Відомий у Володимирі будівничий Анатолій Маркеєв народився під кулеметні черги та постріли гармат 1941 року, які жахають людей і зараз. Їхнє село лежало на межі Курської й Орловської областей, за три кілометри від місця, де влітку 1943-го відбувалася одна з ключових битв Другої світової. Хоча тоді люди щиро вірили, що були свідками останньої війни на планеті…
Нелегкими були й післявоєнні часи, але попри це кожен намагався вижити сам і допомогти ближньому. У сім’ї, де загинув батько і була лише матір, загартовувався дух, формувався міцний характер, цілеспрямованість. Наймолодший із шести вдовиних дітей на собі відчув жорстокі пазурі голоду, що гнав хлопчаків на колгоспне поле, аби поласувати зернятами розсипаної пшениці. Вона там просто псувалася, але була під пильною забороною тодішньої влади. Це ті самі «п’ять колосків», через які чимало людей потрапили за грати. Хлоп’ятам ще інколи вдавалося спіймати в степу ховрашка, тоді мали поживнішу їжу.
Далі служба в армії та романтичні почуття до майбутньої дружини Людмили, з якою йдуть разом по життю вже більше 58 років. У шлюбі виховали двох доньок, зараз їхній дім наповнює галас внуків та правнуків. Є що згадати чоловікові, тим більше, скрізь у місті бачить результати своєї роботи. Та починалася кар’єра Анатолія Маркеєва будівництвом підземних ракетних комплексів, які у документах проходили під грифом «цілком таємно». Згодом ті папери, очевидно, були знищені радянською владою.
– Нерідко ловлю себе на думці: яким би було сьогодення, якби все те збереглося і наша держава мала власні ракетні установки? Напевне мирним, без втрат майна та гибелі Героїв. Проте тодішня «верхівка» мислила інакше, – розмірковує чоловік.
Коли наше місто почало активно будуватися, Маркеєв був уже висококваліфікованим інженером агробуду, згодом начальником рембудуправління. Під його керівництвом зведена перша у місті дев’ятиповерхівка на Луцькій, на той час Анатолій Олександрович очолював дільницю «Волиньпромжитлобуду». Пізніше «виросли» багатоповерхівки на Ковельській, піднялися стіни міських третьої та п’ятої шкіл. У переліку будівельного спадку Анатолія Маркєєва – споруди райлікарні, друкарні, станції переливання крові, школи для дітей з вадами слуху, дитсадків «Вишиванка», «Волиняночка», інших об’єктів. Вони давно стали звичними для володимирчан. І усе це у значній мірі завдяки старанній праці, фаховості Анатолія Маркєєва та колективам, які він очолював. Живуть люди й у ошатній п’ятиповерхівці, що довгий час привидом стояла у парку. Та усього й не злічити, адже розбудові Володимира Анатолій Маркеєв присвятив більше сорока років життя.
Здавалося б, логічним продовженням цієї історії мав бути заслужений відпочинок. Але не для осіб народжених у рік Змії, які звикли до активного руху та необхідності реалізувати вміння, навики.
– Побув на пенсії у 70-річному віці аж один день,- зізнається пан Анатолій. – А далі знову будівництво, ремонти, зведення нових будівель, реставрація історичних пам’яток. Пригадую, зателефонувала дочка з Луцька, запитати, як справи, чи не сумно на пенсії, а я не мав часу балакати. Згодом, повідомив, що вийшов на роботу, адже надійшло кілька цікавих пропозицій. Донька тоді не здивувалася: «Та ти, тату, як завжди, а роки хай собі йдуть!».
Згодом Анатолій Олександрович все ж вийшов на пенсію, у 78 років. Однак, залишається бадьорим духом, консультує молодих будівничих, працює над різними проєктами й приділяє час внукам та двом правнукам.
– Маючи за плечима чималий життєвий та будівельний досвід, хочу побажати всім жителям Володимира й Володимирщини бути мудрими, наполегливими, цілеспрямованими, сміливо опановувати нове та незвідане, а, головне, завжди зберігати людяність і повагу один до одного. Мені завжди приємно, коли вийшовши в місто, що стало мені рідним, зустрічаю людей, які висловлюють вдячність за житло, пораду, напутнє слово чи просто бажають мені гарного дня. А я всім бажаю Перемоги та Миру. Не зупиняймося на досягнутому, будуймо та створюймо нове, впевнено крокуймо вперед, а Зелена Дерев’яна Змія нехай надає сил та ділиться з кожним своєю мудрістю, – бажає Анатолій Маркеєв. ІЗ ВІРОЮ В ПЕРЕМОГУ!
Ірина НАДЮКОВА
