На головну Новини Рок, опера, метал і Жадан: яким був ювілейний «Тарас Бульба»

Рок, опера, метал і Жадан: яким був ювілейний «Тарас Бульба»

2

Найстаріший фестиваль України, який відбувається з 1991 року у місті Дубно, відсвяткував своє тридцятиріччя. Попри складнощі другого року пандемії і фінансову кризу, яку переживають культурні індустрії від її початку, організаторам за підтримки Українського культурного фонду вдалося провести грандіозне дійство, яке розгорталося одразу на кількох сценах практично нон-стоп. Подейкують, містяни від цього були не надто щасливі, але сотні поціновувачів різних жанрів рок-музики втішилися нагоді після минулого безфестивального літа нарешті зібратися гуртом і прокайфувати під виступи улюблених гуртів просто неба.

Рок-опера і метал

- реклама -

Відколи «Тарас Бульба» перемістився з центральної площі Дубна на стадіон «Спартак» і розрісся на кілька сценічних майданчиків, організатори дбають про те, аби відвідувачі могли послухати музику на різний смак – від щонайважчого українського металу до популярних рок-гуртів. Цього року на ньому працювало дві музичні сцени, однак розмаїття музичних стилів, представлених в рамках фестивалю, було набагато ширшим. Загалом на «Тарасі Бульбі» виступило більше півсотні гуртів.

Головну сцену заповнили відомі гурти – «Чумацький шлях», «Тінь сонця», «Брем Стокер», «Motanka», «Karna», «Кому вниз», «The Doox», «Пирятин», «Фіолет», «Жадан і собаки», «Ot vinta», «Kozak System». На альтернативній, де впродовж першого та другого дня відбувався конкурс молодих гуртів, виступали також яскраві команди – зокрема, нововолинський «Цвях», «FarinHate», переможці першого фестивального конкурсу гурт «Жнива». Після опівночі ця локація перетворювалася на нічну сцену, куди виходили готичні  «Діти підземелля», «Zwyntar», «Вій».

У неділю ж замість альтернативної на цій локації працювала Domna-Stage, де, як у справжні доменній печі, гартувався гарячий важкий метал – звісно, музичний. Сюди в останній фестивальний день, щоб послухати «I Miss My Death», «СІЧГАРТ», «Khors», «Nokturnal Mortum» та інших, з’їхалися справжні, «трушні» металісти.

Але справжньою особливістю музичної програми стало перше концертне виконання наживо рок-опери “Тарас Бульба”. Її продюсером став головний організатор  цього фестивалю Микола Арсенюк. Він розповів, що сюжет вибудували на основі подій 2014-15 років. “Історія про козаків вже є. Ми не хотіли нічого копіювати. Вирішили, що замість Січі центральним у нас стане Майдан», – пояснив він. Виконання рок-опери було настільки емоційно потужним, що заворожувало слухачів і в багатьох викликало сльози.

У конкурсі зіграла «Etna Terra»

Традиційною складовою фестивалю «Тарас Бульба» є конкурс молодих гуртів, перемога чи просто вдалий виступ на якому часто відкриває їм шлях до великих концертних і фестивальних майданчиків. Цього року у рамках конкурсної програми виступило 14 гуртів, які пройшли попередній відбір. Серед них і «Etna Terra» з Володимира-Волинського.

Звісно, їхній виступ для мене та решти володимирчан був головною подією фестивалю. І минув він на одному подиху – стрімко, яскраво, потужно. Хлопці попередньо попрацювали над сценічними образами, зрежисували план виступу і різні фішки на кшталт синхронних стрибків та вступу бек-вокалу і виглядали, звучали і поводилися на сцені як професійні, впевнені музиканти. Уже після першої пісні завоювали любов публіки, і то таку сильну, що їх – чи не єдиних з-поміж усіх конкурсантів – глядачі довго не хотіли відпускати, запрошуючи «на біс».

На жаль, таку ж міцну прихильність журі хлопцям завоювати не вдалося. Тож третє місце на конкурсі здобув фольк-метал гурт «Teren» з Кропивницького, друге посіли харківські блюз-рокери «Восьма куля», до першого дістався гурт із Києва «Емаль», а гран-прі фестивалю  здобули одеські ню-металісти «Mr. Grey». Утім, музикантів з «Етна Терри» такий результат ніскілечки не засмутив, адже той вогонь у серцях, який вони відчували на сцені, і той шалений, гарячий прийом, який їм влаштувала публіка, набагато цінніші, аніж будь-які грамоти і звання.

Лірники у соборі, Жадан на літсцені

«Тарас Бульба» – фестиваль у буквальному сенсі цілодобовий, тож навіть коли на музичних сценах відбувалися технічні перерви і саунд чеки, події вирували на інших локаціях. І не лише безпосередньо на огородженій території стадіону «Спартак»: скажімо, кобзарі та лірники  у рамках фестивалю виконували пісні у сакральних спорудах Дубна та біля замку князів Острозьких. Потрапити на їхні виступи можна було абсолютно безплатно.

На самій території відвідувачів притягувала літ-арт сцена, яка зручно розташувалася у тіні високих дерев. Тут можна було побачити літературно-музичні перформенси та послухати лекції з історії чи поради з творчості, відкрити для себе нові поетичні імена чи зустріти визнаних зірок і живих класиків сучасного укрліту. Харківський поет Артем Полежака представив нову книжку “Люди у пошуках щастя» і читав тексти, в яких переповів найтрешовіші ситуації з української політики (як-от непристойну пригоду Іллі Киви в залі засідань Верховної Ради) високим стилем давньогрецької поезії (вийшло дуже дотепно). Брати Капранови презентували свої книжки з допомогою пісень. А Сергій Жадан читав авторські тексти так проникливо, що, здавалося, і саме сонце заслухалося.

Була окрема програма і для наймолодших відвідувачів. Усі дні працювала галявина для дітей: аніматори підготували для них розваги і майстер-класи, а актори Рівненського академічного обласного театру ляльок показували вистави. Діяв “Козацький курінь”, де було представлено побут, амуніцію та зброю козаків доби Богдана Хмельницького, а гості могли постріляти з лука, потренуватися у фехтуванні козацькою шаблею.

Замість p.s., або Дуже особисті враження

Для мене це були шостий фестиваль «Тарас Бульба» і повернення на нього через вісім років. Тоді, у 2013 році, «Етна Терра» також виступала у конкурсі. За вісім років змінилися і музиканти, і я, і сам фестиваль, тож було дуже цікаво порівняти емоції і повторити (або ні) колишній досвід.

За цей час простір фестивалю став значно організованішим, культурнішим і безпечнішим. Завдяки поділу на чіткі зони та роботі охорони можна було не остерігатися присутності випадкових людей. Звісно, були від цього і певні мінуси: скажімо, браслети учасників давали нам право бути на бекстейджі сцен, але не дозволяли зайти в наметове містечко в гості до друзів. Ну й навпаки, до нашого невеличкого кемпінгу за сценою вони теж не могли потрапити. Але відчуття безпеки переважало всі недоліки.

Програма фесту дозволяла максимально ефективно наповнити свої дні – наприклад, поки друзі сплять перед вечірнім виступом, наслухатися під зав’язку свіжої поезії чи пороздивлятися по-мистецький вигадливі прикраси, посуд і сувеніри, які пропонували на алеї майстрів. А розташування всіх локацій забезпечувало можливість швидко перебігти з однієї до іншої і встигнути побачити й почути практично все, що хочеться.

Якщо спробувати підсумувати усе це одне одним реченням, то можна сказати, що «Тарас Бульба» став глибшим, наповненішим, усвідомленішим. І ми – ті, які росли разом із ним, – також.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

три × 5 =