Попри анонсований «Діалог з владою» із заступником міського голови з гуманітарних питань Андрієм Гудимом, у редакції пролунав лише один телефонний дзвінок. Телефонував екс-депутат міської ради кількох скликань, викладач художньої школи Ігор Мацюк. Найперше озвучив ідею зустрітися із Андрієм Гудимом і подискутувати у прямому ефірі щодо деяких аспектів в культурному житті міста, які його непокоять. Насамперед хотів почути думку заступника міського голови про міжнародний пленер художників «Колорит», його сьогодення і бачення майбутнього та збереження робіт, які лишилися з попередніх пленерів. Також його питання стосувалися системи закладів мистецької освіти і їх функціонування, але мали радше особистий характер. Тож подаємо відповідь Андрія Гудима щодо «Колориту»:
– Пленер, безумовно, потрібен, і він буде. Але останнього разу, організовуючи його, ми мали ситуацію, коли охочих приїхати на нього не лише з інших областей, а й із Волині, виявилося не дуже багато. Частково, мабуть, винні воєнні обставини, тривоги, через що, зокрема, остерігаються приїздити митці з-за кордону. Ми будемо аналізувати всі обставини, можливі помилки в організації і планувати наступний пленер таким чином, щоб уникнути їх. Утім, думаю, коли зміниться безпекова ситуація, то й більшість проблем відпаде автоматично. Роботи ж із попередніх пленерів зберігаються, зокрема, в культурно-мистецькому центрі. Також вони прикрашають стіни кабінетів органів місцевого самоврядування.
Оскільки більше дзвінків і звернень від читачів не було, ми скористалися виділеною годиною, аби поставити і власні запитання.
– Уже майже три роки ви на посаді заступника міського голови з гуманітарних питань. До того часу у виконкомі упродовж кількох років не було цієї посади, тобто коло обов’язків довелося формувати з нуля, й освоюватися на посаді також. З якими викликами довелося зіткнутися?
– Вони були у кожній галузі, що стосується гуманітарної сфери, адже з початку каденції ми стикнулися і з пандемією ковіду, і з початком повномасштабної війни. Що не лише для цієї сфери, а й для всього суспільства сталося вперше.
– Серед галузей, що входять до вашої зони відповідальності, є і міжнародні відносини. Тут, здається, якраз навпаки, з огляду на воєнні події, можемо побачити помітний розвиток?
– Так, є багато напрацювань, маємо нових партнерів. Днями підписали договір із Нерсборо у Великій Британії – це сталося завдяки депутатам нашої міської ради, які налагодили тісні зв’язки з британцями. Також із початку нашої каденції знайшли нових партнерів у Литві – Расейняй та Польщі – Мальборк.
– Зрозуміло, що з польськими, литовськими, навіть німецьким Цвікау, які географічно ближче, і різні формати співпраці, як-от навчальні поїздки чи оздоровлення дітей, налагодити простіше. А якою бачиться співпраця із британським партнером?
– Усе залежатиме від того, у чому безпосередньо будуть зацікавлені наші партнери. У Британії ця традиція міст-партнерів не така поширена, Нерсборо має лише одного «побратима», у Німеччині. Тож формати співпраці ще будемо обговорювати і напрацьовувати.
– Допомога і підтримка закордонних партнерів у громаді відчувається. А який внесок власне Володимира у ці партнерські стосунки?
– Ми постійно запитуємо колег із міст-побратимів про те, чим могли б бути для них цікавими і як зі свого боку могли б доповнити нашу взаємодію, щоб вона була для них корисною. Зараз усі ключові особи, з якими доводиться спілкуватися, одноголосно кажуть: поки триває в Україні війна, ми хочемо допомагати вам усім, чим потрібно.
Але ось із гміною Грубешова у нас був спільний проєкт по Готському шляху, інші напрацювання. Це дуже вигідна для обох сторін співпраця, коли дві громади подаються на грант від ЄС, де є умова, що одна з них має бути, скажімо, з-поза меж Євросоюзу або конкретно з України. Таким чином і нам вдалося втілити проєкт, і партнерам із Грубешова залучити донорське фінансування для свого проєкту.
У Цвіккау, одного з найдавніших наших партнерів, також зараз акцент на тому, щоб максимально допомагати Україні і нашій громаді зокрема. Приємно, що там є такі люди, як Свен Дітріх та Карл-Ернст Мюллер, а також мер Цвікау, які переймаються цим і щиро прагнуть підтримати нашу громаду і місто. Шкода, що німецьким партнерам їхнє законодавство забороняє виїзд офіційних делегацій у країни, де іде війна, тому наші партнери можуть відвідати Володимир лише як приватні особи.
– В Ігоря Мацюка було запитання про пленерні роботи, що нагадало про створений художником-графітчиком у рамках фестивалю польського кіно, присвяченого уродженцю міста Єжи Антчаку, великий плакат, який мав би розміщуватися на одній із публічних будівель…
– Він є, зберігається у КМЦ, днями його бачив. Кілька разів спілкувався на цю тему з віце-консулом Республіка Польща, є ідея продовження фестивалю, можливо раз на два роки, задля популяризації польського кіно. І от, можливо, в рамках наступних фестивалів розмістимо цей плакат, і люди зможуть ним милуватися.
– На жаль, поки що не можуть мешканці і гості міста милуватися історичним музеєм, ремонт якого затягнувся на роки, чи відвідати його експозицію. Коли можна сподіватися зрушення у цьому питанні?
– Внутрішні роботи у залах першого поверху на завершальному етапі, тож, я думаю, туди вже незабаром зможуть приходити відвідувачі. Щодо ремонту фасаду, то – і це мешканцям громади, які не знають нюансів, неочевидно, – такі роботи щодо пам’ятки архітектури проходять непросту процедуру. Наразі маємо експертизу, переможця тендеру на виконання робіт. На північній стороні будівлі вже йде облаштування гідроізоляції, знято верхній шар штукатурки. Ця сторона найскладніша, тому з неї розпочали. Але поки працюємо по цій стіні. Спілкувалися з проєктантами і підрядником, то попередньо йдеться про шість місяців робіт за сприятливих умов.
Нагадаю, що в позаминулому році виділили кошти на поточний ремонт даху, зробили водовідведення, бо стіни заливало водою і йшла руйнація згори. Зараз об’єкт стабілізований, він не руйнується і в рамках черговості етапів реставрації буде завершений.
– Ви також опікуєтеся освітою. З якими найбільшими викликами у цій галузі зіткнулися?
– Після пандемії ковіду, яка сама по собі була неабияким викликом, наступним стала повномасштабна війна. Зокрема, забезпечення учнів та вчителів укриттями відповідно до вимог Міносвіти та рекомендацій ДСНС. Це був непростий процес, але ми першими в області змогли облаштувати укриття у садочках і повернути дошкільну ланку у звичний режим роботи. На роботи із забезпечення укриття у школах з вентилюванням, забезпеченням резервного живлення тощо використали близько семи мільйонів гривень. Хоча які б хороші умови не були, коли тривоги тривають по кілька годин, це дезорієнтує колективи, втомлює школярів. Також великим викликом став блекаут і розв’язання проблем із генераторами.
Як і загалом у державі, так і в нашій громаді відчувається певний кадровий дефіцит – не скажу, що голод, але за окремими напрямками педагогів доводиться вишукувати. Частину потреб покривають випускники педагогічного коледжу, також співпрацюємо з київськими вишами. Бо, скажімо, якщо випускник родом з Володимира і в нас є вакансія відповідного напрямку, то ми готові таку людину на роботу прийняти.
– А як щодо культури?
– За останній роки ми як міська громада прийняли на баланс від району ряд об’єктів, які були, скажімо так, непрості. Зокрема, будівля колишнього районного будинку культури. І, без зайвої скромності зауважу, що наші зусилля та фінансування місцевого бюджету принесли свої плоди: зараз у його стінах функціонує туристично-інформаційний центр, відкривається молодіжний. Розпочався ремонт даху, потреба в якому була критичною. Тобто є позитивні зміни і в облаштуванні, і в наповненні.
– У нашій розмові про життя громади зосереджуємося переважно на Володимирі, але ж у нас є неміські населені пункти. Як там ситуація у гуманітарній сфері?
– Там так само успішно функціонують і будинок культури, і школи, чудовий дошкільний заклад працює в Суходолах. Педагоги взаємодіють із вчителями міських закладів освіти, обмінюються досвідом. Тобто все це працює як єдина мережа, і нема особливої різниці між міськими та сільськими школами. Однаково забезпечені харчоблоки, утеплення, енергоносії тощо.
– А як щодо доступу сільських дітей до, скажімо, закладів мистецької освіти?
– Вони мають всі можливості там навчатися. Також розпочали діалог із художньою та музичною школами щодо створення віддалених робочих місць. Тобто аби діти, яким далеко і складно добиратися, могли навчатися у межах своїх загальноосвітніх шкіл. Такий приклад у нас вже є в ліцеї №5 ім. Анатолія Кореневського, там діти мають можливість долучатися до мистецької освіти.
– Поділіться своїм баченням стратегії розвитку гуманітарної сфери після перемоги?
– Ми повинні розуміти, що навіть якщо війна завершиться зараз, то певні завдання, яким вона задала тон, муситимемо завершити. Це, зокрема, побудова укриття для учнів ліцею ім. Олександра Цинкаловсього, а також створення реабілітаційного центру. Це вже розпочаті процеси. Як вони просуватимуться, залежатиме від кількох факторів.
Діалог вела Віталіна МАКАРИК
