Олена Бабійчук відома у нашому місті та й далеко за його межами як вишивальниця та засновниця майстерні вишивки стрічками «ГарнаЯ», але ті, хто знають її давно, пам’ятають, як майстерно вона вправлялась із соломкою, створюючи картини, що дивували безліччю відтінків одного й того ж природного матеріалу. І хоч ця її творча практика уже в минулому, раз у рік вона повертається до роботи із соломою, створюючи за давнім українським звичаєм дідухи, що багато віків вважаються головними різдвяними атрибутами і оберегами.
«Виробами з соломки захопилась іще з 9 класу, адже бачила, як мама, яка викладала трудове навчання у педколеджі, робила геометричні солом’яні аплікації і різдвяних павуків, та й книжки про солом’яні та інші народні іграшки були у домашній бібліотеці. У студентські роки багато часу присвячувала оформленню картин із цього матеріалу, а згодом це заняття закинула», – розповідає Олена.
Через деякий час побачила інше застосування соломки – новорічні прикраси-зірочки із неї опублікував модний журнал «Бурда». Жінка вирішила теж відновити власне мистецьке захоплення, але ніяк не могла знайти спеціальних форм, за допомогою яких можна виготовити ці ялинкові іграшки.
Відповіді довго шукала в інтернеті та виявила, що солом’яне мистецтво належить до німецької народної творчості. Відповідно, усі сайти були німецькою мовою, аби «розшифрувати» статті, доводилось користуватись онлайн-перекладачем. Зате окрім бажаних форм, Олена знайшла у продажу у спеціально підготовлену до роботи соломку – висвітлену, вибілену, тонку й рівну, довжиною 22 сантиметри кожна, а також гарну кольорову, хоча в домашніх умовах фарбування соломи їй ніколи не вдавалось, лише легке її тонування було можливим. До матеріалу додавались спеціальні ножі, які розрізають соломину на 2, 3 чи навіть 6 однакових тонких смужок.
Та найбільш прикрим виявилось те, що доставку в Україну жодна із фірм, яка пропонувала цей матеріал для творчості, не робила. Але на допомогу прийшла клієнтка, що замовляла у студії «ГарнаЯ» вишиванки – вона якраз проживає у Німеччині, тож на свою домашню адресу отримала відправлення, яке згодом передала Олені Бабійчук.
Тепер хитромудрі переплетіння різдвяних зірочок прикрашають ялинку в її оселі. Частина таких виробів роз’їхалась світом – по Україні та Польщі. А поруч із новорічним деревцем у хаті напередодні Різдва вже четвертий рік поспіль красуються солом’яні дідухи.
«Готуватись до створення цього символу потрібно заздалегідь – збирати на нього зернові слід ще тоді, коли вони лишень починають достигати. А це різні місця літнього періоду. В давнину для дідуха використовували злаки із першого зажинкового снопа, який формували на початку жнивної пори, але тепер задля естетики та довшого його зберігання, використовують недозріле колосся», – розкриває секрети Олена Бабійчук. Вона зізнається, що їй пощастило, адже батьки у селі сіють жито, пшеницю, овес, ячмінь, які їй залишається встигнути зібрати раніше, ніж полем пройдеться комбайн.
Кожну стеблину слід очистити від листя, колосся висушити на сонці, де воно дійде до свого натурального кольору – трохи висвітлиться. Цього року заготовила і стебла промислового льону із коробочками з насінням, вони гарно виглядають у зв’язці. Улітку також треба підготувати й квіти, які прикрасять майбутнього дідуха. Для цього підходять усі різновиди родини кермекових, інші сухоцвіти. Пробувала застосовувати й звичайні лугові трави, але вони сильно обсипаються, торік дідухи також прикрашала яскравими кетягами калини.
«Для виготовлення різдвяних дідухів потрібен не лише підготовлений завчасу і оброблений матеріал, а й достатньо місця. Для цього перед святами виділяється ціла кімната, адже усе колосся слід розкласти за розмірами, різновидами, кольорами тощо. Щоб сплести один виріб, потрібен цілий день. Спочатку з’єдную по сім колосків, які символізують дні тижня, із «тижнів» плету «місяці», з яких формую чотири пори року, як велить древня традиція. А вже стилізацію обираю сама – іноді це чотириярусний дідух, а іншого разу – із чотирма верхівками», – каже Олена Бабійчук.
До речі, щороку вона робить не один, а кілька дідухів – для себе й своїх близьких і друзів, щоб ці різдвяні снопи приносили у домівки достаток, захист від усього злого і радість на увесь прийдешній рік. Цей давній обряд, каже, засвідчує те, з якою великою повагою ставилися наші пращури до свого родоводу, а в наш час традиція плетення дідухів відроджується й він стає хоч і не таким поширеним, як вбрана ялинка, але з кожним роком більш цікавим людям і шанованим оригінальним атрибутом новорічно-різдвяних святкувань.
Юлія ПАШКОВА
