Понад 215 років налічує сумарний педагогічний стаж родини Недбайлів із Лукович Павлівської громади. Бо глава сім’ї, його дружина, сини і невістки тривалий час вчителювали і вчителюють.
Федот Сильвестрович не мріяв про фах педагога, обрав робітничу професію, та життя готувало для нього іншу стежину. Простелилася вона від рідної Орищівської школи й повела у світ невтомного сподвижницького служіння людям. Своє серце він віддавав учням, працюючи вчителем, дбав про розквіт школи, обіймаючи посаду директора, працював над розвитком свого й сусідніх сіл, будучи головою сільради, відстоював інтереси земляків у тоді ще Іваничівській районній раді під час депутатських каденцій. Озирнутися на прожиті роки й відновити у пам’яті те, що довелося пройти, спонукала героя нашої публікації поважна ювілейна днина. Невтомний та заповзятливий Федот Недбайло відзначив 80-річчя.
Мріяв бути механіком, а став учителем
Зростав Федот у важкі повоєнні роки, коли радощами дитинства були галасливі забави з друзями. І він залюбки випурхував з хати, щоб побігати разом із хлопчаками сільськими вулицями чи пограти у футбол. Тож не дивно, що школярем найбільше любив урок фізкультури. Навчався у середній школі в сусідніх Орищах, до якої потрібно було долати відстань у шість кілометрів.
Гордився своїм вихованцем освітній заклад, адже Федот був постійним учасником спортивних змагань різних рівнів, у багатьох отримував перемоги.
Удома допомагав батькам по господарству. В обов’язки хлопчака входило випасання худоби, косіння конюшини. Ходив він з мамою на поле обрізати буряки й уже з шостого класу підміняв батька, виконуючи роботи трактором. Тож і професію собі обрав, пов’язану з технікою. Вчився на механіка автомобільного транспорту, автослюсаря у Володимир-Волинському ПТУ-3, де також отримав водійські права. Мріяв юнак працювати у сільгосптехніці. І хтозна, як би склалася його доля, якби не пропозиція директора школи, який розгледів у колишньому випускнику педагогічні здібності.
Анатолій Кулик зв’язався із Федотом й покликав на роботу вчителем виробничого навчання у 9-10 класах. Спершу юнак відмовлявся, адже лише два роки як сам закінчив школу. Та віра директора у те, що його колишній учень, якого поважали однолітки й наставники, стане хорошим педагогом, зуміли додати 19-річному хлопцеві впевненості у власні сили й переконати. Так завдяки далекоглядності директора Федот Сильвестрович пов’язав своє життя з школою, викладав фізкультуру, трудове навчання.
Заочно закінчив історичний та фізкультурний факультети Луцького педінституту ім. Лесі Українки, а також здобув й політичну освіту.
«Легко і приємно мені було працювати зі своїми вчителями. Особливу увагу й підтримку відчував від класної керівниці – дружини директора Марії Іллівни Кулик», – каже Федот Сильвестрович. До речі, кілька місяців тому колишні учні вітали любу вчительку з 90-річним ювілеєм, про що тоді писала наша газета.
Строковик, який отримав офіцерське звання
На строкову службу Федот призваний зі школи, куди й повернувся на роботу після демобілізації. Служив на далекому Сході. Їхня військова частина знаходилася за півтора кілометра від затоки Японського моря. Каже, що в армії відбулося загартування характеру й продовжилася робота над самовдосконаленням.
Він продовжував наполегливо займатися спортом, вигравав призові місця з бігу на дистанціях від 800 до 5 тисяч метрів, був чемпіоном полку, неодноразово виступав за дивізію, отримав перший розряд із легкої атлетики. Та не лише у спорті підкорював висоти. Закінчивши заочно школу військових кореспондентів, друкувався в дивійзійній та армійській газетах. Згодом здобуті знання допомогли небайдужому чоловікові висвітлювати проблеми краю на сторінках районної газети «Колос» та обласної «Волинь». Також Федот під час служби в армії навчався на курсах молодих офіцерів, тож демобілізувався у званні молодшого лейтенанта. На той час було рідкістю, що строковик отримав офіцерське звання. Згодом, працюючи в школі, він проходив певні збори, був військовим керівником освітнього закладу, тож отримав звання капітана запасу.
Втілені ініціативи у Луковичівській школі
У 1970 році Орищівська середня школа перейшла до новозбудованої Луковичівської, колектив закладу став докладати зусиль, аби розбудувати її. Так Федот Недбайло, на той час вчитель фізкультури та керівник початкової військової підготовки, з неабияким ентузіазмом узявся за напрацювання матеріально-технічної бази для занять спортом. Він долучився до планування типового сільського стадіону, що на той час був єдиним у районі. Там уклали бігову доріжку, облаштували волейбольне, баскетбольне поля. Також закупили спортивний інвентар. Згодом поряд збудували 50-метровий стрілецький тир. Активно розвивався гирьовий спорт, атлетика, волейбол. Вихованці заповзятого вчителя були переможцями різноманітних змагань, здобували чемпіонські кубки. Загалом, десять його учнів обрали професію вчителя фізичного виховання.
Добра слава про Луковичівську школу ширилася на увесь район. Бо ж де іще було таке сучасне спортивне містечко, де одним з перших відкрився комп’ютерний клас, де діти почали вивчати свої родоводи?
Не раз односельці зверталися до вчителя з проханнями допомогти у розв’язанні різних проблем і він не відмовляв нікому. У червні 1982 року земляки обрали Федота Сильвестровича головою виконкому Луковичівської сільської ради. Чотири роки обіймав цю посаду, а згодом знову повернувся до школи.
1987 року він очолив освітній заклад й майже півтора десятиліття дбав про його розвиток. З притаманним йому завзяттям брався за створення комфортних умов для навчання, а також для розвитку школи. Серед низки вагомих справ, які вдалося виконати – фарбування приміщення школи білим цементом, перекриття даху, який протікав настільки, що під час дощу доводилося у деяких місцях підставляти відра та «тазики». А ще – школа серед перших у районі була газифікована. Для цього довелося провести реконструкцію котельні, що потребувало стосів документації і безліч різних дозволів.
Школа серед перших у районі взяла для обробітку 3,5 гектара землі, де трудилися колектив разом із вихованцями. Одного року посіяли буряки, доглянули, зібрали урожай, який здали на переробку і за це отримали 90 мішків цукру. Вирощували також зернові, овочі, робили консервацію. Тож завдяки таким спільним старанням учні могли безплатно харчуватися у шкільній їдальні.
Був період, коли старшокласники могли отримати права трактористів безпосередньо у закладі. Можна лише уявити, наскільки клопітним був процес започаткування такої ініціативи, облаштування тракторного класу.
Не забував про улюблену школу Федот Сильвестрович, навіть будучи на пенсії. Раніше він особисто посадив на території 20 горіхів, що вже рясно родять, а кілька років тому із сім’єю та сусідами висадили поблизу сосновий ліс зі ста дерев, які уже сягають понад п’ять метрів.
Добрі справи сільського голови
Тричі Федота Недбайла обирали очільником сільської ради. На цій посаді він не менш яскраво продемонстрував свої організаторські здібності, проявив себе як дбайливий господарник, який переймається добробутом рідного краю.
Він разом із депутатами не допустив розпаювання приміщення контори колишнього господарства. Її переобладнали під сільську амбулаторію, підвели газ та воду. У ФАП реконструювали й приміщення колишньої їдальні в Орищах. Відновили роботу дитячого садка, який сім років не працював. Зараз він теж збирає у своїх стінах галасливих малюків.
Двері його кабінету були завжди відчиненими для людей, які зверталися із запитаннями, пропозиціями, скаргами. Усі проблеми односельців голова намагався розв’язати. У той час приділяв увагу справедливому розпаюванню земель у селах. Шукав способи й компромісні рішення щодо влаштування регулярного автобусного сполучення через прилеглі села. До речі, навіть будучи на пенсії, намагався добитися, аби їздила маршрутка у села.
Чимало зусиль й креативних рішень потребувало питання газифікації населених пунктів сільради. Федот Недбайло особисто їздив у Луганськ на ливарний завод, щоб домовитися про купівлю батарей, які на той час були у великому дефіциті, й щоб їх придбати, потрібно було у Нововолинську записуватися на чергу. А ще ж варто було подумати, чим їх привезти. Та кмітливому очільнику вдалося усе організувати. Двома КамАЗами з причепами завезли зібрану людьми картоплю, продали її на території заводу, а за вторговані гроші за гуртовою ціною купили батареї для місцевих жителів.
Два роки Федот Недбайло був заступником голови колгоспу імені Калініна, що у Риковичах, два скликання обирався депутатом районної ради, був членом райвиконкому, мав чимало інших громадських посад та обов’язків. Зібрав низку подяк та грамот за свою роботу.
«Я працював для людей, які відповідали мені щирою вдячністю. Це мене надихало на подальші хороші справи», – каже Федот Сильвестрович.
60 років у парі
Пліч-о-пліч крокує по життю разом із Федотом Сильвестровичем його дружина Ганна Мартинівна. Уже понад 60 років подружжя розділяє навпіл усі радощі, труднощі й клопоти.
Вони навчалися в одній школі. Одружилися ще зовсім молодими. Ганна на той час була студенткою Володимир-Волинського педколеджу, а Федот якраз очікував призову в армію.
Міцну сім’ю створили. Поклали початок славній вчительській династії. Федот Сильвестрович 39 років віддав роботі у школі, а його дружина пропрацювала вчителькою початкових класів, музики та співів пів століття. Виростили Недбайли двох синів. Старший Сергій працює вчителем історії в ліцеї села Риковичі. Руслан перейняв естафету від батька і вже понад два десятиліття очолює освітній заклад у Луковичах. Обоє свого часу були депутатами райради, беруть активну участь у житті своїх сіл та району. Невістки Оксана та Алла є вчительками початкових класів. Гордістю бабусі й дідуся є четверо онуків Олеся, Максим, Назар, Денис. Цікаво, що у цій родині дев’ятеро осіб мають педагогічну освіту. А якщо разом порахувати педагогічний стаж Недбайлів, то він складає понад 215 років.
Не забувають добрих справ Федота Сильвестровича земляки. Не вмістити їх перелік в одній публікації. Та повага і шана від людей за невтомну працю – це найбільш цінний ужинок прожитих літ.
Валентина ТИНЕНСЬКА
