Репресовані. На жаль, українці часто чують і вживають це слово. Воно повертає нам забуті, стерті з історії імена видатних співвітчизників. Та, власне, репресованими бувають і самі слова. Українською мовою також прокотився каток московської репресивної машини, вирвавши з неї питомо українські слова з однією метою – уподібнити нашу мову до російської. І ось тепер, коли вже понад десятиліття триває новітня російсько-українська війна, настав час «репресованим» словам заговорити.
Студент другого курсу Володимирського педагогічного фахового коледжу імені Агатангела Кримського Волинської обласної ради Максим Слєпченко разом із викладачкою української мови Іриною Дружук вирішили: час повернення до мовного дому своїх прабатьків настав. Вирішили й започаткували унікальний проєкт «Словозбірня».
Слова повертаються
Символічно, що зустрічаємося з Максимом та його наставницею Іриною Дружук в авдиторії, яка є своєрідним музеєм Агатангела Кримського. Тут на стінах його портрети, на стендах – цитати, а в руках Ірини Дружук – книга «Нариси з історії української мови» 1922 року, у якій вміщено розділ А. Кримського «Українська мова, звідкіля вона взялася та як розвивалася».
Викладачка зауважує: «Максим – непересічний студент із ґрунтовними знаннями та сформованою громадянською позицією, адже небагато підлітківсьогодні усвідомлюють важливість мови та наслідки її нівелювання. Цю позицію оцінило журі на конкурсі-захисті наукових робіт слухачів Волинської обласної малої академії наук, де студент посів І місце та представив унікальний авторський проєкт «Словозбірня», оприлюднений на платформі «Інстаграм».
–Проєкт «Словозбірня» з’явився як наслідок дослідження, де ми виокремлювали власне українську лексику в російсько-українському словнику за редакцією Агатангела Кримського 1924 року видання. Він створений для поширення та популяризації українських лексем та термінів, що були репресовані радянською владою в минулому столітті та не повернуті до вжитку сучасних українців, – розпочинає розмову Максим.
– У нас була ідея зробити щось корисне для коледжу, що має ім’я Агатангела Кримського, автора словника. Уміщена в словнику лексика – джерело питомих українських слів, які до 20-х років минулого століття існували в нашій мові. А потім, у 30-х роках, почалася хвиля репресій, знищення, викорінення українських слів та норм української мови. На жаль, ми досі користуємось словами, які «прийшли» в нашу мову дивними шляхами, – додає викладачка.
Тему дослідження обирали влітку, саме в той час у Львові стався жахливий злочин: 19 липня вбили відому українському мовознавицю, громадську діячку, націоналістку Ірину Фаріон. Для Максима вона знакова постать.
–Я писав їй лист підтримки після ганебного звільнення з Львівської політехніки. Ірина Фаріон опублікувала його в телеграм-каналі та подякувала мені. Ця людина була не просто якимось персонажем з інтернету, якого всі знають. Вона була мені дуже близька, ми часто переписувалися, я знав її як особистість, бабусю, маму. Дуже шкодую, що не зміг поїхати до Луцька на презентацію її книги. Разом із тим зробив сумний висновок: у 21 сторіччі в незалежній Україні за мову переслідують і вбивають. Попри це, я заручився безумовною підтримкою батьків та бабусі, а також уже покійного діда Гори, що все наполягав на тому, аби я старанно вчився. Принагідно хочу подякувати всім їм за незламну віру та підтримку.
Отож, визначившись із темою, вирішили писати дослідження за нормами правопису 1928 року, так званого харківського, який зберіг питомі особливості української мови. Уже в 1933 році московський большевизм розпочав наступ на українську мову та зумів асимілювати її з московською.
– Досі ми послуговуємося цим гібридним правописом, який нам намагалися змінити в 2019 році, проте накинули компромісну форму, яка дає змогу українцям обирати між двома варіянтами. Наприклад, аудиторія – авдиторія, ефір – етер. Такого не повинно бути, – зауважує Максим.
«Словозбірня» в Інстаграмі
Яка соціальна платформа популярна серед молоді? Звісно, інстаграм. Так «Словозбірня» ожила в ньому окремою сторінкою. Саме на молодіжну цільову авдиторію орієнтуються дослідники, бо хочуть, щоб повернуті слова стали популярними та поширеними серед тих, хто розбудовуватиме майбутню Україну.
–«Словозбірня» – це ж не тільки слова. У нас є чітка структура. Перший допис про історію: забуті книги, знищені словники, історичний контекст української мови. Тоді вже «репресовані» слова. А далі невідома широкому загалу інформація про вітчизняних мовознавців та тих, хто відстоював права української мови в Україні. Тобто проєкт не тільки про мову, а й про українську культуру, – розповідає викладачка.
Максим виділив першою в проєкті цитату Ірини Фаріон: «Нам не йдеться про неминучість запозичень у кожній мові, а про їхню рівновагу й засадничу першорядність свого питомого на противагу до запозиченого чужого».
Одна справа нам, читачам та підписникам в інстаграмі, знайомитися із віднайденим словом, а інша – вибрати слова, варті повернення до вжитку. Тут усе й просто, і складно.
Спочатку Максим уклав картотеку на основі реєстру першого тому словника Агатангела Кримського та виокремив слова, які були не відомі йому та йогооточенню. Це 400 слів! Згодом із викладачкою перевірили їх за допомогою методи етимологічного аналізу, аби дізнатися їхнє походження.
Провели опитування серед студентів Володимирського педагогічного фахового коледжу імені Агатангела Кримського, щоб дослідити рівень упізнаваності цих слів серед студентів та викладачів. І вже потім стали поширювати ці слова через публічні лекції, наукові конференції та платформу «Інстаграм».
-Головний критерій відбору – слово має бути українського походження, тому перевіряємо, який праслов’янський корінь. Етимологічний словник дуже часто ще вказує на запозичення, звідки воно прийшло, – розкриває деталі роботиІрина Дружук.
Так, у процесі дослідження з’явилася ще одна цікава рубрика «Звідки?».Наприклад, слова «санаторій», «бинт», «дефіс» потрапили до нашої мови з німецької, проте не прямо, а через московське посередництво. У московській мові не було слова на позначення «бинта», а в нас було слово «повивач».росіяни взяли його з німецької мови, адаптували під свою фонетичну систему, а потім перенесли до нашої мови.
– Царська влада намагалася просто обмежити вживання української мови, а радянська вдиралася в саму структуру мови, аби потім стверджувати про братність мов, про те, що всі слов’янські народи повинні злитися в московському морі. Тобто білоруська й українська мови для них є діялектами московської, – зазначає Максим.
До прикладу, в Україні був словник виробничої термінології 1931 року. Радянська влада зазначила, що в цьому словникові є близько 40-50% гнізд слів, які потрібно вилучити. Їх вилучили та замінили на московські. Російський суфікс «чик», який «впихнули» в українську мову, на жаль, прижився, зокрема вслові «льотчик».
– Шкода, але «льотчик» досі побутує в нашому мовленні. Маємо зараз багато героїв–літунів, які боронять країну, і ми вживаємо на позначення їхньої професії московське слово, хоча існує українське, яке ще й має ґрунтовну історичну основу: Петро Франко заснував першу Літунську дивізію в складі Української галицької армії під час національно-визвольних змагань, – каже Максим.
Як мовознавиця Ірина Дружук розповідає більше про слова, з якими працювала. Згодом вони з’являться й на сторінці «Словозбірні» в інстаграмі.
–Ось, наприклад, «дефіс». Це запозичене слово з німецької мови через московське посередництво. У нашій роботі ми наводимо власне український відповідник «розділка» – те, що розділяє певні частини слова. Якщо говорити про філологічні терміни, то виокремили слово «власнопис», тобто автограф, чи«саможиттєпис» – автобіографія. Вони теж запозичені через московське посередництво.
Також ми виокремили слово «двоголосівка» – це дифтонг. Раніше було слово «складня», тепер синтаксис. До речі, про синтаксис: спочатку в нас була синтакса, тобто в жіночому роді, а нині – синтаксис у чоловічому. Раніше була криза, потім зробили кризис, – доповнює Максим.
Усі похідні з суфіксом -н- намагалися з української мови прибрати: автомобілярня, цяцькарня, голярня, виробня, шпилькарня, винарня. На їхнєпозначення нині вживаємо запозичене «фабрика» або абсолютно недоречний московізм «завод», хоча в нас було власне українське слово «виробня» – місце, де щось виробляють. «Водолаз» – це слово скалькували з англійської мови, у них є scuba diver. У словнику ми віднайшли українську лексему «норець».
Українське чи іноземне?
Остап Сливинський, автор словника війни, стверджує, що війна змінює значення слів: деякі відмирають, а деякі виринають з минулого. Дослідження Максима Слєпченка та Ірини Дружук допомагає словам виринати з минулого.Та чи приживуться відроджені слова?
Максим стверджує, що в його товаристві віднайдені слова ввійшли в розмову. Разом із викладачкою проводять публічні виступи серед студентів коледжу йбачать, що молоді подобається ставати в стрій тих, хто відроджує рідну мову.
– Війна – це час найбільшої звитяги для нації. Це час, коли народ проходить пробу на єдність, рішучість, силу. На жаль, наше суспільство досі вдається до дилетантизму, адже не має елементарних знань з історії української мови. Часто говорять, що мова динамічна й може мати в собі московські запозичення, адже мова – це живий організм. Ми, зрештою, вважаємо: якщо слово має власнийукраїнський відповідник, то повинні його поширювати та ставити на перше місце. Навіть якщо слово не потрапило до нашої мови через московське посередництво, а потрапило з англійської, як, наприклад, слово «барбершоп». Проте маємо український відповідник «голярня». Ми не говоримо про те, що «барбершоп» потрібно абсолютно забувати та вилучати зі всіх словників і будь-яких згадувань, але повинні ставити своє слово на перше місце, – зауважує Максим.
Українці зараз помітно починають відходити від московського, проте вдаютьсядо іншого способу – це англізація, яка повально йде Україною та багатьма країнами Европи.
–Дітям насаджують такі слова, як ментор, фасилітатор, коуч, тьютор. То чому відразу не написати вчитель-наставник? Чимало країн починають захищати свої мови. Наприклад, в Італії обговорюють законопроєкт щодо заборони використання англізмів у медіяпросторі, – зазначає студент.
–Максиме, яким ти бачиш свій проєкт в майбутньому?
–Треба помріяти. Сподіваюся, він повпливає на велику кількість українців, не лише на студентів педколеджу. Знаю, проєкт ростиме, будемо поширювати його на всіх можливих заходах. Хочемо мати набагато більше підписників в інстаграмі.
Планую залишатися в Україні, тут вчитися, працювати та будувати своє майбутнє. Не хочу йти на філологічний факультет, а вступатиму на щось пов’язане з такою спеціяльністю, яка дасть мені змогу впливати на процеси в Україні. У майбутньому буду якнайширше поширювати не тільки інформацію про українську мову, а й про національну ідею загалом.
Ірина Дружук додає: саме Максим є автором фрази, яка стала девізом їхньоїроботи: «Повернення до мовного дому своїх прабатьків»:
– Повернутися до мови предків – це теж наблизитися до свого коріння, підкреслити свою національність. Зрештою, Агатангел Кримський, який за національністю був кримським татарином, казав: «Першою ознакою національности є мова».
Деякі зі слів, які виокремили дослідники, є в сучасному словнику української мови, проте з позначкою «застаріле», «діалектне». Автор, який вдасться до пошуку слів, віднайде їх і вважатиме за непотрібне вживати. Не кожен має можливість шукати правду, а Максим Слєпченко та Ірина Дружук це вже зробили та закликають користуватися плодами їхнього напрацювання, долучаючись таким чином до відродження української мови.
Ярослава КОЛОСКОВА
