На головну Новини Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя.

Ритму старому Володимиру задавали інтелігентні міщани. Частина третя.

47

 

   Історії цих родин овіяні таємницями, що з роками обросли домислами, переказами,  чутками.  А вони – розумні, інтелігентні і безстрашні –  були героями свого часу, творцями міста.  Їх іменами названі вулиці, але не всі знають за що така честь і шана. Тож третя частина нашої розповіді про володимирських міщан-українців, які боролися за незалежність і віддали своє життя за вільну Україну.

- реклама -

Коханські на повстанській стежці

Родина Коханських одна з небагатьох у часи окупації виступала за самостійну Україну. У цій сім’ї Степана та Тетяни, що проживала у с. Острівок, було троє дітей – син Іван, доньки Олена та Галина.

Іван Коханський на псевдо «Денис» 19-річним став членом ОУН  1929 року, а через сім років був призначений повітовим провідником Володимирщини. Його заарештували польські поліцаї у 1936 році як коменданта Української Визвольної Організації та засудили до семи років закритого ув’язнення на території сучасної Польщі. Там через жахливі умови захворів на туберкульоз. Восени 1939 року, після захоплення німцями Польщі, українські в’язні, у тому числі і Коханський, звільнені. Іван повернувся додому з важкою відкритою формою туберкульозу. Друзі, не гаючи часу, відправили його у Кричанський санаторій «Наш дім» (нині курорт Малопольського воєводства), де  він  помер від туберкульозу і там же був похований.

Молодша сестра Івана Галина – легендарна розвідниця військового округу «Січ-Степ» УПА-Північ на псевдо Орися з 1942 року призначена ройовою Володимирської жіночої юнацької сітки ОУН. Галину заарештували у березні  1945 року,  у бою із загоном НКВС її поранили і вона потрапила у полон. Берестечківським РВ НКВС звинувачена у зв’язках з УПА та приналежність до ОУН. Своє справжнє ім’я не видала, у справі проходила як Ярослава Петрівна Бульбан.

За рішенням військового трибуналу військ НКВД області засуджена до 15 років каторжних робіт, які відбувала  на Воркуті. Повернувшись на Волинь, проживала в Луцьку, де  і похована.

Батька Степана Коханського заарештували  на Водохреща 1941 року, а  23 червня розстріляли в Луцькій тюрмі. Він один з небагатьох індентифікованих жертв НКВС, яких знайдено в братській могилі у 2016 році під час археологічних досліджень біля  цієї в’язниці. Мати Тетяна відбула заслання у Тайшеті Іркутської області, що тоді був центром адміністрації трудових таборів ГУЛАГу.

 

Легендарний сотник Юхим Бунда

Про Юхима Бунду у Володимирі-Волинському нагадує лише невеличка вуличка, самі жителі якої не знають, хто цей чоловік. А він справжній герой України, борець за її незалежність, репресований і страчений, як ворог народу.

На жаль, про його життя відомо досить мало. Юхим народився в селянській родині на Білих Берегах, був сотником армії УНР, членом «Просвіти» з 1930 року.

Сотня Юхима Бунди звільняла місто від поляків 1919 році. База українського війська у той час знаходилась у Торчині. Тут перебував штаб волинської оперативної групи під проводом полковника Порохівського. Її окремий курінь – так званий Володимир-Волинський загін під командуванням курінного Гущі 7 січня 1919 року здійснив першу  атаку на місто Володимир, вибив звідти польську залогу, але не діставши резервів, мусив відступити. Однією з двох з двох сотень цього загону командував Юхим Бунда.

З тих пір збереглася і єдина світлина Юхима, де він поруч з представниками штабу Володимир-Волинського бойового загону.  В одному з боїв сотника поранили.

Під час першої радянської окупації Юхим заарештований органами НКВС. Перебував у володимир-волинській в’язниці, де розстріляний 22 червня 1941 року. Перепохований у братській могилі на Ладомирському кладовищі. Ймовірно, що у Юхима Бунди був брат Степан, котрий теж був розстріляний органами НКВС в той самий день.

 

Іван Коровицький підкорив Америку

Сім’я Коровицьких мешкала на хуторі Михалє Хотячівської волості. У родині священника Івана та матушка Людмили  підростало четверо дітей: Ваня (згодом вiдомий вчений Америки), Наталія, Женя та Нiна. Сама матушка походила з родини  М. Коцюбинського.

   Згодом Коровицькі переїхала до Володимира, де поселилися у будиночку на вул. Дубникiвськiй. Це була напрочуд дружна, культурна, шляхетна родина. Донька Ніна вийшла заміж за вдiвця, у якого була донечка Рая. В 1943-1944 роках Нiна вчителювала у фахово-пiдготовчiй школi, що знаходилася біля собору в єпископському замочку.

Іван Коровицький закінчив відділ богослов’я Варшавському університеті (1929), згодом став його доцентом. До війни керував Православним митрополітальним музеєм Варшави. Викладав у Православній богословській академії в Німеччині й Америці. Маґістр (Вестерн Резерв, Клівленд), доктор філософії (Пенсильванський університетт). Був довголiтнiм активним членом бавнд-бруцької української громади у однойменному місті штату Нью-Джерзі у США. Організатор і перший керівник тамтешнього бібліотеки Культурного центру. Коровицький відійшов у вічність 8 червня 1991 р. у місті Філадельфії.

Наталія Коровицька теж жила за кордоном, де  і померла. Євген так і не одружився. Жив у місті і працював на державній посаді у сільському господарстві.

 

   Михайло Тележинський – священник, композитор, політичний діяч

Михайло Тележинський народився 26 січня 1886 року у селі Булаї Бердичівського повіту в родині священника. Після закінчення Київської духовної семінарії у 1913 році посвячений в духовний сан, але згодом відмовився від цього служіння, вирішив посвятити життя мистецтву. 16 травня 1912 року одружився з Серафимою Караванською, у них народився син Валентин.

У 1917 році став активним членом Центральної Ради. Після поразки УНР переїхав на територію Речі Посполитої. Поселився спочатку в Тернополі, а пізніше переїхав у Володимир-Волинський, де досить швидко влився у громадське життя. Він увійшов до місцевої «Просвіти», а вже в 1922 році організував хор «Замочок», який став одним з кращих на Волині. Саме в той час він познайомився  і подружився з Арсеном Річинським, головним лікарем місцевої лікарні. Обидва стали поборниками автокефалії та українізації церковної відправи, організаторами національного  церковного руху на Волині.

Михайло Тележинський був псаломником у соборному храмі. Активно боровся за українську мову у церквах, за що 4 грудня 1924 року єпископ Симон (Івановський) звільнив  його з посади псаломника собору. Однак митрополит Діонісій не задовільнив таке рішення.

   Окрім церковної та просвітньої діяльності, Михайло активно займався політичною діяльністю. У 1930 році його обрано послом у Польський сейм. Разом з іншими депутатами з Волині він створив Волинське українське об’єднання,  очолив яке відомий публіцист  Петро Певний.

Кардинальним кроком у житті композитора, громадського діяча та політика стало рішення у 1936 році прийняти духовний сан священника. Його призначено настоятелем церкви св. Василія у Володимирі-Волинському, де служив до початку вересня 1939 року. На початку німецької окупації Польщі Тележинському пощастило уникнути концентраційного табору у Березі Картузькій.

Та, врятувавшись від цього, Тележинський потрапив у ще гірше пекло. Колишнього члена Центральної Ради, церковного діяча та посла до Польського сейму заарештували в 1939 році органи НКВС. Подальша доля Михайла невідома. За однією з версій він помер у Володимир-Волинській в’язниці в 1940 році. За іншою – трагічно загинув у 1939 році під час конвоювання до табору при спробі втечі.

  Якщо серед вас, читачі, є ті, хто пам’ятає про згадані сім’ї, просимо поділитися інформацією. Телефон адміністрації  ДІКЗ «Стародавній Володимир» 3-89-89.

Орися ВОЗНЮК.

 

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

2 + девятнадцять =