На головну Новини Рік Бика-1949: Самобутній художник з козацьким характером

Рік Бика-1949: Самобутній художник з козацьким характером

56

Картини з ліричними або героїчними сюжетами на козацьку тематику – це «візитівка» самобутнього художника Івана Кечми. За його життєписом можна писати роман, бо в які тільки закутки колишнього Союзу не заносила його доля, які тільки справи та ремесла не довелося йому опанувати.

І хоч живопису ніколи не вчився, та малював років з п’яти – як сам розповідає у вірші, «то стінгазети, то портрети». А коли «осінь впала на чоло», взявся всерйоз за картини. В міському мистецькому середовищі самобутнього художника знають і поважають, а його роботи неодмінно привертають увагу всіх, хто цікавиться історією.

- реклама -

Звідки ця тяга до творчості, пан Іван і сам не скаже. Натомість процитує свого автобіографічного вірша, які в нього часто пишуться у парі з картинами: інколи спершу приходить текст, а тоді зображення, інколи навпаки. А от інтерес до козацької доби у нього з дитинства, розповідає чоловік. «Тарас Бульба», «Іван Богун» захопили уяву хлопчика. У середніх класах усе, що було в дитячій бібліотеці на цю тему, прочитав. А що такі книжки користувалися популярністю і часто були на руках, то бібліотекарки з ним таку собі угоду уклали: як оформить їм ілюстрації до виставок, то притримають для нього бажану книжку. Тож мистецький талант хлопця і тоді був у пошанівку.

«Козацькі» картини Івана Кечми люди охоче беруть в якості подарунків чи сувенірів, але кому і куди їх дарують – не завжди розповідають. Автор робіт лише знає, що деякі з них зберігаються у приватних колекціях в Києві. А от коли раніше він займався різьбленням по дереву і виготовляв шкатулки, кухонні набори, тарелі, то ці сувеніри мандрували по всьому світу. Найбільше – в Німеччину, а також у Словаччину, Чехію, Канаду та інші країни.

Чимало помандрувати у своєму житті довелося й самому Івану Кечмі – від Кавказьких гір до Воркути, від Закарпаття до Новосибірська. На Кубані вчився у школі індпошиву, у Білорусі – у школі прапорщиків. Строкову службу проходив аж у Республіці Комі. Багато країн і країв, міст і містечок побачив. Та наймилішим, каже він, все одно лишається рідний дім, рідний Володимир. Сюди й повертався після кожної мандрівки.

А ще практично все своє свідоме життя принципово говорив українською. Звісно, у Казахстані з місцевими літніми людьми доводилося і по-казахськи балакати, а на Кубані гутарили своєрідною мішанкою російської й української, у Білорусі – по-білоруськи. Але, каже, ніколи не сприймав людей, які, відслуживши в армії і повернувшись додому, переходили на тодішню «столичну» російську. Тому сам, де його розуміли, балакав лише українською.

Про себе Іван Кечма каже, що він багатий чоловік: Бог благословив його великою родиною. Має чотирьох дітей, десятеро онуків (п’ятеро хлопців, п’ятеро дівчат), підростають і двоє правнуків та правнучка. Більшість роз’їхалися по далеких містах. А через коронавірус і на свята зібратися великою родиною не вдасться. Але лунатимуть телефонні дзвінки, і вся рідня вітатиме із Новим роком, бажатиме усіляких гараздів.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

5 + три =