Своєрідною родзинкою цьогорічного фестивалю «Княжий», який відшумів у зарічанському парку три тижні тому, став пленер різьбярів. Талановиті майстри з Івано-Франківщини, Львівщини та Володимира-Волинського почали трудитись іще за день, а дехто навіть і за декілька тижнів до фестивального дійства, адже виготовлення дерев’яної скульптури – справа кропітка і непроста.
Пленер різьбярів відбувся вперше не лише у рамках фестивалю «Княжий», а й взагалі на території нашого міста і району. Спостерігати за тим, як з-під бензопил та тесаків майстрів крок за кроком дубовий стовбур перетворюється у майбутню скульптуру, насправді захоплююче. З часом навіть звикаєш до ревіння бензопил, яке для самих майстрів, наче музика.
Для мешканця селища Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області Петра Скрипки це далеко не перша участь у подібному пленері. Різьбярством займається понад два десятки років. Навчився ремеслу, яке стало справою його життя, самостійно – ази переймав у старших колег, а майстерності досягнув власним шляхом проб та помилок. Спеціалізується на барельєфах, невеликих скульптурах, різьблених іконах. Останні кілька років активно бере участь у спеціалізованих фестивалях, конкурсах, різьбярських пленерах. Роботи майстра знаходяться у приватних колекціях по усьому світу, зокрема у Канаді, Німеччині, США.
«Різьба по дереву – непроста професія, якій треба вчитись багато років та постійно самовдосконалюватись. Дуже важливо мати творчі здібності та хист до образотворчого мистецтва, адже ескізи майбутніх робіт спершу малюють на папері або виліплюють із пластиліну, так що це не кожному під силу», – каже Петро. За три дні пленеру з-під його пили та тесака на світ з’явилась дерев’яна скульптура князя Володимира зі щитом, на якому майстер вирізьбив надпис «Княжий 2018».
Різьбяр Василь Семко також родом із Перегінського, в якому свого часу було чимало професійних різьбярів. Нині ремесло у селищі втрачає свою популярність, утім ті, хто залишились вірними цій справі, займаються нею на високому рівні. Одним із найбільш фахових різьбярів є і Василь Семко, досвід роботи якого – понад 25 років. Навчився усім тонкощам різьбярства самостійно, починаючи із простих робіт – рамок для дзеркал та підставок під мисливські трофеї. Нині у майстра налагоджене власне виробництво у майстерні, де його справу переймає вже старший син.
Роботи Василя Семка були у приватних колекція майже усіх українських президентів. Спеціалізується на виготовленні меблів, портретів, а також сакральному мистецтві. У вільний від роботи час залюбки бере участь у різьбярських пленерах в Україні та закордоном. Переможець конкурсу «Битва різьбярів» обожнює справу завдяки якій увіковічнює у дереві власні ідеї. Одну із таких ідей майстер втілив і на фестивалі «Княжий» – вирізьбив із дубової колоди суворого воїна із топірцем, що нагадає якогось героя серіалу «Гра престолів».
Львів’янин Роман Дацко, на відміну від своїх колег, вивчав мистецтво у магістратурі, має педагогічну освіту, але вчителем себе не вважає. Адже справа його життя без якого не може прожити ні дня – це різьблення. Це ремесло приваблювало його ще зі шкільної парти – захоплювався гарними дерев’яними виробами і завжди цікавився як їх виготовляють. Припускає, що це йому передалось по генах, адже серед предків були знані різьбярі. У 9 класі вже мав власний токарний станок та перший набір інструментів.
Роман Дацко майстер широкого профілю – виготовляє, як монументальні кількаметрові скульптури, так і зовсім мініатюрні речі, які вирізає під мікроскопом. До речі, дерев’яна мініатюра є досить рідкісним видом різьблення. Роман виготовляє із дерева моделі майбутніх прикрас для ювелірних майстерень. У творчому доробку майстра п’ять церковних іконостасів, два з яких він виготовив самостійно. Дуже любить складні проекти, яким потрібно віддати чимало сил, особливо тяжіє до виготовлення дерев’яних скульптур.
«Без різьблення не можу прожити ні дня, тому дуже тяжко у період великих церковних свят. Це те, чим я живу і без чого не уявляю себе. Інколи бувають досить привабливі запрошення на роботу, але не готовий кинути свою улюблену справу», – зазначає Роман.
Нещодавно різьбяр відкрив у Львові чималу майстерню – на площі 150 квадратних метрів розміщені непогані виробничі потужності, де працює разом із колегами. Його робота – кінська голова, що наче обіймає лицарський меч, захопила усіх гостей фестивалю, а особливо учасників кінного клубу «Каретний двір», які навіть запросили різьбярів до себе на фестиваль у Львові.
Більшість володимирчан добре знають будинок скульптора та художника Олега Дубинчука, що нагадує справжній музей під відкритим небом. Дерев’яними скульптурами всіяне обійстя і його батьківської хатини у селі Свійчів. Талановитий майстер є митцем за покликанням та освітою – закінчив Івано-Франківське художнє училище, є членом Спілки художників Волині, учасником багатьох обласних та республіканських виставок. Персональна виставка робіт Олега Євгеновича, присвячена його 60-річчю, потішила поціновувачів прекрасного, як у Володимирі, так і у Нововолинську, Луцьку, Рівному та Києві. Його творчий доробок налічує сотні робіт, які знаходяться по всій Україні – у музеях та приватних колекціях. Спеціалізація Олега Дубинчука – станкова та монументальна скульптура.
Для володимирського майстра підготовка до пленеру різьбярів розпочалась ще за два тижні до фестивалю, адже він працює виключно з ручними інструментами, а це вимагає більше часу. Тож на локації пленеру гості «Княжого» мали змогу помилуватись ще однією тематичною роботою Олега Дубинчука – з-під його тесака дубова колода отримала обриси князя, легендарного змія Смока та Успенського собору.
Іще один наш земляк, який став учасником пленеру – відомий і знаний у місті художник-оформлювач Сергій Ничипорук, основним видом творчої діяльності котрого є графічні роботи. Майстер належить до плеяди «патріархів» місцевого художнього мистецтва. Працював провідним художником у республіканському художньо-оформлювальному комбінаті. Сергій Ничипорук один із засновників пленеру художників «Колорит», який відбувся у місті уже вдвадцяте. Серед різноманіття художніх технік, якими володіє майстер, і різьба по дереву. Спеціально для фестивалю він виготовив дяда, що уособлює собою давні вірування наших предків. Ця тема – одне із захоплень майстра, адже його цікавить, яким було наше місто ще до 998 року, коли воно ще називалось Лодомиром. Пише художник власні легенди і мріє колись видати окрему збірку.
Усі п’ять скульптур, які виготовили учасники пленеру різьбярів, залишатимуться у Зарічанському парку аби прикрашати це місце і милувати око його відвідувачів. Але поки що роботи майстрів зберігатимуться у місцевому клубі, адже їх ще потрібно обробити спеціальному засобами аби дерево не псувалось від природних факторів. Залишається сподіватись, що коли скульптури буде встановлено у парку, вандали, яких останнім часом розвелось чимало, не вкоротять їм віку.
Тетяна ІЗОТОВА.
