Постать Катерини Грушевської заслуговує на гідне пошанування не завдяки високому походженню. Вона самодостатня і самобутня науковиця, яка заклала основи сучасної української культурології, соціології, етнології, фольклористики. І досі ніхто не зміг перевершити її у дослідженнях українського героїчного епосу. Катерина Михайлівна збирала українські народні думи, які вважала неоціненним скарбом, що заслуговує вивчення, вимагає збереження, навіть порятунку, досліджувала творчість кобзарів. Вона знала, як мінімум, п’ять іноземних мов, вчилася живопису у Михайла Бойчука, а наукові статті та літературні огляди публікувала ще юною студенткою. На жаль, доля її закінчилася трагічно, як і значної частини тогочасної української інтелігенції.
Зростала в любові, теплі й колориті Карпат
Народилася донька професора Львівського університету Михайла Грушевського та народної вчительки Марії Вояковської 21 червня 1900 року у Львові.
Через сухоти початкову освіту Катерина отримала вдома. Її учителькою стала мати, Марія Сильвестрівна, талановита педагогиня і перекладачка, жінка з енциклопедичними знаннями. Зростала дівчинка у високоінтелектуальній, національно-свідомій атмосфері. Батьки віддавали Катрусі всю свою ласку і ніжність. Надзвичайно тішилася дитина, коли отримувала звісточки від батька з його частих відряджень. Михайло Сергійович обирав для доньки листівки переважно із зображення котиків, жартівливо адресуючи їх “Високоповажній Кулюні Грушевській”, лагідно звертався до доньки: “Котусю” чи “Котику”. Вона й сама любила листуватися і, коли навчилася писати, то її листівочки із підписами «Ку» та «Катруся» отримувала вся родина.
Найщасливіші роки родина прожила у львівській віллі, яку Грушевський звів на мальовничій Софіївці. А ще мали будинок у Криворівні. У це глибинне карпатське село сім’я щороку приїжджала на відпочинок. Очевидно, саме там у душу дівчинки потрапили зернята її майбутнього захоплення, зачарували народна мудрість, колоритні обряди і побут, емоції гуцульських пісень.
Саме у Криворівні, на відпочинку, застала Грушевських Перша світова війна. Більше до Львова вони не поверталися. Професор виїхав до Відня і через Італію, Румунію, окружними шляхами, добрався до Києва, де царська влада його заарештувала і звинуватила у зв’язках з владою Австро-Угорщини. У лютому 1915 року його висилають у Симбірськ, згодом за клопотанням російських академіків переводять до Казані, потім до москви під «явний нагляд поліції». Відтоді донька з дружиною розділяли з ним усі заслання та часті переїзди.
Студентка Київського, Віденського, Женевського університетів
Від березня 1917 по квітень 1918 року, поки батько Михайло Грушевський очолював Українську Центральну Раду, Катерина вступила до Київського університету, навчалася водночас на двох факультетах – правничому та природничому. Одразу почала писати наукові статті, які виходили у «Літературно-науковому віснику», «Народній волі» із підписом «Професорівна» або криптонімом «КГ». Також писала літературні огляди, висвітлювала переваги політичного курсу Української Центральної Ради. Після того, як УНР припинила існування, уряд подався до еміграції і родина Грушевських також була змушена виїхати з України і вирушила у Відень.
У 1919-1924 роках Катерина брала активну участь у створенні Українського соціологічного інституту, заснованого Михайлом Грушевським у Відні, Празі, Женеві. Вона виконувала обов’язки секретаря цієї установи й проходила аспірантський стаж. Водночас навчалася у Женевському університеті.
Тоді ж визначилась зі своїми інтересами – історією культури, міфологією, народознавством, фольклористикою. У 1923 році, у Відні, Катерина Грушевська видала перше ґрунтовне наукове дослідження – «Примітивні казки, байки, оповідання Африки і Америки».
Засновниця української культурології, етнографії, народознавства
Після повернення у 1924 році в радянську Україну Катерина Михайлівна проводила науково-дослідну роботу у створених її батьком установах: Історично-філологічному відділенні ВУАН, Культурно-історичній комісії та комісії історичної пісенності науково-дослідної кафедри ВУАН, була керівницею Кабінету примітивної культури, редакторкою часопису «Первісне громадянство і його пережитки в Україні».
Найбільше творіння Катерини Грушевської – «Корпус українських народних дум», перший том якого вийшов у 1927 році, а другий – у 1931-му. На жаль, останній майже повністю порізали на картон, вбачаючи у ньому націоналістичні, небезпечні для СРСР, погляди. У першому томі зібрано 13 текстів і 117 варіантів дум, у другому – 20 дум і 176 варіантів. Цю її працю ніхто не перевершив і досі. Крім того, Катерина розробила унікальні програми й сюжети із етнографії, народознавства, соціології. Припинила наукову діяльність після смерті батька, якого не залишала до його останнього подиху. Вона ще встигла підготувати до друку останній том його “Історії України-Руси”, що вийшов 1936 року, згодом – “Історії української літератури”.
За українську фольклористику – у «тиху смерть»
Катерину Грушевську заарештували 11 липня 1938 року й, незважаючи на загострення хвороби, кинули до катівні НКВС. На суді, у своєму останньому слові науковиця наголосила: «Ні до якої антисовєтської організації я не входила і ніяким шпигунством не займалася. За допомогою батька проводила наукову роботу по вивченню давньої історії». А ще просила суд про збереження наукових праць батька.
Після оголошення вироку Катерину відправили до найстрашнішого жіночого табору – у Магаданську область, радгосп “Ельґен” (з якутської – “тиха смерть”). Останній лист мати одержала від доньки напередодні війни, у 1941 році. Донька писала, що мала розмову з прокурором і сподівається скоро повернутися додому…
Її не стало 30 березня 1943 року у Новосибірську. Місце поховання невідоме досі. Ім’я Катерини Михайлівни реабілітовано стараннями Ольги Грушевської (дружини батькового брата) у 1959 році.
Сучасні українські науковці досі користуються методиками досліджень з культурології, народознавства, етнографії, міфології, фольклористики, розробленими Катериною Грушевською.
Ірина НАДЮКОВА
