною підтримкою та опорою для дружини, дбайливим господарем, прекрасним татом та гідним прикладом для синочка і донечки.
Та, на жаль, довго щастю не судилося бути… Ниточку життя та мрій обірвала клята війна», – пишуть на сторінці освітнього закладу.
Військовий віддав життя за Україну. Над його могилою майорітиме синьо-жовтий прапор, а пам’ять про його подвиг навічно буде житиме у пам’яті українців.
Володимир Гаврилюк
(м. Володимир – с. Крать, Оваднівська ТГ)
Одразу дві громади огорнула глибока туга, адже за волю та незалежність України загинув Володимир Гаврилюк, уродженець Краті Оваднівської громади, житель Володимира. Життя 33-річного солдата обірвалося 30 липня на Донеччині. Внаслідок артилерійського обстрілу боєць отримав поранення, несумісні з життям.
З Героєм попрощалися 4 серпня. У храмі Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії зібралась родина, побратими, а також чимала кількість працівників володимирської швейної фабрики, де багато років працює мама Героя, де не один рік працював електриком і сам захисник. Щоб провести Володимира в останню дорогу, із фронту приїхав його молодший брат, для якого це вже друга страшна втрата на цій війні – у 2014-му році в Іловайську поліг його батько. Обидва брати, не вагаючись, із початком повномасштабного вторгнення повернулись із закордону в Україну, щоб стати на її захист.
Поховали захисника у рідному селі.
Редакція “Слова правди ” висловлює щирі співчуття рідним і близщьким захисників. Вічна пам’ять і шана Герям!
