На головну Новини Рік Щура-1948: Уже 45 років “тимчасового” завідування стоматполіклінікою

Рік Щура-1948: Уже 45 років “тимчасового” завідування стоматполіклінікою

384

Про гороскопи Надія Свіца вперше дізналася, коли із чоловіком приїхала до сестри на Рівненщину у гості. У журналі прочитала, що вона Терези, а за роком – ще й миша. Тоді ще й раділа, казала чоловікові, який теж народився того ж року, мовляв, написано, що дві миші можуть створювати сім’ю. Отже, не помилилися. Георгій Петрович, скільки жив, завжди був пані Надії надійною підтримкою. І першим помічником.

«Не дуже і вірю у гороскопи, хоча цікаво перевірити потім, чи справдилось обіцяне. Часто буває, що ні. Та незважаючи на це, щоранку, коли снідаю, стараюсь глянути, що там на телеканалі за прогноз на сьогодні, чи буде у мене хороший день», – зізнається Надія Миколаївна.

- реклама -

Які риси притаманні «щурам», не дуже і цікавиться. Більше порівнює себе саме з Терезами. Бо і справді має таке в характері: завжди приймає тільки добре виважені рішення, перед тим довго обдумує кожне з них, коливається, поки воно визріє остаточно, ретельно зважує на терезах. Пристосовуватись до ситуацій, які у житті трапляються, каже, можна, та прорахувати наперед усе не завжди виходить. Хоч пані Надія дуже серйозно підходить до планування, а вже коли запланувала щось на зараз, то зараз мусить і виконати, усі сили свої направляє на те, щоб якнайскоріше питання вирішити і приступити до іншого.

«Не назвала би себе амбіційною. Знаю свої можливості, не стараюсь через них перескочити. Пропрацювавши так довго у своїй професії, ніколи не соромлюсь звернутись за порадою до колег, якщо раптом щось мені не виходить. Проблеми поліклініки також стараюсь завжди донести до своїх лікарів, щоб почути і їхню думку», – розповідає.

Розраховує сили і йде до мети чітко і ясно, енергійна – наскільки вистачає сил! І дуже емоційна. А ще комунікабельна. Однак любить товариство людей, з якими комфортно, у іншому разі спілкуватись не перестане, але завжди чітко відмежовує, що з тією чи іншою людиною можна поговорити тільки про це або ж вирішити якусь проблему, не більше.

«Як я можу бути авантюрною, коли я Терези?! Все мушу зважити, перевірити, а тільки тоді до справи. Незважаючи на вік, люблю мріяти. Та ці думки більше вже стосуються дітей чи внуків, деколи й розумію, що це несерйозно, і тоді ніби опускаюсь на землю, мислю тверезо», – ділиться Надія Миколаївна.

Своєю біографією жінка розвіює й міф про те, що «щурикам» не притаманно перебувати на керівних посадах. У 1971 році, після закінчення Полтавського медінституту, а сама пані Надія з Чернігівщини, перед нею, як дуже успішною випускницею вишу, із червоним дипломом, постав вибір – куди їхати на роботу. Варіантів було чимало, але зупинилась на Луцьку – це було поближче до її набагато старшої сестри, яка після закінчення сільськогосподарського інституту потрапила працювати у Рівненську область. Була би зовсім поруч дорога душа, подумалось тоді. Але у Луцьку, в обласній лікарні, куди Надія приїхала за направленням, здивувались, мовляв, вакансій немає, але пообіцяли підшукати щось непогане. Тут знову довелось обирати: Нововолинськ, Володимир-Волинський чи ще кілька варіантів. Під руку трапилась знайома, з якою вчилися: «Ти що, у Нововолинську самі шахти, коли одягнеш весною світле пальто – буде все у крапинку!» Ось так і вирішилось.

Очевидно, таким грайливим способом доля підштовхувала її до визначної у житті зустрічі із майбутнім чоловіком. Прийшла тоді працювати у стоматполіклініку у 1971 році. А вже через три роки їй (а молоду, активну  Надію якраз прийняли в партію) оголосили перше партійне доручення – приступити тимчасово до керівництва поліклінікою. І вона із цим дорученням і сльозами прийшла додому, стала просити чоловіка, аби він там, вище (а сам він уже був керівником на своїй роботі), пояснив, що вона не може обійняти таку посаду, бо ще без досвіду. Він, як спокійний і поміркований Козеріг, угамував її емоції, а на ранок прорік: «Ну ти ж уже доросла, маєш бути відповідальною, попрацюй, бо як це виглядатиме, коли я піду просити за тебе, як у садочку?»

І ось цій, здавалося тоді, тимчасовій роботі уже 45 років!

Світлана КОШИРЕЦЬ.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

дванадцять − девять =