Відділ трансфузійної допомоги обласного центру служби крові – зустрічає відвідувачів напис на табличці при вході. Станція переливання крові – по простому кажуть усі містяни.
Ровесниця незалежності, ця установа вкотре переживає не найкращі свої часи, але коли кілька років тому узагалі йшлося про її закриття, було набагато гірше. Колектив, очолюваний директором Володимиром Панащуком, після того скоротився з 90 до 70 осіб. Та все ж станція працює, і тому отримати необхідні компоненти крові у критичній ситуації може кожен пацієнт лікарні. І це найважливіше, коли йдеться про життя людини.
Усю історію станції пам’ятає завідувач її відділення Ярослав Бенч (на фото). У 1991 році, каже, вона створена для забезпечення кров’ю Володимир-Волинського, Іваничівського, Локачинського, Любомльського, Турійського районів та Нововолинська, але перебувала на балансі нашого міста. За сприяння тодішнього міського голови Петра Саганюка вдалось цю установу перевести на обласний бюджет, адже працювала як міжрайонна. Подібним медзакладом міг похвалитись тоді тільки Луцьк. Врешті з плином часу та ряду реформ вони були об’єднані в одну, Володимирська станція стала відділом обласної, маючи при цьому власних три відділення.
Мінялись з роками і протоколи, за якими діяла установа. Ярослав Іванович ще застав ті часи, коли перед забором крові донору давали чай і два печива, а після процедури – талон на обід у «офіцерській їдальні». В 50-х роках, каже, практикували наливати людині й чарку сухого вина. Нині за здачу крові дають усього лише 50 гривень, й ті виплати, бувало, затримували. «Це надто мало! Хіба таку шану заслуговують ті, хто ділиться з хворими кров’ю?» – не стримують емоцій працівники станції.
До речі, багато з них і самі практикують кровоздачу, як от старша медична сестра відділення заготівлі крові Людмила Павлюк, якій присвоєно звання Заслуженого донора України. Ця відзнака дається тим, хто здав кров сотню разів у традиційному об’ємі 450 мілілітрів, за 40 разів кровоздачі присвоюють звання почесного донора. Таких людей у місті й районі більше сотні, каже Ярослав Бенч. Їм передбачено ряд пільг, зокрема, доплата до пенсії.
Одна з почесних донорок саме очікувала своєї черги у передпокої відділення заготівлі крові. Олена Ляшко (на фото праворуч) приїздить з Іванич, ще й інших донорів привозить.
Вона працює операційною медсестрою у тамтешній лікарні, розповідає, що стати донором спробувала вперше у 2001 році, будучи студенткою – тоді усі її одногрупники таким чином здобували додаткові вихідні. А тепер уже й втягнулась, щоправда, додатковим вільним дням досі радіє, бере їх до відпустки, щоб продовжити відпочинок. «Ви лишень подивіться, як гарно ця жінка виглядає», – робить їй комплімент Ярослав Іванович і розповідає: британські вчені дослідили, що періодичне здавання крові благотворно впливає на організм, а в старшому віці донори вдвічі менше за інших хворіють на інсульт та інфаркт міокарда.
Стати донором може будь-яка особа, яка досягла повноліття, а от верхньої вікової межі не встановлюють. Щоправда, громадяни за 60 мусять принести дозвіл на процедуру від терапевта. З собою треба мати паспорт, у приміщенні обов’язково одягнути маску. А от про інші заходи безпеки крові потурбуються лікарі – усі зразки матеріалів, узятих від донорів, перевіряють на ВІЛ та окремі венеричні інфекції, гепатит типів В і С, з ними також проводять інші клінічні дослідження, визначаючи групу крові, резус-фактор. Нині додалось і дослідження на антитіла до коронавірусу, а більшість тестувань відбувається сучасними методами ПЛР. Браковану кров обов’язково утилізують.
Доставляти зразки крові до обласної лабораторії – теж морока і витрати. Але тут на допомогу завжди приходить керівництво ТМО, їх машина попутно відвозить матеріал на аналізи. Завдяки гендиректорці медоб’єднання Тетяні Ващук знаходить колектив станції переливання крові порозуміння і з лікарями різних відділень ТМО, які запрошують родичів пацієнтів, що перебувають на лікуванні, стати донорами.
«Карантин у зв’язку із коронавірусом негативно вплинув на роботу станції, до нього у місяць приймали до пів тисячі кровоздач, а зараз аби дві сотні назбиралось. Так сталось, що на період обмежень було заборонено з мобільною групою відвідувати ФАПи у селах, трудові колективи підприємств і організацій, а саме на виїздах традиційно заготовляли до 50 відсотків усієї крові. Тож відчувається нестача обсягів кровозаготівлі», – розповідає Ярослав Бенч.
Він веде екскурсію приміщеннями станції. У ній обладнані цілі цехи, фактично промислове виробництво, адже донедавна установа виробляла альбумін, що на другому місці після плазми при кровотечах. Такі ліки дуже потрібні на фронті, упевнений лікар. Але відповідно до європейських стандартів років п’ять тому альбумін віднесли до препаратів, які може продукувати лише сертифікована фармкомпанія. Монополію на цьому ринку відразу завоював завод «Біофарма». Саме з цим була пов’язана і ситуація, коли станцію переливання крові заледве не закрили. Втім, тепер знайшлось порозуміння, лишки заготовленої плазми установа продає тій же «Біофармі», тож і які-не-які надходження має.
У холодильниках при температурі -40 зберігаються пакети із замороженою жовтою речовиною. Це і є плазма. Її відділяють спеціальною центрифугою від клітин крові, еритроцитів. Роботу установки нам демонструє молодша медсестра Ольга Каліщук (на фото).
А Ярослав Іванович принагідно розповідає, що переливання цільної крові не практикують уже років з 10 – застосовують у медицині лише її компоненти, які й дієвіші, і зберігаються тривалий час, адже власне кров не можна використовувати після терміну у 35 днів. А плазма, наприклад, може в замороженому вигляді зберігатись три роки. Для більшої гарантії чистоти вона також проходить піврічний карантин – просто відстоюється у морозильних камерах.
Найбільш часто трапляється друга група крові, таких людей майже 60%. А от кров з мінусовим резусом завжди в дефіциті, особливо четвертої групи. Не вистачає й крові донорів, які перехворіли на ковід, тож охочих поділитись нею запрошують до станції. Завідувач відділення розповідає, що лише за умови отримання великих обсягів такої крові фармзавод зможе запустити виробництво гемоглобуліну, який використовуватимуть для лікування хворих на коронавірус.
«Узагалі донорство – це про постійну взаємодопомогу. Люди діляться кров’ю з іншими, рятують чиїсь життя. А в роботі нам також хтось допомагає. Бувало, благодійники-підприємці за сприяння Петра Саганюка поповнювали нам фонд, з якого ми ще доплачували по 50 гривень донорам в сільській місцевості, тоді й люди йшли здавати кров охочіше. Принципово не хочемо відмовлятись від традиції пригощання чашкою чаю донорів, але хоч грошей на це установі не виділяють, допомагають спонсори – птахофабрика, підприємці Шилівський та Федорчук», – розповідає Ярослав Іванович. Він також порівнює донорство у нас і в сусідній Польщі. Каже, в Європі грошей за це не дають, зате забезпечують людину після кожної кровоздачі продуктовим набором та шоколадом, а ще у Гданську оплачують проїзні квитки донору до та від місця здачі крові і практикують дарунки – книжки на вибір. От якби хтось і у нас зголосився забезпечити станцію переливання крові книжками, було б дуже по-європейськи, мріє лікар.
А з нагоди Дня донора України, яке відзначали у понеділок, Ярослав Бенч від імені усього колективу установи вітає всіх, хто ділиться частинкою своєї крові, рятуючи життя хворих чи потерпілих, бажає їм усіляких гараздів, зростання підтримки з боку держави і міцного здоров’я на довгі роки.
Юлія ПАШКОВА
