Торік трагічний ранок 27 лютого сколихнув жителів Володимирщини жахаючими звуками вибухів. У деяких будинках на західних околицях міста задрижали вікна. У небі виднілися стовпи чорного диму. Згодом надійшло офіційне підтвердження: вороги завдали ракетного удару по військовій частині, що розташована за межами міста. Тоді під час виконання службових обов’язків, захищаючи суверенітет та цілісність України, загинули три військовослужбовці першої радіотехнічної бригади військової частини А2099 – старший лейтенант Михайло Шімон з міста Кам’янське Дніпропетровської області, молодший сержант Сергій Гребенюк з Володимира, солдат Іван Білецький із міста Горішні Плавні, що на Полтавщині.
У роковини трагедії вшанувати Героїв й у цей скорботний день схилити голови перед їхньою світлою пам’яттю на території військової частини зібралися друзі, бойові побратими, командування, приїхали рідні захисника з Володимира – Сергія Гребенюка. Щирою молитвою, яку звершив військовий капелан першої радіотехнічної бригади повітряного командування «Захід» отець Мар’ян Сеник, та добрим словом згадували загиблих бійців, запалили лампадки, поклали квіти до їхніх портретів.
«Єдине, що усім нам під силу – це віддати честь патріотам, що поклали найцінніше – власне життя за українців, за мирне майбутнє для своїх рідних і своєї країни. Маємо зробити усе можливе, аби пам’ять про Героїв жила вічно», – сказав командир Юрій Богута.
Заступник командира військової частини А 2099 з морально-психологічного забезпечення капітан Роман Шишко того недільного дня був зі своїми підлеглими. Пригадує: усі військовослужбовці знаходилися на бойових постах і з величезною відповідальністю та пильністю несли чергування в умовах воєнного часу. Тоді у повітряному просторі України коїлося щось страшне. Небо уже було закрите для цивільної авіації. Фіксувалися польоти російських ракет, ворожі авіа-атаки.
-О 7.30 крилата ракета, випущена з акваторії Чорного моря, влучила у радіолокаційну станцію, де на бойовому чергуванні знаходилися троє наших побратимів. Вони опинилися в епіцентрі вибуху – загинули відразу. Решта особового складу змогли сховатися в укриттях та за земляним насипом. Дехто отримав незначні травми. Вибуховою хвилею відкинуло одну з військовослужбовиць, що на той період перебувала неподалік місця падіння ракети, вона отримала кілька забоїв, – пригадує Роман Валерійович. – Уламки металу від обладнання станції і ворожої ракети розкидало на території частини. Величезна вирва утворилася на місці ураження, а ще більша – у серцях побратимів і тих, хто знав загиблих захисників. Про те, що їх не стало я особисто сповіщав сім’ї, намагаючись дібрати слова… Військові першої радіотехнічної бригади, командиром якої є полковник Сергій Семітко, особовий склад військової частини А2099 єдині у думці, що наш святий обов’язок підтримувати згорьовані сім’ї і берегти пам’ять про кожного Героя, який загинув за самостійність і незалежність України.
Михайлу Шімону, чиє життя обірвалося того трагічного дня, було 27. Він родом із міста Кам’янське на Дніпропетровщині. На строкову службу юнака призвали відразу після закінчення школи. Згодом, зрозумівши, що військовий шлях йому близький, Михайло підписав контракт із ЗСУ, а через деякий час вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба, де здобув спеціальність «Радіотехніка та телекомунікація». Після закінчення вишу – у серпні 2020 року призначений на посаду начальника радіолокаційної станції військової частини А2099, яку обіймав до загибелі. Як пригадують побратими, був надійним і відповідальним. Вічний спочинок загиблий Герой знайшов рідному місті. У нього залишився брат-близнюк, який теж є військовослужбовцем цієї ж частини й на момент обстрілу виконував бойові завдання на сході країни. Та це не єдина трагедія у родині. Через 34 дні після загибелі Михайла, не стало і його батьків.
Втратив того трагічного дня брата-близнюка і Вячеслав Гребенюк. Вони із Сергієм служили в одному підрозділі, а їхній старший брат боронить країну у лавах ЗСУ в рядах іншого бойового з’єднання. Військовий фах брати обрали за прикладом батька, який, на жаль, помер, коли хлопці були ще юними. Сергій після закінчення школи здобував фах техніка-механіка у тоді ще Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі, який закінчив із червоним дипломом. Згодом була строкова служба, а опісля він підписав контракт із ЗСУ й обіймав посаду водія-електрика ОРЛВ. Здійснив кілька ротацій у зону проведення антитерористичної операції. У 2020 році після навчального центру за бездоганну військову службу отримав чергове звання – молодший сержант і призначений на посаду начальника електросилових пристроїв. Про Сергія побратими відгукуються як про цілеспрямованого й товариського. Йому навіки 36. Похований на алеї слави у рідному Володимирі.
Того дня загинув також військовий строкової служби – 21-річний Іван Білецький з міста Горішні Плавні Полтавської області, який у момент атаки перебував на бойовому чергуванні. Із 24 липня 2021 року він проходив службу на посаді водія-електрика військової частини А2099. Попри юний вік Іван вирізнявся наполегливістю, вмінням приймати правильні рішення у нестандартних ситуаціях. Похований Герой у рідному місті.
У цих трьох військових попереду було ціле життя й успішна служба у Збройних силах, адже вони обрали цю стежку за покликом серця. Так багато не встигли зробити… Не створили сім’ї, не мали дітей, які б продовжили їхній славний рід. Ворожий ракетний удар обірвав усі плани та мрії.
Указом Президента України загиблих Героїв нагороджено відзнаками, на жаль, з приміткою посмертно: старшого лейтенанта Михайла Шімона – орденом «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня, молодшого сержанта Сергія Гребенюка – орденом «За мужність» ІІІ ступеня, солдата Івана Білецького – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Захисники навічно занесені до списків бійців військової частини А 2099, пам’ять про яких передаватимуть майбутнім поколінням.
Валентина ТИНЕНСЬКА.
