У Нововолинську відбулася неординарна подія – навіть незважаючи на те, що в Україні уже третій рік йде великомасштабна війна, Марія та Ярослав Доліновські доклали немало зусиль і вклали значні кошти в облаштування першого на Волині, і, мабуть, не лише, приватного музею – етногалереї старовинного вишиваного одягу Прибужжя «Русовичі».
Історією рідного краю Марія Доліновська захопилася уже давно. Коли ж відчула зацікавлення з боку чоловіка та доньок, а пізніше зятів та онуків, взялася за такі дослідження з ще більшим завзяттям. Спочатку по крупинці збирала експонати. Деякі з них жителі навколишніх поблизу Нововолинська сіл просто дарували, але багато довелося купувати. Та за цим колекціонера не шкодує. Нині у її галереї зібраний вишиваний етноодяг початку ХХ століття, 1930-х років, повоєнного часу, у який носили у Нововолинську, Іваничах, Володимирі… Загалом має уже понад 500 вишиванок. Далеко не всі вони вже знайшли місце у новоствореному музеї, але робота у цьому напрямку триває.
– Чому обрала назву «Русовичі»? – розповідала Марія Василівна на урочистості з нагоди відкриття музею гостям, яких зібралося багато. – Іншої і бути не могло. Адже порівняно молоде місто Нововолинськ розташоване якраз на землях села, яке здавна носило таку назву. Вдалося облаштувати дві унікальні колекції стародавнього одягу, якому понад сто років. Кожен експонат – це цікава життєва історія. Марія Доліновська розповіла про долю Ольги Мельничук із Старосілля, що на Іваничівщині. Її святкове вишите вбрання передали для музею рідні. Сільська красуня так і не пізнала щастя сімейного життя. У той час, коли завагітніла, її коханий Степанко був у лавах УПА і не мав можливості зустрітися, аби зареєструвати шлюб. А пізніше загинув за волю України. І хоча сваталися до Ольги чимало хлопців, та на все життя залишилася вірною своєму першому і останньому коханню.
Таких історій, які почула і від старожилів, від їхніх нащадків, у пам’яті пані Марії чимало.
Наші пращури вірили, що й вишиванка є ще оберегом від всього лихого і намагалися закодувати в орнаменті побажання щастя, волі, інших життєвих прагнень. Навряд чи майстри, котрі започатковували ремесло вишивання, могли уявити, що у ХХІ столітті такі вироби стануть символом величного козацького народу. Крізь віки традиції вишивання переймали, розширювали. Вишиванка змогла осучаснитись і водночас бути такою, як десятки і сотні літ тому. І це наочно продемонструвала власниця музею Марія Доліновська, якій вигаптували вишиванку, перейнявши зразок з однієї із старовинних блузок нашого краю.
Того дня вітання звучали від багатьох поважних гостей, зокрема міського голови Бориса Карпуса, завідувачки відділом етнографії Волинського краєзнавчого музею, кандидатки історичних наук Людмили Мірошниченко, директорки турагентства «Турсалон Луцьк» Світлани Кравченко, автора проекту «Екскурсії з істориком» Андрія Павляшика, заслуженого діяча культури України, видавця Дмитра Головенка, засновника проекту «Ротарі–Київ-Бальзак» Володимира Пилипенка, доцентки кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Волинського університету Алли Дмитренко та інших.
Серед гостей був і доктор філософії з історії, провідний науковий співробітник Нововолинського музею, старший викладач кафедри фундаментальних та спеціальних дисциплін Нововолинського інституту економіки та менеджменту Тернопільського національно-економічного університету, а нині молодший лейтенант 150-ої ОМБр Збройних сил України Юрій Велінець. Він і раніше не раз зустрічався з Марією Доліновською, як науковець, давав корисні поради, сприяв цікавим зустрічам із старожилами навколишніх сіл
Знав, що музей ось-ось гостинно відкриє двері для перших відвідувачів, – сказав пан Юрій. – І переймався, що не зможу бути на цьому дійстві, адже призваний до лав ЗСУ. Та, мабуть, сам Господь управив так, що зараз перебуваю у короткотерміновій відпустці. Це надзвичайна подія для нашого міста. А коли серед багатьох старовинних фотознімків, які також є унікальною частиною цієї етновиставки, побачив світлину своєї прабабусі Лукерії, розхвилювався заледве не до сліз. І хоча був ще малим, але пам’ятаю її з веретеном у руках, ті казочки, які розповідала, пригадую тепло її натруджених рук. Отож усім раджу: пишіть і передавайте нащадкам історію свого роду, це буде неоціненним внеском у майбутнє рідного краю.
До речі, сім’я Доліновських з перших днів війни й дотепер допомагає нашим воїнам. І цього разу, відкриваючи музей, провели благочинну акцію на підтримку ЗСУ і вже зібрали понад 10 тисяч гривень. Ця акція для відвідувачів музею триватиме й надалі.
Валентина ПЕТРОЩУК
Фото з фейсбук-сторінки Марії Доліновської.
