На головну Війна Про книгу Джорджа Оруела “1984”

Про книгу Джорджа Оруела “1984”

109

Бажаєте розібратися у реаліях сьогодення? Тоді радимо прочитати книгу «1984» у якому автор описує життя в державі, прирівнюючи її з СРСР. Рекомендуємо книгу тим, хто готовий до правди, якою б гіркою вона не була.

Твір був актуальним у час написання. І  тепер його актуальність ще більша. Адже завжди проблемними і болючими будуть питання, які автор порушував у 40-ві роки минулого століття: де межа, за якою людина втрачає людяність? Чи здатна вона зберегти в собі людські риси – не зрадити, не вбити, не продати, не зректися себе, відчувши дихання страху? Написане більше 70 років тому, у деталях збігається з тим, що ми спостерігаємо у наші дні.

- реклама -

Влада впізнала себе у художніх образах автора, а впізнавши, діяла так, як і передбачав автор: залякує народ, бо вони розхитували їхню споруду, яка стояла на кістках мільйонів закатованих жертв. Проте свободу не спинити, це також передбачив автор. У Білорусії цю книгу у нинішньому році вилучили з продажу.  Сам письменник стверджував, що «найкращі книги говорять тобі те, що ти вже сам знаєш». І роман «1984» описує речі, про які ми самі здогадувалися, але у існування яких боялися повірити. 

 Джордж Оруел писав цей роман, усамітнившись на острові Юра, у старому фермерському будинку, куди, поховавши дружину, переселився разом із прийомним сином.  Самотній, незрозумілий сучасникам Оруел наприкінці життя відмежувався від людей і цивілізації. Однак саме про людство і цивілізацію він думав і писав.

 Автор мав намір назвати свій роман «Остання людина в Європі» Але твір з такою назвою вже був  – «Остання людина» Мері Шеллі. Тоді Оруел поміняв місцями останні цифри року написання свого роману – 1948. Так було названо один із найпотужніших творів ХХ століття.

 У ньому багато пророцтв і вони не застаріли. Новий світ і нове життя зображені у романі. Прозорі стіни в будинках, щоб можна було спостерігати, чим займаються люди; монітори всюди, через які ллється інформація про перемоги Океанії (назва держави) і про знищення ворогів; Великий Брат (як Сталін), якого ніхто ніколи не бачив, але який бачить, чує, відчуває тебе; талони на сексуальне життя; дивні зникнення людей; історія щоденно переписувалась залежно від потреб влади (головний герой працює в установі, де знищують і змінюють факти); чіткий поділ людей на класи – Вищі, Середні та Нижчі. Усе переплутано: міністерство миру займається війною, а міністерство любові – катуваннями.

 У такому світі живе головний герой – Вінстон Сміт. Багато років він не замислювався, чи досконалий цей світ. Та в певний момент починає думати, спостерігати і розуміти: щось у його державі не так, ідеальне суспільство має бути іншим.

 На перший погляд може видатись, що роман про владу і що тільки влада Океанії винна в тому, що відбувається в країні. Автор розумів, що «на землі колись може народитися – влада олігархів, влада могутніх партій, здатна підкорити собі навіть свідомість мас».

Герой роману долає шлях усвідомлення, зацікавлення, читання заборонених книг, порушення правил. Кінцевим етапом цього шляху є арешт героя. І саме тоді починається двобій людини і системи. Остання людина цього жахливого і страшного світу кидає йому виклик. І програє…

Герой перебуває у стінах міністерства любові. Він тримається з останніх сил. Увесь цей час ходять чутки про останнє місце, куди потрапляють «злочинці» – камеру 101, у якій «знаходиться те, що є найгіршим у світі». Досвідчений у цій справі головний кат героя зауважує: «У різних людей різні уявлення про те, що є найжахливішим. Самого по собі болю недостатньо. Трапляється, що людина може перенести біль і померти, не зламавшись. Однак у кожного завжди є що небудь таке, чого він не може витерпіти, чого не може навіть бачити. Сміливість чи боягузтво тут ні до чого”.

Історія життя головного героя – це й історія його кохання до Джулії. «Слова і вчинки не мають значення, – каже Вінстон Джулії, втікаючи від усевидячого ока Великого Брата. – Значення має лише наша душа. Якщо їм вдасться змусити мене розлюбити тебе – це буде справді зрадою».

Герой програє. Його ламають найсильнішим для нього страхом. Кат не каже, що він має зробити і від чого відректися. «Він раптом зрозумів, що в усьому світі є лише одна людина, на яку можна перенести кару». Кульмінацією роману є несамовитий крик головного героя: «Зробіть це з Джулією! Тільки не зі мною! Мені начхати, що ви зробите з нею! З Джулією! Не зі мною!»

Невже всі приречені і серед людей немає здатних витримати кімнату 101? Такі люди були, є і будуть. Їх небагато, але саме на них тримається світ. Влада за всіх режимів боялась і ненавиділа носіїв духу за те, що вони кращі за неї.

Автор писав не для того, щоб залякати людей і щоб вони опускали руки, усвідомлюючи, що змінити нічого не можуть. Він писав для читача, бо вірив у людину, її здатність зберегти власну людяність. 

Тетяна ГІЛЕВИЧ,

 бібліотекарка міської бібліотеки  для дорослих.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

два × два =