Новини

Присвоюють вулицям імена Героїв: одну з них у Володимирі планують перейменувати на честь загиблого захисника екс-правоохоронця Романа Макаревича

Після 15 років служби в поліції Роман Макаревич став військовослужбовцем, підписавши контракт зі Збройними силами України. Коли почалася повномасштабна війна він поряд із іншими героїчними воїнами 14-ї бригади хоробро захищав рідну землю на найгарячіших фронтових напрямках. На полі бою неодноразово отримував тяжкі поранення, та після лікування знову ставав у стрій, щоб разом із побратимами наближати омріяну перемогу України. Та діждатись її не судилося. Військовий інженерно-саперної розвідки загинув у результаті ворожого обстрілу на Харківщині.  Його іменем планують назвати вулицю у Володимирі.

Життя розділене утратою

«Яка це страшна дата – 4.04.2024», – каже дружина загиблого воїна Романа Макаревича Вікторія. Того дня світ для неї почорнів – не стало її чоловіка, друга, порадника, а на серці з’явилася глибока пекуча рана. Ятрять душу слова маленьких донечок: «А давай зателефонуємо до тата» і просто не можливо стримати сліз, спостерігаючи, як вони наввипередки біжать до портрета татуся на дошці пам’яті Героїв, чи як поспішають чотирирічна Соломійка й трирічна Софійка на кладовище до його могили.

«Ми спілкувалися по відеозв’язку чи обмінювалися повідомленнями, як тільки з’являлася така можливість. Хоч Роман був на війні, не покидало відчуття, що він поряд. А зараз така порожнеча… У той трагічний четвер ми, як це часто бувало, розмовляли вранці про плани на день, він запитував, з яким настроєм доньки пішли у дитсадок… Згодом була ще одна коротка розмова, а після обіду я надіслала чоловікові фото дівчаток у садочку. Ці світлини він так і не побачив…», – каже крізь сльози Вікторія.

Вони з Романом були разом майже шість років. Після весілля молоде подружжя оселилося у селі Зоря Устилузької громади, мешкали з батьками жінки. Там народилося двоє їхніх донечок. Та мріяла сім’я про власне житло у місті.

«Роман дуже любив життя у селі. Любив їздити у ліс на гриби, смажити на подвір’ї шашлик. Йому подобалося ходити босоніж по землі, що міг і взимку без взуття вийти на хвильку на вулицю. Та жити ми мріяли у місті, мати свій будинок – невеликий, але з просторим подвір’ям, де було б місце для дитячих гірок і басейну, для мангалу. Хотіли завести кота й собаку. Через те і доньок планували віддати у міський дитсадок, а щоб вони по-трохи звикали до дитячого колективу, пів року тому записали у приватний такий заклад скороченого дня. Так Роман радив. Це він рекомендував мені продовжити декретну відпустку, щоб бути поряд з дівчатками, доки у них буде адаптаційний період в садочку. Будучи на фронті, піклувався про нас», – ділиться Вікторія, яка до декрету працювала спеціалісткою відділу культури РДА.

Перший біль скнилівської трагедії

Роман родом із села Малі Голоби, що на Камінь-Каширщині. Виріс у сім’ї вчителів. Здобув педагогічну освіту, однак, на відміну від молодшої сестри і брата, слідами батьків не пішов, вирішив обрати інший шлях. Та спочатку була армійська муштра і перша зустріч віч-на-віч з людським горем.

Він був свідком авіакатастрофи на Скнилівському аеродромі під Львовом, коли літак, що виконував фігури найвищого пілотажу, несподівано став падати і врізався в натовп глядачів, які прийшли на авіашоу. Загинуло 77 людей, серед них 28 дітей. Ще понад три сотні осіб були тяжко поранені. Саме 18-річний юнак був серед тих, хто збирав останки понівечених людських тіл, що постраждали у цій трагедії. Згодом він бачив ще чимало людських бід і допомагав знайти кривдників, щоб ті понесли заслужене покарання за свої вчинки, адже упродовж 15 років служив в органах внутрішніх справ, а потім у Нацполіції, з них десять працював у карному розшуку, отримав звання майора.

Саме завдяки роботі в правоохоронних органах Роман зріднився з містом Володимиром, разом із колегами вів боротьбу зі злочинністю, був поранений при виконанні службового завдання – тоді на нього зловмисник здійснив напад з ножем.

У 2014 році, коли на Україну зазіхнули вороги і вторглися на Донбас, Роман Макаревич виконував завдання на Донеччині, під час ротацій у 2015-му ніс службу на Луганщині, а з 2016 року під прикриттям, прикидаючись місцевим жителем, забезпечував охорону публічного порядку у Сєверодонецьку.

Після тяжких поранень повертався у стрій

Згодом чоловік службу в поліції змінив на службу в ЗСУ. У 2020 році, підписавши контракт, долучився до лав 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Коли розпочалася повномасштабна війна, Роман разом із побратимами був на полігоні, а звідти славетні князівські воїни вирушили відбивати ворожі атаки і звільняти українські землі, долаючи ворогів на найгарячіших напрямках фронту. Бойовий шлях захисника пролягав через Соледар і Бахмут. Він боронив Батьківщину й на харківському напрямку. За цей період кілька разів отримував тяжкі поранення, та повертався до служби.

Торік 23 травня на позиції в районі Лиману Першого Куп’янського району Харківської області російські вояки скинули боєприпас із квадрокоптера, тоді  Роман Макаревич одержав поєднане вогнепальне осколкове поранення грудей та руки. Одужавши знову продовжував захищати Україну. А у липні після поранення у хребет дивом уникнув інвалідності.

«Роман проходив лікування й реабілітацію чотири місяці, тож мав змогу побути вдома і насолодитися обіймами донечок. Кожного дня ми намагалися викроїти час лише для нас двох, поговорити, помріяти, часто вечорами їздили у Володимир, влаштовуючи собі невеличкі побачення за чашечкою кави. Ми не говорили про війну, лише будували плани на щасливе майбутнє, – ділиться Вікторія. – У той період Роман мав нагоду зустрітися з друзями і колишніми колегами, адже завжди був компанійським… Нині я вдячна їм за підтримку, яку отримую зараз, а тоді ми не знали, що іншої можливості побачитися не буде. Так чекали його улітку у відпустку додому – чоловік хотів приїхати на день народження молодшої донечки».

Пройшовши процес відновлення, воїн щоразу повертався у стрій, до своїх побратимів з якими пліч-о-пліч вирушав і на завдання, й на перепочинок. Розповідав дружині, що хороші люди поряд із ним, це молоді хлопці, з якими й серйозно поговорити можна, і пожартувати. Бо важко у воєнних реаліях без хвилинок для жартів, адже серйозну й відповідальну справу роблять – мінують підходи до окопів наших військових і розміновують ворожі мінування, адже Роман був розвідником-сапером.

Загинув старший солдат 4 квітня у результаті ворожого обстрілу в районі села Кіндрашівка у Харківській області. Йому тепер навіки 41 рік.

«Він був жвавий, як живчик, але міцний, як кремінь! Веселої вдачі і доброго серця. Нікого ніколи не образив. Відповідальний, витривалий, ідейний, мотивований. У листопаді 2023 року, коли їхній підрозділ виходив з оточення в Соледарі, проплив 800 метрів проти студенної течії у бронежилеті та з автоматом. Він був єдиним із солдатів, хто зміг в таких складних умовах вийти з важкою амуніцією та зброєю, інші дорогою скидали вантаж… – розповідала журналістам місцевої газети «Полісся» мама полеглого воїна Людмила Варфоломіївна.

Прощалися з воїном і на Володимирщині, проводжаючи в останню путь коридором шани по встеленій квітами дорозі, й на рідній Камінь-Каширщині, де знайшов він вічний спочинок.

«Я часто їжджу на могилу чоловіка. Беру з собою й донечок, яким поки що складно пояснити, чому не можна подзвонити до тата. Та вони знають що тато назавжди з ними», – каже Вікторія.

Називають вулиці іменами загиблих воїнів

Бойовий шлях Роман Макаревич пройшов, будучи вірним військовій присязі, має низку медалей і відзнак. У пам’ять про Героя, який віддав своє життя за Україну, у Володимирі мають намір назвати одну з вулиць. Петиція про перейменування вулиці Тихої на вулицю Романа Макаревича набрала необхідну кількість голосів. Тож у зв’язку із цим виконавчий комітет Володимирської міської ради оголосив початок громадських обговорень, які триватимуть до 29 червня.

Таку ж процедуру проходить ініціатива назвати вулицю Лабораторну на честь вертолітника Сергія Хоміка. Як повідомив начальник відділу містобудування та архітектури управління містобудування, архітектури та комунальних ресурсів Тарас Киба, у Володимирі імена новітніх Героїв уже носять дев’ять новоутворених вулиць – Дмитра Колєснікова, Дмитра Головіна, Ігоря Упорова, Леоніда Полінкевича, Василя Спасьонова, Віктора Хмелецького, Михайла Ілляшука, Сергія Смірнова, Олександра Максименка. У сусідній з Володимир-Волинською громадою, Зимнівській, подібної практики поки немає. Як і в Оваднівській громаді, однак у цій ТГ село Жовтневе було перейменоване на Сусваль, на честь його уродженця – воїна Петра Сусваля, а гімназія у цьому селі названа іменем Сергія Хоміка. В Устилузькій міській громаді уже прізвища чотирьох загиблих захисників потрапили на карту – у Залужжі є вулиця Василя Чайки, в Устилузі – Олександра Цюпака, Сергія Свища, Миколи Ларіна.

***

Вшанувати пам’ять про наших відважних воїнів, яким не судилося побачити, як зростають їхні діти, постаріти зі своїми коханими, підтримати батьків на схилі їхніх літ, адже вони полягли за волю й незалежність нашої країни, обов’язок кожного із нас. Не маємо права забути, якою ціною виборюється краще майбутнє для кожного з нас і мусимо робити усе можливе, щоб їхні імена були навіки закарбовані в історії, а жертовність на благо народу належно відзначені. Тож саме зараз разом із процедурою перейменування вулиці, триває й збір підписів під електронною петицією на присвоєння Романові Макаревичу звання Героя України (посмертно). Підтримати її можна на офіційному інтернет-представництві президента України, ввівши прізвище та ім’я полеглого захисника в пошукове поле, або за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/226992.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Коментарі
Теги: Загиблий Герой, Роман Макаревич
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up