Війна з росією триває з 2014 року, і ще до повномасштабного вторгнення в Україні, за даними Мінветеранів, офіційно налічувалося більше 851 тисячі ветеранів (із них 25 тисяч 728 – на Волині). І хоч з лютого 2022 року ця статистика публічно не оновлювалася, розуміємо, що за цей час їхня кількість зросла в рази.
Окрім лікувальної реабілітації, їм часто потрібна психологічна та соціальна допомога. Зокрема, середовище, де розумітимуть їхні потреби і проблеми, де надаватимуть підтримку за принципом «рівний – рівному», де спілкування з побратимами, які пройшли подібний шлях, та фахівцями допоможе їм вибудувати плавний перехід від воєнного до цивільного життя.
Про потребу такого середовища – ветеранського хабу – заговорили й у Володимирі. Представники ГО «ВетеранХаб» озвучили цю пропозицію на сесії міської ради наприкінці минулого року.
Яким бачать цей простір місцеві ветерани, як цю потребу втілюють у різних регіонах України та що робить для підтримки ветеранської ініціативи місцева влада – розповідаємо далі.
Потреба спілкуватися з тими, хто має схожий досвід
Віктор Вільчинський, Наталя Микита і Володимир Оніщук – одні зі співзасновників ГО «ВетеранХаб», яка з минулого року діє у Володимирі. Частина засновників ГО на війні ще з тих часів, коли вона називалася АТО/ООС. Під час повномасштабного вторгнення також воювали на гарячих напрямках. Повернувшись до Володимира, вирішили об’єднати зусилля, аби допомагати побратимам і посестрам адаптуватися до цивільного життя.
Один із принципових моментів, на якому наголошують, з огляду і на попередній досвід з 2014 року – ветеранський простір не повинен вирішувати особисті «шкурні» потреби окремих ветеранів, натомість, так би мовити, «треба дати вудку і навчити ловити рибу, а не приносити готову рибу». Головна місія – створити середовище, в якому вчорашнім воїнам буде комфортно і де вони зможуть ділитися своїми емоціями й переживаннями із тими, хто пройшов схожий шлях, або із психотерапевтами, які мають досвід роботи з людьми з воєнною травмою задля інтеграції у суспільство та сім’ю.
Наскільки важливою є підтримка й увага, надто ж від тих, хто може тебе зрозуміти, співзасновники ГО «ВетеранХаб» відчули на собі, проходячи непростий процес повернення до цивільного життя. Володимир згадує, що перші тижні після повернення практично випали із пам’яті: просто сидів удома, намагаючись примиритися з незвиклою реальністю, на вулицях відчував на собі косі погляди і навіть чув від близьких знайомих: «Та тобі потрібна допомога фахівця!».
«Рідних усім цим, що в тебе в голові, навантажувати не хочеш, а поговорити ні з ким. Це дуже важко», – ділиться чоловік. Ветерани, які повертаються з війни з травмами та пораненнями, відчувають на собі суспільну стигматизацію і вкрай потребують не лише допомоги психолога, який має досвід роботи з такими людьми, а й простого людського спілкування із тими, хто пройшов такий же етап.
Окремий ветеранський простір потрібен не лише місцевим ветеранам, а й тим, хто тимчасово перебуває на лікуванні в територіальному медичному об’єднанні – а серед них є люди з інших міст та областей, які, навіть маючи змогу на вихідних вийти за стіни медзакладу, не мають куди податися, зауважує Наталя, в минулому бойова медикиня.
Аби підтримати військових, які лежать у лікарні, учасники ГО «ВетеранХаб» запровадили суботнє кавування. Упродовж тижня будь-хто з містян може «підвісити» каву в декількох закладах міста – зокрема, «Lykke», «Доза» та «Кава Avenue», а в суботу Віктор, Наталя, Володимир, психологиня та інші їхні побратими й посестри везуть її у лікарню військовим, що проходять там лікування чи реабілітацію. Разом кавують, спілкуються.
Віктор, який, отримавши поранення, лікувався у різних медзакладах, зі свого досвіду зауважує: морально дуже важко, коли ти десь в іншому місті і нікому нема до тебе діла, бо, крім медичної допомоги, важливими є увага, небайдужість, спілкування.
Це перший важливий крок, але створення окремого ветеранського простору дало би можливість зробити набагато більше для психологічної та соціальної реабілітації. Віктор Вільчинський каже, що, окрім кабінетів для спілкування з психологами, мріють про створення середовища, наближеного до свого роду простору для спільного дозвілля.
«Це будуть тренажери для занять спортом, розваги – настільні, комп’ютерні ігри. Дитяча кімната, де відбуватимуться майстер класи для дітей ветеранів, або навіть можна буде лишити на певний час дитину під наглядом. Загалом хочемо створити можливість для сімейного відпочинку: прийшов ветеран з дружиною і дітьми – діти щось майструють чи малюють, жінки можуть поспілкуватися між собою чи у психотерапевтичній групі, обговорити власні виклики, ветерани – також поговорити про своє. Випустити оці всі воєнні проблеми і повернутися додому із трохи легшим серцем», – каже Віктор.
Серед ідей – створення галереї, а можливо, й мистецької крамнички. Адже багато ветеранів поринають у різноманітну творчість, від малювання до майстрування (скажімо, Володимир виготовляє з архітектурного пластиліну круті статуетки), які можна і варто представити на публіку. Словом, ідея створення ветеранського хабу – затребувана і важлива. Але співзасновникам «ВетеранХаб» доводиться аргументувати це володимирчанам, від чиновників до звичайних містян, які не розуміють, навіщо ще один заклад для ветеранів, якщо у Володимирі вже запустили будівництво реабілітаційного центру.
Інші задачі та інша атмосфера, або Чому хаб не дорівнює реабцентр
Роз’яснити, чим ветеранський простір принципово відрізняється від реабілітаційного центру, допомагає практикуюча психологиня, травмотерапевтка Олена Токарєва. «Реабілітаційний центр вирішує завдання реабілітації – комплексної допомоги медично-психологічного спрямування, пояснює вона. – Для цього є визначений час і прописана програма, залучена робота мультидисциплінарної команди. Тобто людина прийшла, їй прописали програму. Вона закінчилась, людину виписали».
Коли військовий повертається додому, зауважує Олена, відбувається адаптація і зміна обставин. Інколи це так само важко, як і адаптація до бойових умов. Довідки, соцустанови, юридичні питання, лікарня, черги і соціальна рутина – усе це дуже відрізняється від умов перебування в бойовому підрозділі і стає викликом для людини.
«А ветеранський простір означає застосування програми «рівний рівному», де відбувається підтримка зі сторони побратимів. Не в рамках держустанови, а силою братерського руху. Сприйняти допомогу від тих, хто пройшов такий самий шлях, як і ти, значно простіше і реальніше. Це абсолютно різні завдання і інша атмосфера».
Олена зауважує, що ветеранські простори мали б почати створюватися і працювати ще десять років тому, з початком російської агресії. Але, на жаль, досі цей процес лише на початковій стадії, і ветеранські хаби, які створюються, не мають чіткого алгоритму дії.
Варіанти ветеранських просторів в Україні
Поглянувши на досвід самоорганізації та організації ветеранської спільноти в інших громадах України, можемо виділити кілька основних варіантів.
Окремий відділ підтримки ветеранів війни та їхніх сімей при Хмельницькій районній військовій адміністрації – один із перших ветеранських просторів, створених уже за час повномасштабного вторгнення. Тут можна отримати безплатну психологічну допомогу, юридичну консультацію і допомогу у працевлаштуванні.
«Ми надаємо юридичний супровід, психологічні консультації, проводимо бізнес-навчання, допомагаємо у написанні грантових заявок: з чого починати, як правильно оформити. Також проводимо тренінги щодо підготовки громад до того, як вони будуть зустрічати демобілізованих ветеранів та працювати з членами сімей захисників», — розповідає керівниця хабу Інна Пікало.
Такий простір спрямований на вирішення конкретних питань під індивідуальні запити – отримання юридичних консультацій, працевлаштування тощо. Це доволі зручно і нагадує такий свого роду ЦНАП для ветеранів, де вони можуть проконсультуватися із фахівцями з різних установ в одному місці, але має радше формальний характер і працює у підпорядкуванні районної влади.
З ініціативи ветеранів, але за підтримки місцевої влади, зокрема відділів соцзахисту населення та охорони здоров’я, ветеранський хаб відкрили у місті Шпола Черкаської області. З місцевого бюджету виділили 100 тисяч гривень, а також залучили кошти місцевого бізнесу, аби відремонтувати приміщення колишнього шкільного комбінату з урахуванням потреб інклюзивності та доступності. У штаті установи – одна працівниця, координаторка роботи хабу, яка за запитом залучає для консультацій фахівців із Черкаського правозахисного центру, які надають правову допомогу чи роз’яснення юристів щодо статусів та виплат, проходження військово-лікарської та медико-соціалної експертної комісій. Також до роботи хабу залучена психологиня. Водночас у просторі створені умови для неформального спілкування. Працює він із 8.00 до 17.00 з понеділка по п’ятницю, але, за потребою, може працювати й у вихідні.
У більших містах також відкриваються осередки у рамках всеукраїнського проекту, спрямованого на соціальну реабілітацію військових, «Veteran Hub». Такий простір із цієї мережі «Плюс плюс ++» запрацював торік у Луцьку. Діє він на базі Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Тут можна попрацювати, скориставшись безплатним інтернетом, випити кави й зігрітися, відвідати події або ж ініціювати й провести свою, отримати підтримку психолога, скористатися тутешньою бібліотечкою, де представлені новинки художньої літератури та видання з історії України, отримати доступ до дистанційних послуг від Veteran Hub – підтримку юристів, психологів, консультантів з пошуку роботи, та й просто поспілкуватися зі «своїми». Усі послуги для ветеранів є безплатними, а робота забезпечується у рамках глобального проекту «Veteran Hub».
Це один із найбільш неформальних варіантів організації ветеранського простору. Також у «Плюс плюс ++» часто проводять різноманітні тренінги й цікаві зустрічі: уже в цьому році тут започаткували регулярні засідання групи підтримки для тих, хто чекає партнерів із фронту, провели лекцію з елементами тренінгу на тему емоційного інтелекту, організували для ветеранів та їхніх сімей екскурсію до Жидичинського монастиря.
Як ГО «ВетеранХаб» втілюватиме свою ідею
Для представників ветеранської громадської організації варіант простору «Плюс плюс ++» виглядає найближчим. Утім, зауважують, підв’язуватися під глобальний проєкт не хочуть, адже прагнуть максимально враховувати потреби та побажання ветеранів Володимирщини. Тож хочуть бути максимально автономними: співпрацювати із органами місцевого самоврядування, втілюючи проєкт, та іншими ГО, однак від них не залежати.
Попередньо Віктор Вільчинський та його побратими й посестри представили громадськості своє бачення: розмістити ветеранський простір у приміщенні «червоної» школи, яке давно стоїть пусткою. Таким чином і нове життя у порожнє приміщення вдихнуть, і матимуть удосталь місця для ведення своєї діяльності
«Ми справді розглядаємо це приміщення як варіант під ветеранський хаб, – підтвердив володимирський міський голова Ігор Пальонка. – Також думаємо про те, щоб розмістити там громадську організацію «Крила матері», яка займається плетінням маскувальних сіток та костюмів для фронту. Місця для них вистачать. Тож наразі наші працівники детальніше вивчають це питання, щоб розпланувати внутрішню площу таким чином, аби вона забезпечила потреби й однієї, і другої громадської організацій».
Приміщення «червоної» школи збудоване на початку минулого століття, тож перш ніж взятися за його перетворення, міськвиконком звернувся із запитом до обласного управління культури. Звідти відповіли: не заперечують, аби тут облаштували ветеранський хаб.
Тим часом для забезпечення діяльності громадської організації «ВетеранХаб» виділили приміщення на вулиці Івана Франка, 8, де раніше розташовувався офіс первинної правової допомоги. «Тут є дві кімнати, і це чудово, бо в одній ми можемо облаштувати кабінет для роботи психолога, а друга буде місцем для наших зборів, спілкування», – каже Віктор Вільчинський. Приміщення розташоване у центрі міста, що теж дуже зручно. Єдиний, утім суттєвий недолік – для втілення одразу усіх ідей, воно занадто маленьке, тому ідеї будуть реалізовуватись відповідно до поточних нагальних потреб.
«Якщо наші ідеї переростатимуть межі району, то, можливо, будемо колись масштабуватися, – кажуть ветерани. – Тим більше, маємо гарну комунікацію із ветеранськими об’єднаннями інших громад. Але поки що зосереджуємося на тому, щоб розвиватися тут, гуртувати ветеранів, залучати до комунікації спільноту міста».
Віктор Вільчинський розповідає, що є гарна комунікація з директоркою та колективом дитячої художньої школи ім. М. Рокицького, є ідеї для проведення занять із арттерапії. Але один із найперших кроків – можливість забезпечити ветеранів, які цього потребують, консультаціями психолога.
«Це нам насправді потрібно, – зізнаються ветерани, – але більшість хлопців соромиться отак просто прийти в поліклініку в реєстратуру, де в черзі купа людей, і при всіх сказати, що потребує скерування до психолога. Тут вони зможуть отримати належну допомогу. Тим паче, що вже співпрацюємо з психологинями, які пройшли належну підготовку з роботи з людьми із воєнною травмою».
Для того, аби налагодити роботу повною мірою, чекають на належне приміщення й сподіваються, що це рішення підтримають депутати міської ради. Після цього працюватимуть над тим, аби залучати грантові кошти від міжнародних та закордонних донорів.
Наразі це лише перші, але важливі кроки, які робить ГО «ВетеранХаб» для втілення своєї ідеї. Вони уже згуртували спільноту активних і небайдужих людей, які розуміють потребу у ветеранському просторі та проблеми, з якими стикаються ветерани у цивільному житті, й готові працювати на те, аби їх розв’язати. Також їм вдалося залучитися підтримкою місцевої влади. Ініціатори створення ветеранського хабу уже реалізовують ряд важливих ініціатив, підтримуючи побратимів. Тож можна впевнено сподіватися на успішне втілення і подальших кроків.
Віталіна МАКАРИК,
Антоніна МИХАЛЬЧУК
