Хто ми? Яке прізвище було у наших прадідів? А які імена? Можливо моє прізвище козацького походження? – ось такі питання постають, як перегорнеш одну із сторінок нової книги Миколи Веремчука: «Що в імені і в прізвищі твоєму, козаче – славний запорожцю?». Чим займалися запорізькі козаки, які були у них професія, характер, вдача? Через імена і прізвища можна відповісти на всі запитання, читаючи книгу.
«Далекі роки XVI-XVIIIстоліть. Славні то були часи. З одного боку цікаві, героїчні, з іншого – трагічні, мученицькі і жорстокі. Зрештою, таким був увесь світ. У той же час серед того світу, у багатьох аспектах несправедливого і жорстокого, існував острів справжньої волі, людського співпереживання за долю свого ближнього і доброзичливості. Цей острів створили розум і руки людей, і називався він Запорізька Січ».
Такий початок нової книги. Мені раніше, ніж авторові, довелося почути відгуки читачів. Із захопленням, легко, доступно дається кожна сторінка. Бути письменником – складно, а дослідником історії далеких століть – ще складніше. Адже читачі – найсуворіші критики. І, якщо уже зацікавив початок книги, то є бажання дослідити разом з автором події, ще й передати книгу іншим.
«Цей героїчний дух не дав українцям пропасти і зникнути у вічності в часи князівських міжусобиць, Батиєвої навали, а також під час Першої і Другої світових воєн. Він підтримував вояків Української Повстанської Армії в їхній боротьбі за самостійну Україну. Він допоміг українцям перенести жахіття Голодомору. .Знову настали нелегкі часи. Але дух славних козаків-запорожців не покинув український народ. Він допомагає протистояти нам віроломній агресії Росії. І всі ми віримо, що з його допомогою ми переможемо». Так, запевняє автор. Україна ніколи не поневолювала інші народи, а вміло захищала себе від ворогів.
Книга Миколи Веремчука розкриває відомості про кількість Запорізьких Січей, розповідає, де була розташована, в яких роках остання з них. У розділі «Військо Запорозьке Низове» йдеться про те, які народності входили у військо, але «основна маса прибулих була українцями», які мотиви змушували людей «шукати собі притулку»? «Запорозькі козаки називалися низовими або січовими козаками та не входили до офіційного компуту (поіменні реєстри козацького війська, яке було на службі у Речі Посполитій. Перший компут створений у 1581 році) Реєстрового Війська Запорізького. Виявляється, що останнім кошовим отаманом Запорізької (Нової) Січі був Петро Калнишевський. У Володимирі є вулиця названа його іменем. Автор дає коротку довідку його життя. Гетьман помер у віці 113 років.
Микола Веремчук розповідає, що всього було 38 козацьких куренів Нової Січі, наводить їх назви, чисельність козаків де знаходилися.
У розділі «Козацькі імена» автор проаналізував імена та прізвища 12 тисяч 671 козака. Наводить приклади, як виникало ім’я, попередньо знайомить читача з іншими авторами книг на цю тему, продовжує список цікавих імен із твору Івана Котляревського «Енеїда». Микола Веремчук провів рейтинг популярності імен в розрізі козацьких куренів, які наведені в окремій таблиці, і визначив, яке ім’я є лідером, бо його носили 1723 козаків. Тепер це ім’я носять багато чоловіків, про нього волинський поет Василь Гей склав вірш. Козацькими іменами називають і нині дітей: Марко, Денис, Давид та інші. У цій книзі прочитаєте про те, які імена рідкісні, а які дуже давні, що вони на той час значили, які ж були найпоширенішими серед наших прадідів, які увійшли в першу десятку лідерів. Микола Климович висловлює надію, що кожний читач уважно прогляне рейтинг козацьких імен і зробить свої відкриття і висновки.
Величезна кількість українських прізвищ налічувалась у Запорізькій Січі. Тут збиралося багато втікачів з усієї України. У ті часи існував звичай давати їм нові прізвища, щоб не могли розшукати власники. А ще виникали цікаві прізвиська, які закріплювались за козаком і з часом перетворювались у прізвища. Історія повторюється, адже і нині у кожного воїна є свій позивний.
За прізвищем, наданим на Січі, можна дізнатись про поширені на Україні ремесла, про характер військової, торговельної діяльності. Наприклад, Пушкар, Гармаш, Гарматій – козаки, які обслуговували або виготовляли цей вид зброї. Соломаха, Тетеря – прізвище походить від назви страви, яку козаки вживали майже кожний день. Хорунжий, Крамар, Скляр, Саловоз, Стороженко, Мельниченко, Порохня, Тягнишкіра, Дігтяр, Бондар – ці прізвища пов’язані в основному з родом занять, які виконував козак.
Особливою цінністю книги є безліч таблиць, з рейтингами популярності імен, прізвищ, з назвами певних професій, козацьких куренів. У книзі знайдете розділ: «Жартівливі прозаїчні есе, відповідно до літер української абетки». Перелічені прізвища запорожців, співзвучні з назвами частин тіла: Ніс, Губа, Зуб, Чуб, Жила, Ніздря та інші, названо уточнюючі, оригінальні, цікаві, смішні, шанобливі. Все це дослідив, систематизував, текстово оформив Микола Веремчук, вклавши у книгу душу і своє невтомне серце. Ця тема, цей «Феномен Запорізької Січі» буде притягувати не одне покоління. Микола Веремчук зауважує, що «На кожного тут чекала небезпека, ходила завжди поруч смерть, умови життя були більш, ніж спартанські, але ніхто не скаржився – бо всі жили по правді, а воювали з ворогами не за страх, не за нагороди і не за чини, а за совість. Автор свої думки мимоволі переводить у віршовані рядки: «На Січі не давали орденів і медалей, і високих чинів небагато було. Вибирали гуртом кошових й курінних отаманів, й довіряли їм все – бо інакше і буть не могло».
Цікавий розділ про характерництво та козаків-характерників – «це малодосліджена і маловивчена грань життя запорозьких козаків». Вони уміли не лише напускати «морок», туман, сон. «Вони лікували, у тому числі і поранених, козаків, а також навчали їх різним бойовим мистецтвам. Запорожці своїх побратимів, козаків- характерників дещо побоювались, сторонились, але разом із тим шанували їх». «Найвідомішим є козак Мамай – козак-мандрівник, воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі».
За переказами майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і козацькі полковники були характерниками. Автор називає їх прізвища. «Проте найбільший характерник із них кошовий отаман – Іван Сірко. Дванадцять разів Низове товариство обирало його своїм отаманом (і це при тому, що це робили строком на рік), він провів майже 60 битв, жодного разу не зазнавши поразки. Турки прозвали його «Урус-шайтаном».
Книга Миколи Веремчука засвідчує, що українці є спадкоємцями славного історичного минулого, скарбів культури, традицій. Допоможе у читанні книги «Словник тлумачень окремих слів і термінів».
Є у книзі розділ книги «Життя і побут козаків-запорожців у віршах та на полотнах володимирського художника Івана Кечми». Цей митець, у якого ім’я справжнього козака, пише вірші, які присвячені його ж картинам. Автор книги зазначає, що художник є шанувальником історії України і, особливо козаччини і Запорозької Січі, у його творчому доробку понад двадцять полотен на цю тематику.
Отож «козацькому роду не буде переводу». Ми є нащадками неповторної, унікальної нації. У нас козацькі не лише імена і прізвища, а й гени козацькі.
Тетяна ГІЛЕВИЧ,
бібліотекарка Володимирської бібліотеки-філії № 2
