На головну Новини Рік Тигра-1926. Добра берегиня великої родини

Рік Тигра-1926. Добра берегиня великої родини

118

   -Ви знаєте, що народилися у рік тигра? – цікавлюся у Євгенії Паньків.

    -Оце від вас вперше чую, – відповідає жінка. І байдуже, що вона не орієнтується у східному календарі, зате одну за одною проживала сторінки 95-річної історії нашої Батьківщини й своєї долі. Кожну з них відчула так щиро і сповна, кожну дочитала до останнього слова. Чого тільки не довелося їй пізнати. Були і щасливі, радісні миті, й події, про які важко згадувати та говорити. Деякі спогади Євгенії Іванівни – настільки чіткі та детальні, що, здається, переживала все повідане нам учора. А дещо заховане десь далеко у шухлядах пам’яті й потрібно докласти трішки зусиль і приділити більше часу, щоб усе зринуло й постало яскравою картинкою перед очима.

- реклама -

   Назавжди у пам’яті щасливі роки босоногого дитинства, яке пройшло у селі Орищі (на початку двадцятого століття воно належало до Локачинського району, згодом відійшло до Іваничівського, а нині це Володимир-Волинський район). Її тато був настоятелем храму, трудився на священницькій ниві, опікувався церковним хором та викладав у школі релігію, а мама займалася веденням господарства і вихованням трьох доньок.

   Цей безтурботний період асоціюється з маминими пирогами, вишнями в молоці, гарбузовою кашею, улюбленою іграшкою – пляшечкою, яку кутала, наче ляльку, забавами з друзями та мелодійною українською піснею, яку співала молодь на вечорницях і яку їй, маленькій дівчинці, щоразу так хотілося почути зблизька, тому просила тата, аби відніс до гурту.

   Коли закінчила четвертий клас, батька перевели в у Сяноцьку область (українська етнічна територія, частина Лемківщини і Бойківщини. Зараз це Сяноцький повіт у Польщі). Оселилася сім’я у селі Липковець, де проживала кілька років. Там Євгенія закінчила шестирічну школу. Вступила на навчання до Львова, де мала намір опановувати торговельну справу, але всі плани обірвала війна. Починалися бойові дії, тому усіх студентів відпустили додому. Фах продавця вона таки здобула, але у місті Сянок, що неподалік дому.

 Згодом родина Євгенії Іванівни повернулася на Волинь. Тут вона стала свідком страшних кривавих подій, жахливих знущань над людьми.

    Під час німецької окупації жінка змушена була працювати на ворога друкаркою у Володимирі-Волинському. Близько року набирала написані тексти, хоча й уявлення не мала, які повідомлення вони містять. Коли містом почала ширитися мова про те, що молодих дівчат гітлерівці вивозять на примусові роботи до Німеччини, з’явилися добродії, які обіцяли їх заховати. Це були повстанці, які врятували дівчат. Переховувалися там близько двох тижнів, а тоді повернулися додому. 

     Згодом за допомогу армії УПА Євгенію Паньків засудили до 10  десяти років каторжних робіт на півночі Росії, де вона будувала місто Інта (нині Республіка Комі). Жили там в’язні у бараках за колючим дротом, під наглядом охорони і щодня ходили копати траншеї.

    Руки боліли й спина, але духом не падали: жартували, сміялися, веселилися. 1956 року жінка вийшла на волю – до свого коханого Миколи. Познайомилися молоді люди під час будівельних робіт і навіть змогли повінчатися. Чоловік теж був в’язнем цього табору за допомогу армії УПА, але його термін перебування у неволі закінчився роком раніше. Він уже мав власне невеличке житло і чекав на Євгенію. У подружжя народилося двоє доньок Мирослава та Наталія. Життя потрохи налагоджувалося.

    В Україну Євгенія з доньками повернулася у 1969 році, оселилися у Володимирі, а через декілька років приїхав і Микола.

    Впродовж багатьох років Євгенія Іванівна була сестрицею в Успенському соборі, дбала про чистоту та красу святині, а її чоловік  трудився у будівельній організації  РСУ-6. Хоч на їхню долю в молоді роки випало багато випробувань, та за усе пережите вони отримали чудову винагороду – щасливе подружнє життя тривалістю у 55 років.

   Виросли доньки й створили власні сім’ї. Уже подорослішали четверо онуків, підростають дев’ять правнуків. 

     Попри те, що народилася жінка під знаком тигра, її характер кардинально протилежний, кажуть рідні. Вона дуже лагідна і добра, здружує та згуртовую родину, любить кожного і її усі люблять.

    Сім’я Євгенії Паньків дотримується традиції святкування Нового року з олів’є і мандаринами, але без гучних веселощів, адже зараз триває піст. Натомість з  колядками і родинними зустрічами за святковим столом, відвідуванням храму, вони відзначають Різдво Христове.

    Ця жінка стільки цікавого розповіла, що можна й книгу спогадів писати. Пообіцяти цього поки що не можемо, та вже зараз готові з упевненістю анонсувати: більш детальну розповідь про життя цієї незвичайної жінки читайте в одному з наступних номерів.

Валентина ТИНЕНСЬКА.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

дванадцять − 3 =