Новини

Рік Дракона – 1964: став проти ворога стіною обгорілий Серебрянський ліс

Війна, Володимирська, Лайфстайл, Новини
1805 переглядів

Драконом за гороскопом виявився гість редакції, який прийшов до нас, повернувшись із бойових позицій у Серебрянському лісі на Донеччині, які стали відомі своєю стійкістю і завдяки нашим землякам- тероборонівцям,  котрі з цьогорічної весни несуть там службу.

Сергія Ковальчука у нашому місті  більше знають як колишнього правоохоронця. Звільнившись з тоді ще міліції, деякий час працював у виконавчій службі,  а після Майдану, активним учасником якого  був, призвався на  військову службу і пішов захищати Україну в АТО.  Він демобілізувався 2017 року, а  на початку 2022-го  знову  вирішив іти  до війська, бо «хлопці подзвонили, сказали, що створюється батальйон». Війна застала його у лікарні, поки оформляв документи і проходив медичну комісію.  У перші дні були черги у Нововолинську, де містилася тероброна, потім служба на білоруському кордоні, де звели такі захисні укріплення, що ворог навряд чи міг би їх здолати. Там  їх замінили  бійці з Луганшини. Волиняни, а саме вони становлять основний кістяк «сотки», приїхали на Схід. І стали стіною у Серебрянському лісі.

Ще роки два тому цей ліс жив звичним собі лісовим життям – зі щебетом птахів,  слідами диких тварин, повітрям, настояним на цілющому запаху хвої. Ще восени минулого року він з неабияким розмахом зеленів з висоти пташиного польоту, бо ж простягався на площі понад  сто  гектарів від Кремінної аж до адмінмежі з Донецькою областю. У нас, на  Волині, та й в інших куточках України про цей ліс мало хто знав. Тепер же у зведеннях Генштабу ЗСУ Серебрянське лісництво згадується майже щодня: або в контексті авіаударів рф, або відбиття там атак Силами оборони, або в обох одразу, а багато  наших земляків з особливою увагою і хвилюванням спостерігають за подіями у цій місцині. Бо тут позиції 100-ї окремої бригади Сил ТрО, бійці якої утримують їх ще з весни і жодного разу не відступили ні на метр.

Капітан Сергій Ковальчук, який приїхав звідти у коротке відрядження, розповідає, що останні кілька тижнів росія активно шукає слабкі місця в обороні ЗСУ, щоб продавити її. Тому спостереження за супротивником ведуть щохвилини – до позицій російської армії 200-300 метрів. Вже понад рік російські війська штурмують тут, а ЗСУ – стримують їх. Плюс в тому, що на цій ділянці ще лишились дерева, які слугують укриттям.

Бо лісом те, що нині  від нього залишилося, назвати важко. Перші приблизно пів року штурмів агресор, маючи необмежений запас боєприпасів, заливав його вогнем.

«Нині тут рідко яка ворона пролітає, а з живності залишилися хіба що коти, які служать нам добрими помічниками у боротьбі із нашестям мишей, – розповідає заступник  командира роти вогневої підтримки 55-го батальйону Сергій Ковальчук. – Це жахливий екологічний тероризм, наруга не лише над людьми, а й над природою, якій теж ще довго прийдеться оговтуватися від жахіть війни».

Бійці 100-ї бригади вже вісім місяців роблять усе, аби попри всі зусилля агресор не здобув значної переваги – і змоги скористатись нею. Бо захопивши лісництво, агресор зможе підійти до Білогорівки Луганської області – села, яке фактично є останньою точкою на шляху до виходу військ агресора на кордон регіону. Якщо українські військові залишать свої позиції, окрім Білогорівки, під загрозою опиняться й інші населені пункти Луганської та Донецької областей.

100-а бригада, яка  у десятці  кращих бойових частин, на цих позиціях не одна, неподалік стоїть «Азов», інші відомі військові підрозділи. «Нас тут називають «бандерівцями-зірвиголовами», на нуль приїхали на початку квітня і почали будувати окопи, вчимося тактиці й іншим премудростям військової науки, бо без цього ніяк, тут ворог на відстані кількасот метрів і кожна помилка може дорого коштувати. То неправда, що вороги  діють безтолково, вони теж постійно вчаться, зокрема й на нашому прикладі. Тут воюють переважно регулярні війська, а вони мають військові навики та досвід»,  – розповідає Сергій Ковальчук.

Як минають бойові будні? «Картинка така, – відповідає Сергій, – заступаємо на  бойові позиції на три дні. Міняємося о 7-й ранку і відразу «брати» шлють привіт касетними снарядами, згодом лунає попередження про обстріл дронами або ракетами. У відповідь працює  мобільна оперативна група  протиповітряного прикриття – наші підлеглі, на поміч приходить артилерія. Нелегко буває, бо ворог часто нагадує саранчу, яка лізе, ні на що не зважаючи. Маємо знайомого 71-річного дідуся, який розповідав, як тут раніше стояли буряти, яким унітази були у дивину, що деякі його односельчани спочатку були за ДНР, а тепер за Україну. Хоча, чого гріха таїти, «п’ята колона» і тут працює, є такі, що за росію.  Нас часто запитують: за що вони воюють? Вони просто прийшли нас пограбувати і помародерити, заздрять: от як укропи живуть. А хто вам не дає?».

У  чому має потребу бойовий підрозділ? Волонтерів  сюди рідко пускають, адже ворог надто близько. Присилають багато, але є потреба в авто, їх ремонті, треба більше дронів, більше снарядів і мін. «І коли хтось  заводить дискусії про доцільність виплат бойових, то я би радив їм приїхати сюди, на дошках поспати, мишей поганяти, не кажучи вже про небезпеку, – каже Сергій. – Чомусь контузію на фронті не вважають пораненням, хоч після неї воювати важко. Наші хлопці тут в особливій ціні, бо вони роботящі, згуртовані, І наша начмедичка Іванка з  Локач – лікарка від Бога.  Мої земляки  свою роботу знають, один одного підтримують. Я кілька днів у відрядженні із завданням з рекрутингу, а  думками вже  серед своїх бойових побратимів, все думаю, як там вони, чи справляться».

Бригада гостро потребує поповнення особового складу. «Кажуть, що у нас нема кому  служити. А перегляньте військово-облікову спеціальності чоловіків, кожен відповідно до неї може приносити користь країні для її Перемоги. Адже у війську  справ багато –  і тил треба забезпечувати, і окопи копати, і ще багато чого робити. Як кажуть, хто не вміє – навчимо… Бійці, які весною прийшли на передові позицій, мали  лише короткі відпустки,  якщо чесно, вже втомилися.

Україну  мусимо зберегти, бо ворог не заспокоїться,  якщо не зупинимо його, страждає вся Європа.  І закон про мобілізацію потрібен.  Захищати свою Вітчизну, свою родину  – то святий обов’язок кожного чоловіка» – каже на прощання Сергій. І щиро бажає, щоб рік Дракона приніс  Перемогу і мир Україні.

Антоніна  МИХАЛЬЧУК

 

Коментарі
Теги: Сергій Ковальчук, Серебрянський ліс, ТрО
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up