Новини

Проживаючи горе від утрати близької людини: методи реабілітації для сімей Героїв

Головне, Особистості
1260 переглядів

Розділити біль, підтримати, показати способи, як віднайти сили рухатися далі – такі цілі ставлять перед собою волонтерські організації, що опікуються сім’ями загиблих Героїв. Їхні фахівці розуміють, який складний шлях проходять батьки, дружини та діти загиблих чи зниклих безвісти воїнів і знають, як їм допомогти у цей період. Такі волонтери свого часу підтримали володимирчанку Ірину Смірнову з доньками, коли вони переживали гірку утрату у 2014 році чоловіка та батька, а згодом жінка й дівчата стали теж частиною цих організацій, щоб допомагати іншим. Тож розповідаємо про їхній досвід.  

Рятувала вишивка

«Вишивка стала для мене своєрідним спасінням», – каже Ірина Смірнова. Це творче заняття рятувало у час глибокої скорботи за чоловіком, а згодом вона перетворила вишивання на метод реабілітації для матерів та дружин полеглих захисників України.

Вишивати стрічками Ірина почала, коли прийшла працювати вчителькою образотворчого мистецтва і технологій (трудового навчання) у другу школу. За новою програмою ученицям восьмого класу потрібно було показати нову техніку вишивки, та до цього її повинна була опанувати й сама вчителька. Так разом захоплено навчалися створювати на полотні квіткові композиції. А наприкінці навчального року Ірина разом із кумою та колегою Анною Голюк загорілися ідеєю картинну вишивку стилізувати і перенести на одяг – створили власний стиль вишивання з 3D-ефектом і прикрасити оригінальними об’ємні орнаментами вбрання для своїх доньок.

Жовтогарячі соняхи розцвіли на сорочці мами Ірини й дев’ятикласниці Кристини та викликали щире захоплення усіх, хто спостерігав цю красу. Перехожі просили жінку вишити стрічками сорочку і для них, а коли майстриня у соцмережах публікувала фото своїх робіт, то вони відразу набирали до 300 тисяч переглядів. З різних куточків України і світу сипалися замовлення, а «Вишиванки княжого граду» перетворився на впізнаваний бренд.

Так само знали та упізнавали краяни й майстриню Ірину Смірнову. І коли у міській раді проводилися зустрічі влади з родинами загиблих Героїв, до жінки підходили матері та дружини захисників і висловлювали щирий захват від її виробів, а також розповідали про свої захоплення вишивкою. Дізнавшись, скільки жінок люблять цей вид рукоділля, Ірина загорілася ідеєю об’єднати їх за спільною роботою й знайти шляхи реалізації вишиваних робіт. Звернулася за порадою до очільника волинського волонтерського руху «Меценати для солдата» Руслана Теліпського, і він ініціативу підтримав. Так утворився проєкт «Нить продовження життя».

Збиралися за разом для творчості жінки, які проживають болючу утрату, спершу у домі Ірини Смірнової, спілкувалися, творили. А згодом почали висловлювати Ірині слова вдячності за те, що подарувала миті відради, а бажання довишивати квіточку, завершити прекрасний виріб – це те, що змушувало поспішати з роботи додому.

Ми не виносимо на люди те, що наповнює наші душі, не розказуємо, що відчуваємо кожному стрічному, колегам, знайомим, а в тісному колі за спільним заняттям могли вільно спілкуватися і проговорювати це усе, розуміючи одна одну. Такі творчі зустрічі надихали і стали дієвою арттерапією. З багатьма жінками ми стали добрими подругами, – каже Ірина.

Згодом майстриня проводила майстеркласи для усіх охочих із виготовлення прикрас для великодніх кошиків, оздоблення вишивкою блокнотів, косметичок, сумок. Долучалися до них також мами та дружини Героїв.

-Такі заходи необхідні. Не всі відразу наважуються брати у них участь, хтось сумнівається у власних силах, але потрібно витягувати одна одну з того стану. Коли жінка поринає у свою скорботу з головою й не помічає проблиску світла, воліє, аби її не чіпали, адже не бачить сенсу жити далі, то ми бачимо дзвіночок: потрібно рішуче діяти. Пояснювати: ти продовжуєш жити, ти потрібна рідним і близьким, лише знайди щось, що триматиме. Тому я свій проєкт і назвала «Нить продовження життя». Багато жінок, які зациклюються на душевному болі, потім страждають і на тілесні недуги, їх обсідають хвороби. Бо, виявляється, потрібно вміти правильно проживати горе, навчитися жити з ним.

Оригінальні мистецькі вироби, виготовлені рідними полеглих захисників, реалізовували через інтернет та закордонних благодійників, Руслан Теліпський возив їх на виставки у Київ, на «Етно-Хутір» в Ізраїль. Так поволі про цих жінок дізнавалося все ширше коло людей, які просили виготовити вироби на замовлення. Відправляли майстрині вишите вбрання у Німеччину, Італію. Їхні вишиванки, серед яких і роботи Ірини Смірнової, виготовлені в рамках проєкту «Нить продовження життя», є у президента Володимира Зеленського, екскомбрига 14-ї бригади Олександра Охріменка, митрополита Епіфанія, виконавців Сергія Танчинця із гурту «БЕЗ обмежень», Тараса Тополі із «Антитіл», Мирослави Гонгадзе.

А з початку повномасштабної війни вишиванки матерів і дружин Небесних воїнів допомагали збирати кошти для підтримки ЗСУ – їх Ірина Смірнова разом із Анною Циплюк реалізували на «Етно-Хуторі» в Ізраїлі й зібрали 200 тисяч гривень на дрон для військових. Продали тоді усі вироби, які відвезли, і навіть вишивану сукню, в яку була вбрана Ірина.

Арттерапевтична реабілітація у Замлинні

Моя співрозмовниця розповідає, що коли людина проживає утрату, її оточення змінюється. Багато людей віддаляються, бо не знають, як підтримати, що сказати при зустрічі. Хтось заздрить матеріальній допомозі. Дехто не розуміє того стану. Тому так важливо спілкуватися з тими, хто переживає подібне. І такі зустрічі у рамках арттерапевтичної реабілітації для дружин небесних і зниклих безвісти воїнів регулярно проводить волонтерський рух «Мeцeнaти для сoлдaтa», активною учасницею якого є й Ірина Смірнова. Відбуваються вони в мальовничому куточку на Ковельщині – в інтеграційному центрі «Замлиння».

Для учасників там організовують тренінги та лекції, зустрічі з психологами, лікарями, священниками, експертами у сфері краси, різні види арттерапій. Ірина Смірнова, зокрема, допомагає зацікавленим опанувати машинну вишивку, а ще – проводить майстеркласи з нейрографіки – одного з методів арттерапії, який покликаний поліпшити емоційний стан.

Відбуваються такі реабілітаційні зустрічі також у стінах юнацької бібліотеки у Луцьку. А ще Руслан Теліпський влаштовує дозвілля для дружин і дітей воїнів Небесного легіону у закладах культури обласного центру, в розважальному центрі «ПортCity».

-Ми, жінки, які проживають утрату, розкидані по різних містах і селах. І якби нас не збирали такі волонтерські організації, ніхто б не знав, хто ми, скільки нас. І як нам важливі взаємопідтримка і спілкування, – каже Ірина.

Волонтерам відомо про кожну сім’ю загиблого чи зниклого безвісти Героя на Волині, шукають контакти до дружин і з кожною Руслан Теліпський зв’язується, щоб запросити долучитися разом із дітьми до реабілітаційних заходів.

    –Бувають випадки, що нас самостійно знаходять жінки, про яких ми не знали. Якось я розповіла на своїй сторінці у фейсбуці про проведене заняття з нейрографіки, отримала під дописом відгуки учасниць, а в месенджер – емоційний лист від дружини зниклого безвісти воїна, яка цікавилася цим методом арттерапії. Відразу зателефонувала до неї, виявилося, вісточки про її чоловіка не було уже два роки і жінка вкрай потребувала підтримки – у неї з’явилися панічні атаки, страх виходити на вулицю, вона не могла справитися з клубком своїх емоцій і болю. Я запросила її на реабілітацію у Замлиння, після якої жінці стало трохи легше. Вона поділилася отриманими емоціями у соцмережі, опублікувавши фото… І тут посипалися звинувачення, мовляв, уже забула про чоловіка. На жаль, така реакція оточення буває часто і це вганяє людину у глибоку емоційну яму, з якої її потрібно діставати. І ми стараємося це робити. А подібні зустрічі, де людина отримує радість – це не свідчення того, що забулося горе, чи притихло. Це краплинка позитиву від отриманої підтримки у непростий час, – наголошує Ірина.

Способи відновлення у Болгарії

З головою Всеукраїнської благодійної організації «Народний тил – реабілітація» Світланою Бахваловою Ірина Смірнова знайома з 2016 року – тоді її доньок запросили на реабілітацію у Болгарію. Після поїздки Світлана організовувала для талановитої  Аліни, молодшої доньки Героя Сергія Смірнова, яка захоплюється вокалом, майстеркласи в Олександра Пономарьова. Згодом сім’я разом із іншими родинами полеглих воїнів їздила на реабілітацію у Карпати.

 – Я поки до Світлани не потрапила, два роки свого життя не пам’ятаю. Лікарня, крапельниці… Великі окуляри на очах. Я не хотіла людей бачити. Постійно плакала. Відчуття безвиході, самотності, розгубленості. Тому я розумію стан жінок, які зараз проживають усе це, – каже Ірина, яка разом із доньками як волонтерки теж стали долучатися до проведення таких реабілітаційних зустрічей для сімей Героїв.

Щоліта ця благодійна організація організовує поїздки у Болгарію для дружин та дітей військових, які загинули у війні. Торік під час двох заїздів я організовувала заняття з нейрографіки, а для однієї з груп, яка налічувала 56 учасників, була кураторкою, донька Аліна була вожатою й дбала про дозвілля дітей, – розповідає Ірина.

Для жінок Героїв організатори передбачили насичену програму, зустрічі, розмови з психологами, бесіди у тісному колі, арттерапії, для дітей теж підготували чимало активностей і пізнавальних заходів.

Доволі часто на моїх заняттях з нейрографіки жінки плачуть, сльозами виплескуючи свій біль. Буває, що з другої-третьої спроби починають малювати, передаючи відчуття на папері. Був випадок, коли активна у спілкуванні, усміхнена жінка спершу відкладала початок роботи, а коли врешті узялася за неї – почала ридати. Насправді вона навчилася ховати свій біль від оточуючих під маскою, а під час арттерапії вилила його. Опісля ми ще годину з нею на одинці спілкувалися. Виявилося, вона не може собі простити, що не втримала чоловіка, не зупинила, хоч і не мала впливу на його вибір, – ділиться Ірина Смірнова.

Спілкування важливе

На думку моєї співрозмовниці, під час важких життєвих періодів, коли ятрить душу біль утрати, підтримка психологів просто необхідна. Тож при кожній організації, яка опікується сім’ями загиблих чи безвісти зниклих Героїв, є люди, які надають фахову психологічну допомогу. А бувають випадки, що психологи теж проживають утрату коханої людини, яка загинула на фронті. Саме з однією із таких, пані Любавою із Луцька, співпрацювала Ірина Смірнова у рамках свого проєкту «Нить продовження життя» та коли разом із іншими жінками Героїв відвідували тренування у «Кузні тіла», де теж організовувалися зустрічі з психологинею.

Крім цього, розповідає жінка, є закриті групи, де проводяться психологічні тренінги для вдів. Ірина Смірнова теж глибоко цікавиться цією темою. Тож не дивно, що до неї часто звертаються знайомі, щоб просто поспілкуватися у періоди, коли їх особливо «накриває», і отримують розраду та полегшення.

-Час від часу телефонує дружина безвісти одного зниклого воїна, коли їй необхідно поговорити з тим, хто розуміє. Я дев’ять місяців була дружиною безвісти зниклого чоловіка, пам’ятаю той шквал емоцій, з якими не знаєш, як справитися, що робити. Бо коли похоронив близьку людину, то відчуваєш біль, який можна хоча б пояснити, усвідомити, трансформувати. А тут все по іншому. Я була зациклена на ситуації, постійно – у телефоні. І звична турбота про дітей, яким тоді було 10 і 16 років, відходила на другий план, і лише якісь гострі моменти повертали до тями. Було, смажу котлети, а в голові думки: «А, може, він там голодний…» І ту пательню хочеться просто жбурнути. Тоді не було з ким про це говорити. Тому тепер намагаюся допомогти кожній жінці, хто цього потребує, – підібрати слова, змоделювати ситуацію. «А що мені робити?» – це питання, яке вони задають найчастіше. І відповідь моя – зайняти себе чимось. Якщо є авто – сідати за кермо, їздити за покупками, возити дитину на гуртки. Згадати про свої захоплення і розвиватися у цьому руслі. Не забувати, на скільки важливою є творчість у різних її проявах. Треба дати цим жінкам ґрунт під ноги, щоб вони відчували опору, – зазначає Ірина.

Цікавлюся у своєї співрозмовниці, звідки вона черпає ресурс на усі волонтерські справи?

 –Моє натхнення – вишивка. Коли втомлююся, то за роботою відпочиваю. Але не беруся за виготовлення виробів, коли виснажена, бо кожна моя річ – цінна тим, що наповнена позитивною енергетикою. Люблю спорт. Це хороше джерело енергії, тому усім жінкам, з якими спілкуюся, – раджу фізичні навантаження. Дуже цінними є наші психологічні бесіди, – каже Ірина. – Я займаюся волонтерством, бо відчуваю, що мені так легше. Я й іншим кажу: не бійтеся ділитися своїм часом, підтримкою чи чимось матеріальним. Усе добро повернеться в інших проявах й більшою мірою – так діють закони Всесвіту.

Валентина ТИНЕНСЬКА

 

Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» у рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.

Коментарі
Теги: арттерапія, взаємопідтримка, дружити Героїв, мами Героїв, психологічна реабілітація, рідні Героїв, творчість
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up