На головну Новини ПРЕСТУР:Правова допомога на східних рубежах та інші чудові знайомства...

ПРЕСТУР:Правова допомога на східних рубежах та інші чудові знайомства з Донеччиною

15

Дводенний престур, присвячений темі надання правової допомоги учасникам бойових дій та внутрішньо  переміщеним особам, про перший день якого ми розповідали у позаминулому номері газети, закінчувався  там, де і розпочинався – у затишному дворику Краматорського місцевого центру з надання БППД. Тут відбулися зустріч з партнерами, презентація пілотного проекту «Волонтер» та підсумкова пресконференція. А перед цим було кілька цікавих, навіть захоплюючих  знайомств з  визначними місцями цього  краю.

Один у правовому полі не воїн

- реклама -

Схоже, цим відомим правилом широко користуються у своїй роботі працівники Краматорського центру. Бо навіть при їх правовій універсальності самотужки не завжди вдається забезпечити надання того широкого спектру послуг, яких на цій території потребують люди. Адже, як відомо, безплатна правова допомога, має дві складові: первинна передбачає надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуального), підготовку проектів договорів користування земельними ділянками для сільського населення – власників земельних ділянок, а вторинна – це захист, здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складання документів процесуального характеру.

Не секрет, зізнається  директор регіонального центру з надання БВПД у Донецькій та Запорізькій областях Павло Наливайко, можливості їхніх працівників подекуди обмежені, адже на цих прифронтових територіях працює багато донорських організацій, у яких і  ресурси, і заробітні плати куди більші. Тому вирішили звернулись до партнерів з пропозицією розробити програму співпраці  і спільно реалізовувати надання  послуг, зокрема на  КПП, а кілька тижнів тому  підписали угоду, якою передбачено і надання коштів  на це через данську раду. Найперший модуль на КП «Майорськ» був  встановлений завдяки норвезькій раді з питань біженців.  На нім, буквально за кілька десятків метрів від непідконтрольної території, де першими зустрічають  людей, які приходять із тимчасово окупованих земель, створені всі умови, аби їм надати консультацію, допомогти оформити необхідні документи, вирішити пенсійні питання.  До карантину, за неповних три місяці, працівники Бахмутського бюро  374 рази виїжджали  на  КПВВ «Майорськ», де надали до півтори тисячі консультацій, а  тепер роблять це у телефонному режимі. До кінця цього року такий модуль на лінії розмежування планують відкрити  у Золотому

На зустрічі з журналістами голова  офісу ООН на Сході України Георгій  Станікідзе наголосив на співпраці у допомозі біженцям,  тим, хто постраждав від цієї війни, хто змушений був покинути домівки, і важливості розвитку спільних платформ,  він висловив сподівання, що БПП буде отримувати більшу підтримку держави.

Тісні партнерські стосунки  має Краматорський центр  БПП,  який очолює Вікторія Харенко, не лише з міжнародним організаціями, а й зі своїми спорідненими  у якійсь мірі установами і організаціями. Так  управління юстиції  може допомогти з підбором документів для реєстрації громадських формувань. Людей часто цікавлять пенсійні питання, на  які треба давати фахові відповіді. А ще багато звернень стосується реєстрації народжень  (з початку року їх було понад чотири тисячі), смертей, отримання паспортів нового зразка,  надання допомоги у складання заяв да суду, вирішення  інших соціальних питань,  у чім допомагають місцеві партнери, часто навіть за принципом «дзвінок другу».

Йде у громади  “Волонтер  БПП”

З липня цього року на території Донецької області почали реалізовувати пілотний проект «Волонтер БПП». Як він виник?  За словами Павла Наливайка, працівники  центрів і бюро, навіть при добре налагодженій співпраці з партнерами,  не  завжди можуть доїхати у віддалені території, де люди потребують таких послуг. «Ми не можемо надіслати всюди  своїх працівників, то  давайте подумаймо,  яким чином надавати БПП, не доїжджаючи на місця, хто фізично може комунікувати з людьми», – розмірковував очільник регіонального центру.

Завдяки проведенню адмінреформи побудували відкриті простори у громадах, є  відповідні приміщення. Тому й вирішили в ОТГ знайти лідерів,  які  після проходження відповідного навчання дві години на тиждень надаватимуть  поради та базову інформацію з правових  питань у своїх громадах, поширюватимуть інформацію про послуги, які надає система безплатної правової  допомоги, перенаправлятимуть людей до місцевих центрів, зокрема і з використанням електронних засобів зв’язку, якщо  потрібна детальніша консультація  чи правовий супровід у суді.

Однак  «Волонтер» не єдиний пілотний проект, який тут реалізовують. Почавшись на Донеччині, уже поширена на всю Україну «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину». Укладено 26 медіаційних угод між неповнолітніми та постраждалими  про застосування програми  відновлення, 22 підлітки пройшли  програму ресоціалізації.

Оскільки  на часі проведення земельної реформи у координаційному центрі з надання  безплатної правової допомоги вже  думають над результативним  правопросвітництвом  та консультуванням громадян  у сфері земельних правовідносин, які для багатьох видаватимуться незрозумілими.

А також активно розвивають онлайнпослуги. Створено телефонний застосунок «Твоє право», що є безплатним універсальним  юридичним довідником для людей, які  постраждали внаслідок конфлікту на Сході, стали жертвами сексуального і гендерного зумовленого насильства, постраждали від торгівлі людьми, ветеранів АТО/ООС та членів родин загиблих.

Практикується і рекомендований  щотижневий  просвітницький напрямок для  місцевих центрів  БПП. Скажімо, до початку навчального року це було дотримання  прав дітей.

Мішок солі з Бахмута у подарунок

На звершення знайомства  з Бахмутським бюро  БПП, про яке ми розповідали раніше,  нам  подарували по мішечку солі.  Бо якщо Донеччина традиційно хвалиться своїм чорним золотом, то для цього міста  своєрідною візитівкою є  білі поклади, які ще з козацьких часів годують людей сіллю. Розповідають, що справжня історія Бахмута почалась, коли запорозькі козаки знайшли в цих місцях соляні озера і монополізували видобуток солі. Пам’ятник  такому козаку  вдячні нащадки  встановили у дуже гарному місці – на міській  алеї троянд. Бахмут (місцеві краєзнавці переконують, що правильно  наголос ставити на другому складі) заслужено має назву міста троянд, бо ці квіти  тут повсюди. Наближається вечір, ми ще встигаємо  зазирнути  на величезну трояндову алею, з вікна  автобуса побачити  заквітчану і оновлену набережну  річки Бахмутки, сучасні  корпуси заводу шампанських вин, які  все ще називають артемівськими, натомість більше частину  скупо виділеного часу захоплено слухаємо розповіді про це місто місцевих краєзнавців і волонтерів.

Бахмут був уже повітовим центром тоді, коли Юзівка (нинішній Донецькі) навіть міського статусу ще не отримала. Можливо, центр Донеччини був би тут, розповідає засновник місцевої газети «Провінція»,  але його очільники свого часу припустились стратегічної помилки. Назвали місто іменем революціонера Федора Сергєєва на прізвисько «Артем». Натомість провінційна Юзівка перетворилась на Сталіно. Звісно ж, не міг вождь усіх народів допустити, аби місто його імені підпорядковувалось якомусь Артему.

«Був  кілька років тому у цьому місті, то  там  кілька кам’яних Артемів стовбичило, а як зараз?», – пише  мені у Фейсбуці колега-редактор  з Івано-Франківщини. Тепер всі ці «Артеми»  визирають спинами до вулиці з-за високого паркану у тролейбусному депо разом з «вождем усіх народів».

Під час короткої екскурсії  нам показують і болючі точки вже сучасної історії: ось тут  у 2014-му пролунали  перші обстріли, тут вперше появилися «хлопчики у пластмасових  тапочках», яких чомусь так називають місцеві, а ось тут катували українських бійців…  Тоді ще Артемівськ три місяці був окупованим. Місцева волонтерка Світлана,  називаючи причинами  цих сумних подій зраду і «договорняк»  тодішньої місцевої влади, на  приховуючи хвилювання, розповідає і про визвольну місію добровольчого батальйону «Донбас», і про  відра борщу, які вони возили у лікарні для поранених бійців, і  про те, як усім містом вболівали за  їхнє одужання…

З Краматорська до Бахмута і назад ми ідемо по рівній, як стріла, дорозі, де  місцями наводять останні штрихи ремонтники.  Це «Велике будівництво»  гордо каже водій мікроавтобуса і додає, що  всі ці дороги оновили вже  після війни. На  такі періоди, на жаль, ділиться сучасна історія цього краю.

Крейдяні лабіринти Святої гори

Либонь, усім гостям Донеччини показують архітектурний  унікальний ансамбль Успенського чоловічого монастиря, який в 2004 році набув статусу лаври. Він розташувався  на правому березі Дінця серед крейдяних пагорбів, вкритих реліктовим лісом природного парку «Святі гори». Влаштували  таку екскурсію і нам. Зі свічками у руках  заходимо під крейдяні склепіння  давнього монастиря  і поволі піднімаємося ними вгору. Дорога ця подекуди крутіша, а подекуди похиліша, не видається важкою, бо не має східців, а від крейдяних стін дихається легко. Екскурсовод розповідає, що й досі важко осягнути, як  прокладали ці ходи і келії прадавні монахи, минаючи тверді породи у крейняній горі.

У писемних джерелах монастир у скелі згадується вперше 1624 року. Але  вважають, що тут молилися і раніше. Відповідно до однієї з версій, обитель заснували ченці Печерської лаври, що пішли з Києва, розореного монголами у середині ХІІІ століття, а за другою версією – афонські монахи, що йшли на Русь по Сіверському Донцю, це місце нагадало їм рідну Святу гору Афон.

Крейдяні тунелі, які очистили і оновили вже на початку 2000-х, виводять  до Миколаївської церкви на самій верхівці гори, звідки  відкриваються  прекрасні краєвиди на  річку і покриті лісами пагорби. А  на  сусідній горі стоїть біла  величезна скульптура, кажуть, що це пам’ятник загиблим, однак називають його чомусь Федором…

Заквітчаний Краматорськ

Нас окремо не  знайомили з Краматорськом, вибратися на екскурсію містом вдалося вже  затемна. Шукаючи фонтани на центральній площі, дорога до яких видається довгою, питаємо зграйку підлітків, як пройти. І  вони дружно, видається, що навіть горді, що  розмовляють  українською мовою, показують нам напрямок. До речі, про мову. Так, у побуті  місцеві переважно російськомовні, хоча всі державні службовці розмовляють українською, і багато хто, до кого звертаєшся, теж намагається відповідати  українською.

Вечірній Краматорськ  виграє різнобарвними фонтанами, які називають сухими, запрошує на  мандрівку у старовинному кабріолеті і загалом  живе спокійним  мирним життям, де ніщо й не нагадує, що  кілька років тому тут теж була війна.  От тільки багато обласних медійних та державних організацій Донеччини привертають увагу своїми вивісками. Донецьк ж бо тимчасово окупований.

Ми приходимо у центр Краматорська за дня, коли залишається кілька годин до потяга,  і захоплюємося  чудовою сучасною площею, викладеною рівною плиткою, по якій зручно кататися дітворі, модерновими ліхтарями і великим розмаїттям квітів довкола. Так, міські околиці тут  мало де вбралися у бруківку, і фасади деяких закладів бажають бути ліпшими, але  місто впевнено  оновлюється.

Дорогою на вокзал місцевий таксист  розповідає про майбутнє суперництво на  виборах  представників двох потужних заводів, які працюють у місті, де середня зарплата робітників у межах десяти тисяч гривень, про два великих міських стадіони, про поширене заробітчанство  місцевих жителів, про недавній візит президента….

Наближення виборів  тут традиційно нагадує про себе рекламою обабіч доріг. Дорогою до Слов’янська колеги  примічають  великий білборд з портретом скандальновідомої Штепи, яка знову балотується у мери цього міста. Мені ж кидаються у вічі  рекламні щити зі знайомими кольорами партії «За майбутнє», коріння якої  на Волині.

Завдяки організаторам, з Краматорська до столиці ви ідемо у новенькому вагоні «люкс», двоє у купе, яке сяє чистотою і свіжістю. Моя  колега  порівнює  ціну і новизну, та робить висновок, що  послуга задорога. Але  погоджуємося, що приємна, а провідниця не без гордості розповідає, що це один із найновіших вагонів нашого  вітчизняного  виробництва. І це на фоні  добрих вражень від цієї поїздки на Сход додає  гордості за свою країну, віри, що вона здолає всі свої негаразди.

Антоніна  МИХАЛЬЧУК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

пять − 4 =