Новини

Розлітаються по світу Дубинчукові журавлі

Архів
10 переглядів

Прогулюючись вулицею Драгоманова, постійно звертаю увагу на невеликий паркан з різними скульптурами та химерами, який так і манить своєю загадковістю. Мимоволі хочеться зупинитись хоча б на декілька хвилин, для того, щоб намилуватись дивовижними скульптурами. Так і хочеться прочинити  ці загадкові ворота, щоб дізнатися, а що  за ними, хто створює таке диво.  Тому я вирішила завітати в гості до людини, яка створює такі чарівні витвори – Олега Дубинчука.

    Зазвичай любов до творчості з’являється з раннього дитинства. Так було і в пана Олега, який розповів, що саме мама змогла розгледіти його тягу до малювання. Як і для кожної дитини, мама була його авторитетом,  і коли потрібно було оцінити  створене та підказати, чого не вистачає, Олег завжди звертався до неї. Захоплення малюванням почалось ще з 3 класу. В той час  ще виходив журнал “Перець”,  і саме з нього юний школяр почав перемальовувати перші свої ілюстрації. Подорослішавши, поступив у художнє училище, працював у Волинському художньому комбінаті. І так поступово крок за кроком почав займатись справою свого життя – різьбленням по дереву. Перші вироби майстра, портрет Лесі Українки та мозаїка “Несе Галя воду”, зберігаються й досі вдома у Олега Євгеновича. До речі, колись автор хотів викинути їх, але саме мама наполягла на тому, аби залишити на пам’ять. 

    Така клопітка робота, як різьблення по дереву, вимагає й особливої підготовки. Далеко не всі породи дерев годяться для створення певних видів скульптур. Наприклад, для великих монументальних робіт, які будуть розташовуватись переважно просто неба, краще підбирати тверді породи –  акацію, дуб, грушу. А якщо скульптури виготовляються для зберігання у приміщеннях, то можна використовувати будь-яке дерево, великої різниці немає, – зазначає пан Олег. На початковому етапі потрібно створити ескіз олівцем на папері, а потім вже безпосередньо переносити його на дерево та вирізьблювати. Проте не завжди все виходить з першого разу, інколи й доводиться перероблювати.

    На виготовлення скульптури йде багато часу, проте це все залежить від розміру, обсягу та тематики.  Є такі, що можна створити за місяць – два, але є й такі, над якими майстер працює і декілька місяців. Наприклад, робота над скульптурою тему національно – визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років на замовлення Волинського краєзнавчого музею тривала дев’ять місяців.

    Також, Олег Євгенович любить малювати, але каже, що скульптура – це серйозна тема, а живопис – для відпочинку, він більше розслабляє та заспокоює.

   – Виділити, якусь одну роботу, яка найбільше припала до душі, не можу, бо кожна з них є особливою для мене, вони – як діти, – зазначає пан Олег.

Дійсно, розповідаючи про своїх “дітей” –  князя Святослава, Лесю Українку, князя Данила Галицького, Мойсея, Лісовика, лелек – символів життя та інших, можна побачити блиск в очах пана Олега та неабияку любов до кожної роботи.

Також зараз  митець займається виготовленням скульптури Богородиці для  храму Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, портрета Тараса Шевченка, композицій “Дерево життя” і “Тайна вечеря”. 

   Особливе місце в житті пана Олега займають журавлі.  Годі й перелічити, яка кількість  їх  “проживають” в будинку майстра і на подвір’ї. “Я найбільше любив  творити  на тему історії –  князі, Запорізька Січ, а мама завжди просила написати щось ліричне. Ось так і з’явились мої журавлі”,- згадує Олег Євгенович. 

   До речі,  у квітні цього року в парку Дверницького встановили перші дерев’яні скульптури  журавлів, створенням яких займався пан Олег. Їхній вибір скульптор пояснює так: “Бо це символізує Україну, символ життя, – і додає, – пам’ятаю,  коли служив на флоті, і якось, як  стояли на палубі, над нами пролетіла зграя журавлів, то аж плакали. І додому так потягнуло, був би журавлем – полетів би”.

    Досить часто у нашого скульптора можна  зустріти школярів, студентів або ж навіть випадкових  перехожих. Олег Євгенович каже, що завжди з радістю приймає гостей та з великим задоволенням розказує про справу свого життя. До того ж на екскурсію може потрапити кожен охочий, варто лише заздалегідь попередити майстра про візит. Також пан Олег веде зошит, де всі відвідувачі мають змогу залишають кілька теплих слів та побажань. Я теж побажала панові Олегу успіхів, натхнення та нових звершень.

   Щодо виставок, то з ними, каже, забагато мороки, бо потрібно всі експонати перевозити. Краще, коли просто приходять до нього в гості. Але все ж таки планує  влаштувати виставку наступного року у Луцьку.

   На запитання, чи не виникало у нього бажання відкрити майстерню, каже, що тяги вчити дітей немає, бо це займає багато часу, та й взагалі потрібно знайти підхід до них. Колись в школі викладав креслення, малювання і трудове навчання, але зрозумів, що це не мій шлях.

   Можна бути хорошим педагогом, але поганим художником, і навпаки, – стверджує Олег Євгенович.

Олеся ВАСИЛЕЦЬ.

Коментарі
Поділитися
Головні новини
Реклама
keyboard_arrow_up