На головну Новини Рідна моя сторона

Рідна моя сторона

53

  Для мене це села, розкидані біля дороги, якою курсував і зараз їздить автобус «Володимир-Волинський- Верба-Свійчів». А золота середина – між ними – моє Могильне – Жовтневе – Сусваль. Мені не тільки цікаво, відчуваю обов’язок – дізнатися, якою була ця земля, а на ній люди, коли я народився.

Ось що віднайшов у підшивках кінця 50-х років  газети, яка тоді носила назву «Червоний прапор».

- реклама -

Почну із Верби. У номері за 22 жовтня 1958 року читаю: «Школярі Вербської  семирічки надали велику допомогу місцевому колгоспу імені Жданова. Вони вирвали і зв’язали 34 гектари льону, зібрали 5 гектари картоплі. Крім того, самі вирощували взятих з інкубатора 500 голів курчат. Самовіддано працювали Марія Ткачук, Юрій Пащук, Надія Глух, Марія Мелех, Ростислав Барановський, Оля Сенатор, Ніна Форманюк, Люба Пащук».

22 квітня 1959 року: «Чудову ялинкову алею зробили біля школи  учні Вербської семирічки (директор Гуменний)» Так що ялинам, які і зараз височать на шкільному подвір’ї, вже майже 60 років. Якщо ви проходите поряд, доторкніться до них – це історія села і людей, які там народилися і народжуються.

Овадне. Вірш початківця Павла Глущука було надруковано 22 травня 1959 року:    Здрастуй, майбутнє.

Пролине той час

І вийдемо з школи

В дорогу життєву свою.

А скільки роботи на рідному полі!..

А вже 22 липня Павло на комсомольських зборах сказав: «Я закінчив десять класів і вирішив насамперед піти працювати в артіль. Закликаю інших випускників наслідувати мій приклад». Заяви написали  разом із Павлом Ганна Букіна, Любов Глущук, Ніна Баранська. Про це теж писала газета.

І, нарешті, моє Жовтневе – Сусваль. Про нього, звичайно, найбільше.

9 вересня 1959 р. Колгосп імені Ілліча. Виявляється, ми не тільки могиленці. Бо у ті роки були іллічівцями. «Михайло Іванович Горбач цього року бореться за виробіток 900 центнерів волокна льону за сезон і звернувся з патріотичним закликом до всіх машиністів льонозбиральних комбайнів.

І сьогодні, з самого ранку по транспортній стрічці йде в барабан добре відсортована льонотреста. Її подають Антоніна Соловенюк та Ярина Дячук,  а Ніна Гуд підбирає паклю на куделепрядильну машину. Ланкова Галина Фіщук та Катерина Янець підносять вже посортовану тресту до машини. Василина Сивюк та Надія Мороз виносять з приміщення кострицю. За кожну годину ланка одержує по 120 кг білого, мов шовк, волокна.

Недалеко від льонопереробного пункту працюють дівчата ланки Надії Дацюк. Вони складають тресту в скирту. П’ять підвід ледве встигають перевозити льоносолому. Христя Артисюк, Ганна Дацюк Федора Артисюк, Віра Луцюк збирають та сортують льон. Ганна Клименюк, Варвара Артисюк,  Євдокія Луцюк разом з ланковою складають привезений льон біля переробного пункту в скирту. З гектара збирають 8,2 центнера волокна, яке здають державі виключно 10-им, 12-им, 13-им номерами».

Уперше за свої 60 я взнав, що треба зробити для того, щоб мати  цю нитку. А  думав, достатньо того, що льон цвіте синьо-синьо…

Маркелівка  також входила до артілі імені Ілліча. Ось що писали про її жителів.   «Молодіжні ланки Ірини Марчак та Лукерії Холодович користуються в селі заслуженою повагою (бригадир товариш Куля). Мимоволі замилуєшся ними, коли бачиш, як вони з сапками в руках проходять рядки кукурудзи або буряків. 19-річна ланкова Ганна керувала вчителькою комуністом Мирославою Веремчук – яка свою відпустку проводила на колгоспному полі». Про це написав Володимир Черновол, піонервожатий Маркелівської школи.

Про Людмильпіль  у газеті за 4 жовтня 1959 року є замітка «Благородний вчинок».

«У селі Людмильпіль знають Степана Скіця як сумлінного трудівника і людину, яка  завжди стоїть на охороні громадського порядку. Якось, працюючи в кузні, він побачив, як загорівся будинок  початкової школи. Не гаючи часу, він кинувся до місця пожежі і разом з іншими односельчанами почав виносити шкільний інвентар з класних кімнат. Вітер все більше роздував полум’я,  але Скіць кинувся до  найнебезпечніших місць, проявляючи відвагу. Коли пожежа була погашена, вчителі й учні гаряче дякували всім, а особливо Степану Скіцю».  Так, були в цьому селі школа і клуб. А зараз не ходить рейсовий автобус і, на жаль,  нашу газету жителі отримують з великим запізненням.

Красностав. Газета від 3 липня 1959 року надрукували замітку про колгосп імені Калініна. «На зорі розпочинають косовицю косарі Данило Романюк, Панас Лучук, Митрофан Семенюк, Юхим Мазурок, Михайло Веремчук. Вони викошують по 0,7 га при  нормі 0,45. Від них не відстають їздові, які підвозять зелену масу до силосних ям, Семен Гнатюк і  Григорій Голяк.  Добре працюють на закладці силосу колгоспники Іван Ковальчук, Савка Семенюк».

Як треба працювати, щоб від зорі до зорі викосити таку площу зеленої маси? Якби ці люди були живі, то ми б дізналися,  скільки наші «верхи» накошували за цей час, правда, іншої зелені…

Галинівка. 12 грудня 1959 р. районна писала: «Учні семирічної школи села Гнійне дали концерт в радгоспі «Трирічка» (так він називався до 1966 року, а коли були приєднані Свійчів і Воля Свійчівська, його перейменували на «Володимир-Волинський»).  П’єсу «Коли сходить сонце» поставили учні 6-х,7-х класів. Добре виконували ролі Артеменко , Бондарчук, Багнич, Флісюк, Лящук».

Свійчів і Воля Свійчівська. У 1959-му тут був колгосп імені Сталіна, а 12 квітня газета писала: «Колгоспники артілі зобов’язались виростити в  цьому році по 120 центнерів картоплі з гектара.  Першою розпочала садити картоплю ланка комсомолки Валентини Цибулі. Тракторист Михайло Ілляшук трактором ДТ-20 з плугом засаджує щоденно  по 2,5 – 3 гектари картоплі. Тут добре трудяться члени ланки Катерини Антонюк Ніна Євсюк, Марія Власюк».  Про це написав бригадир П. Дубінчук. Згаданий тут тракторист Михайло Васильович Ілляшук  – це рідний дідусь героя Михайла Іллішука, який 10 лютого 2015 року при обстрілі Краматорська прикрив собою своїх товаришів і зберіг їм життя ціною власного.

Ось так коротко про мою рідну сторону. Більше постараюся розповісти у наступних номерах «Слова правди». Словом і правдою будемо розповідати і про інші села нашого району. Про Березовичі, які хочуть з нами розлучитися, і про Крать та Ставки, які просяться до нашої громади.  А щоб усе це читати, передплачуйте нашу газету.

Петро ПІДГУРЕЦЬ.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

два × 5 =