На головну Новини Повернення до рідного міста через 82 роки

Повернення до рідного міста через 82 роки

617

Повернення до рідного міста через 82 роки

Як у Володимирі поспілкувалися з видатним кінорежисером Єжи Антчаком

- реклама -

Минулого тижня у нашому місті стартував дводенний фестиваль польських фільмів Єжи Антчака. Організували дійство Генеральне консульство Республіки Польща в Луцьку, Володимир-Волинська міська територіальна громада, Товариство транскордонної інтеграції «Єднає нас Буг» у партнерстві з «Дискусійним кіноклубом «Плеограф» та ГО «Мистецьке об’єднання «Стендаль». Організатори поставили собі амбітну мету: повернути видатного уродженця Володимира-Волинського Єжи Антчака у рідне місто: метафорично, у вигляді його найвідомішого фільму «Ночі і дні», та віртуально, запросивши на розмову через інтернет.

Світ Єжи Антчака, оживлений «Різнобарв’ям»

Містян і міський простір також на кілька годин ніби занурили у світ Єжи Антчака. Біля культурно-мистецького центру луцький художник Влад Холодний працював над великою картиною, натхненною фільмами режисера, яка прикрашатиме одну з будівель міста,  а також проводив для дітей майстер-клас з малювання у техніці графіті. Разом вони намалювали велетенський плакат із назвою фестивалю – «Noce i dnie» («Ночі і дні»).

«Стежками малого Єжика» повела гостей на театралізовану екскурсію містом співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Світлана Федосєєва. Її оповіді оживали веселим ярмарком біля стін Домініканського монастиря, хороводом юнок на Валах Городища та іншими яскравими сценками, майстерно відтвореними акторами театру «Різнобарв’я», працівниками заповідника, майстринями. Фантастична атмосфера, яку створила режисера Лариса Половньова та актори її театру, продовжилася і після повернення до КМЦ, де вже вирувало життя в кав’ярні «U Basi», стилізованій під XIX – початок XX ст.

А тоді всіх гостей по червоному хіднику запросили до зали, де до зустрічі з Єжи Антачом та його фільмами був готовий велетенський екран. Із початком фестивалю привітали генконсул Республіки Польща в Луцьку Славомір Місяк та володимир-волинський міський голова Ігор Пальонка. Прелекцію про життя та творчість Єжи Антчака прочитав представник Центру кінокультури «Zorza» (Холм, Польща) Пьотр Стемальщук. Актори «Різнобарв’я» оживили ще один епізод із життя режисера – інсценізували виступ театру «7.15», яким керував у Лодзі молодий Єжи.

Спогади про Володимир із ароматом вербських яблук

Звісно, усі нетерпляче чекали нагоди поспілкуватися з видатним земляком. Єжи Антчак, який зараз мешкає в Лос-Анджелесі, був глибоко зворушений, не стримував сліз і все повторював, який він щасливий через 82 роки – бодай так, з допомогою інтернету – повернутися у своє кохане містечко.

Про що іще говорив Єжи Антчак:

Пам’ятаю казарми, ринок у Володимирі-Волинському, синагогу, яка стояла напроти костелу (йдеться про теперішній собор Різдва Христового), ковельську залізницю та луг, куди я часто ходив. На залізниці ми прикладали вухо до рель сів і слухали, чи їде потяг, а коли він їхав, махали йому. Пам’ятаю також село Верба неподалік Володимира-Волинського. Ми їздили туди по яблука. Цілий дім потім ними пах. Смак тих яблук я пам’ятаю до сьогодні.

Свої «володимирські уроки» я засвоював з 1935 по 1939 рік, коли довелося залишити Володимир назавжди, щоб потім блукати по світу в пошуках сенсу існування та джерел мистецтва. Результатом цих пошуків стали «Ночі і дні» – фільм про існування, людські долі й долю Польщі.

Головним моїм твором були «Ночі і дні». Правда полягає в тому, що я підходив до цього фільму повільно. Все це назбирувалося і бродило в мені. Те, що у Володимирі відклалося в моїй пам’яті, ці міські окраїни, луги, житні поля, чебрець, верби, – все це я передав у цьому фільмі. Але в «Ночах і днях» одна тільки природа не мала би сенсу, якби я не мав добрих акторів.

Бракує слів від щастя бачити вас у Володимирі з відстані тисяч миль, молодих красивих людей, які прийшли побачити «Ночі і дні». Хочу вам сказати, що в тому фільмі – шматок мого серця, але все моє серце назавжди залишиться у Володимирі-Волинському.

Мені 91 рік, уявлення не маю, чи живуть тут ще мої ровесники. Може, Бог зберіг ще когось, то був би радий поспілкуватися. Почути: «Юрку, як ти там, чи ворушиш ще руками-ногами?»

На східних кресах, в Україні, зродилося найбільше поетів, художників, ну й народився такий режисер, який зветься Єжи Антчак.

 Я народився в казармах. Казарми, військо – то є, власне, театр, у гарнізовні все підкоряється сценарію, в кожного є свої ролі: головні, середні, малі і статисти. Якби я міг відвідати одне місце у Володимирі, то хотів би побачити мури казарм.

У Володимирі було три гарнізони – не тільки 23-й полк піхоти, де служив мій батько, але навпроти нього була школа підхорунжих резерву артилерії, а ще один полк квартирувався на окраїні міста. Разом 20 тисяч війська.

Кілька разів думав про те, щоб відвідати Володимир. Але, як то кажуть, не можна двічі увійти в ту саму річку. Все відкладав це, відкладав. І тут дзвінок від пані консулки про фестиваль!

А я бував і в Луцьку. У 1938 році тут були великі військові маневри війська польського, у якому брала участь кавалерія – 10 тисяч коней, земля двиготіла! Досі пам’ятаю клички коней, які були в полку – Дана, Анка, Смок, Електра…

Моє серце – ніби куфер, до якого вкладаю всі свої почуття. І всі краєвиди фільму «Ночі і дні», всі квіти і барви, – то все мало початок у Володимирі.

Перед тим, як стати режисером, я був актором. Вважаю, це найкращий шлях до режисури, бо хіба можна грати на інструменті, якого не знаєш?

Моя няня, Юзя, була українкою, і змалечку я ліпше говорив українською, ніж польською. До цього часу мова призабулася, але я хотів би вшанувати пам’ять моєї любої Юзі, яка співала ці красиві українські пісні-думки. Наш дім був сповнений музики і любові, а говорили наполовину українською, наполовину польською.

Я мешкаю в американському краю, мушу говорити мовою, яку не люблю, бо нема іншого способу заробити собі на хліб: 25 років викладаю в Університеті Лос-Анджелеса, одному з найбільших у світі, де навчається 40 тисяч студентів. Але в душі я слов’янин. Українець, поляк, білорус – усі для мене рідні.

Дякую за ці зворушливі хвилини, яких я ніколи не забуду. З однієї чашки ми пили цієї миті (режисер процитував слова з вірша Марії Конопницької «Чашка», який він прочитав під час зустрічі, – авт.). Я випив із вами натхнення з Володимира-Волинського, мого улюбленого міста.

Особливо зворушливим для режисера був момент, коли музикантка й акторка «Різнобарв’я» Ольга Щербіна заспівала для нього пісню «Зозуля». Єжи Антчак не міг стримати сліз і дякував за те, що цим спілкуванням, цим досвідом повернення у рідне місто торкнулися самого його серця.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

сімнадцять − 16 =