На головну Історія Про минуле і майбутнє місце для танка-пам’ятника

Про минуле і майбутнє місце для танка-пам’ятника

366

Нещодавно у місті Володимирі відбулися події, які мають значний суспільний резонанс – на центральній площі демонтовано стели з радянською символікою, а на розі вулиць Устилузької і Драгоманова зняли з постаменту радянський танк Т-34. Жителі міста по-різному ставляться до цього: одні дуже схвалюють, інші сумують.

    Я б хотів поділитися спогадами моєї мами, світлої пам’яті Марії Іванівни Янович (дівоче прізвище Гись), яка у дитинстві та юності проживала якраз на тому місці, де у 1981 році було встановлено танк.

- реклама -

… У далекому 1945 році мої дідусь і бабуся Іван Гись і Стефа Гись (Шийко) з донькою Лідою і прабабуся Ганна Гись, як і півмільйона інших українців, були примусово виселені з Холмщини – етнічних українських земель, які у результаті домовленостей тоталітарних політиків відійшли до Польщі. Спочатку вони жили у Володимирі, у районі річки Риловиця, де у 1946 році в хаті  сім’ї  Багницьких народилася моя мама.

   Згодом родина переїхала на вулицю Білобережну, а потім оселилися у невеликій хатині якраз на розі теперішніх вулиць Устилузької і Драгоманова. У будиночку жило дві сім’ї. Бабуся Стефа, як і багато працьовитих переселених з Холмщини українок, зайнялася на цій ділянці господарством. Вона обробляла город, доглядала виноградник,  вирощувала курей і поросят, щоб прогодувати трьох дітей – Ліду, Марію і Петра, які навчалися у першій школі. Дідусь Іван розводив голубів. Поруч з будинком була гірка, на якій стояла колонка, з неї люди брали воду. За хлібом і товарами  першої необхідності ходили у магазин «Черемшина», який теж знаходився поруч. На подвір’ї хатини завжди було гамірно, бо до мами, її брата і сестри приходили друзі – діти з українських, польських, єврейських сімей, які жили у повоєнний час скромно, але дружно.

   У 1976 році тодішня міська влада вирішила знести хату, бо мали план поставити на цьому місці пам’ятник радянським танкістам – воїнам 41-ї танкової дивізії, яка у 1941 році дислокувалася у нашому місті. Мама згадувала, що одну ніч вони спали під відкритим небом, бо дах хати вже зняли. Згодом їм дали квартиру в центрі міста. У 1981 році на місці колишнього будиночка  встановили знаний всім нам пам’ятник танку. Мама( на фото) ще довго згадувала про свої дитячі і юнацькі роки, які вона провела у тій хатині і з ностальгією розповідала мені….

   Участь у встановлені пам’ятнику брав ветеран на прізвище Омеляненко, його листування з воїнами дивізії зберігається у фондах нашого музею.

    Тож танк на цьому місці був не завжди – колись там вирувало людське життя зі своїми радощами і печалями.  Нині настали важкі часи для українського народу – нашу Батьківщину терзає агресор, гинуть діти, старші люди, горять будинки і школи. Відповідно до закону про декомунізацію у багатьох містах і селах України демонтовано пам’ятники радянського минулого, також це зробили і у Володимирі.

    Проте, на мою думку, на місці, де колись стояв танк, не слід будувати кафе чи супермаркет. Було би доречно посадити там алею із вічнозелених ялин, які є символом Вічності – у  пам’ять про героїв з Володимира і Володимирщини, які загинули в цій страшній війні, захищаючи Україну і нас з вами. Або посадити вербу і калину  без яких, як відомо, немає України. Чи поставити інформаційний стенд з написом « Стародавнє місто Володимир вітає гостей!»

   А демонтований танк встановити десь на околиці міста, зробити там музей під відкритим небом, зібрати відповідні експонати – так вчинили у Прибалтиці і інших європейських державах.

Богдан ЯНОВИЧ,

науковий співробітник історичного музею.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

один × пять =