На головну живи активно Секрети сімейного щастя багатодітної родини

Секрети сімейного щастя багатодітної родини

278

   Їхня родина багато в чому особлива – дивує, надихає, розбиває стереотипи. Обидві доньки народилися в один день, з різницею у 19 років. Найстарші донька й син добровільно пішли на фронт, щоб захищати східні кордони країни від російської агресії. Усі діти залюбки проводять час разом, і кожен із них, окрім основної роботи чи навчання, розвиває власні музичні, мистецькі чи технічні захоплення. «Ми – звичайна родина», – скромно кажуть про себе, але від світлин їхньої великої сім’ї, від спілкування з ними віє особливим теплом. На початку березня мамі п’ятьох дітей Олені Подзізей вручили відзнаку – звання Матері-героїні. Ми розпитали у неї про сім’ю, дітей, принципи виховання і секрети щасливого материнства.

Званням «Мати-героїня» наша держава вшановує жінок, які дали життя і виховали п’ятьох і більше дітей. Олені Подзізей, якій нещодавно присвоїли це звання, разом із чоловіком Олександром вдалося виростити п’ятьох особистостей – цікавих, творчих, різносторонньо розвинених. Бо і найстарша донька Катруся, яка мешкає у Києві з чоловіком та синочком, і наймолодша, третьокласниця Оля, і троє синів – Богдан, Марко та Вова – допитливі, цілеспрямовані, мають цілу купу захоплень. І водночас, попри різні характери, різницю у віці і навіть географічну віддаленість, усі діти відчувають міцний зв’язок одне з одним, підтримують одне одного і живуть дружно.

- реклама -

Пані Олена каже, що «секретний інгредієнт» її щасливого материнства – величезна підтримка чоловіка. Без нього було б важко. Олександр, військовий медик на пенсії, який брав участь у воєнних місіях в Іраку та в Африці, – тато, який повністю включений у виховання дітей і за потреби легко може підмінити маму. «Наша наймолодша, Оля, попросилася на світ трохи передчасно. Вийшло так, що я пішла на прийом до лікаря – і звідти потрапила одразу в пологовий, а чоловік лишився зненацька сам з трьома дітьми аж на цілий місяць. Але, дякувати Богу, впорався», – згадує пані Олена. І зараз, коли вона на роботі, а потрібно завести дитину в лікарню чи відвідати батьківські збори, бере на себе ці обов’язки.

Чи завжди хотіли багато дітей? Не те щоб мріяли чи планували стати багатодітними батьками, каже пані Олена, але завжди були до цього готові. Сама вона має двох братів, чоловік із великої родини. Тож дім, наповнений дитячими голосами, сміхом, пустощами та веселощами – це звична для них обох картина. Втім, зараз удома, з батьками, лише троє молодших. Марко навчається в Нововолинському електромеханічному коледжі, має хист до комп’ютерної техніки. Вова – семикласник НВК №3, Оля навчається там же у третьому класі. Найстарша, Катя, вже давно живе у Києві, працює у сфері копірайтингу та SMM, цікавиться мотиваційною літературою і саморозвитком, про що розповідає у своєму блозі в інстаграмі, а також виховує синочка Артура. А Богдан уже сьомий рік захищає країну в зоні АТО/ООС.

Власне, рішучий патріотичний вибір у 2013-14 роках зробили обоє старших дітей – пройшли Революцію Гідності, а потім вирушили добровольцями на фронт. Пані Олена розповідає, як Богдан, якому ще не було 18 років, схитрував: сказав, що їде до Катрусі, та не зізнався, що вона вже не у Львові, на навчанні, а на Майдані Незалежності у Києві. Двічі батько їздив переконувати сина, щоб повернувся додому. «Але 17 років – це вже не дитя, а людина зі сформованими внутрішніми переконаннями. Хіба можна їх ламати?» – міркує пані Олена. Тим паче, що патріотизм, любов до рідної землі у їхній родині, як то кажуть, в крові.

Після Майдану діти пішли на війну: Катя спершу волонтерила, а потім, пройшовши курси, стала парамедикинею в добровольчому батальйоні. Богдан теж став у лави «Правого сектору», а коли прийшла повістка на строкову службу, підписав контракт. Служить у розвідці. Його бригада дислокується поблизу Дніпра, тож вдома буває не часто. Кожен його приїзд – свято і для батьків, і для малечі.

Сльози, які бринять в очах матері, коли розповідає про це, без слів говорять про те, як тривожиться материнське серце за дітей. Проте до їхнього вибору батьки звикли ставитися з повагою – і в таких серйозних речах, і в дрібницях. Діти самі обирають позашкільні заняття, гуртки, хобі, батьки лише підтримують і допомагають організувати розклад. Усі навчалися в музичній школі, але грали на різних інструментах – Катя, Богдан і Оля на фортепіано, Марко на гітарі, Вова на сопілці і флейті Пана. Ходили на народні танці. Богдан закінчив художню школу, Марко успішно займався в технічному гуртку в ЦПО, Вова вчить англійську, ходить в басейн, Оля пробує найрізноманітніші гуртки, шукає себе, заповнює вільний час цікавими заняттями.

«Молодші тягнуться за старшими, беруть із них приклад, надихаються. Ми ж налаштовуємо дітей на те, щоб жили дружно між собою. Прощали дрібні образи і підтримували одне одного. За характером вони всі дуже різні, та й різниця у віці є:наймолодша донька народилася в той же день, що й найстарша, але через 19 років. Але старші ніколи не цуралися товариства малюків: Богдан і Катя завжди брали малечу з собою, коли йшли гуляти з друзями, навіть на побачення з ними ходили. Зараз найстарші наймолодших трохи дисциплінують, розповідає пані Олена.

У материнстві буває важко знайти час на всі справи, а тим більше – на себе. «Я міркую так, що охопити все ніколи не встигнеш, тож стараюся легше ставитися до того, коли щось йде не по плану чи не вдається виконати задумане. Значить, так мало бути», – каже пані Олена. Сама ж дуже любить шити і куховарити. І це хоча на кухні проводить більшість свого часу, адже працює кухарем у дитсадочку №7, та, каже, це їй не набридає. Тому й удома намагається тішити дітей їхніми улюбленими стравами, а що смаки у всіх різні, то й готує для кожного щось смачненьке. З шиттям відвела душу під час торішнього довгого карантину – приїхала Катруся з Києва, тож сіли утрьох, разом з Олею, і понашивали для себе яскравих літніх суконь та стильних «фемілі-луків».

 Пані Олена виховує дітей у християнському дусі – змалечку вони разом ходили до церкви, ставали до молитви, читали Біблію. Однак спокійно сприймає і те, що, підрісши, вони рідше зголошуються іти на службу Божу, бо мають купу власних занять та інтересів. Каже – усе повинно бути добровільно.

Та головне, що в родині панує дух злагоди та любові. Вони обожнюють проводити час разом: на Різдво розучують колядки і йдуть колядувати до родичів та друзів, влітку разом відпочивають на озері, їздять до лісу по гриби. Дуже люблять сімейні велопрогулянки – у кожного є свійровер, на якому намотує десятки кілометрів. А ще мають традицію: обов’язково всією сім’єю їдуть качати мед на родинну пасіку. Тут усім  знаходиться робота: хтось крутить медогонку, хтось біля вуликів порається, хтось зрізає соти, а хтось просто гуляє поблизу, розділяючи радість від літнього дня, свіжого запашного меду і товариства найрідніших людей, які дарують безумовну любов і підтримку.

Віталіна МАКАРИК.

Поділитися
- реклама -

Прокоментувати

Введіть Ваш коментар
Введіть Ваше ім'я

14 − 5 =