– Скоро не питимемо молоко власного виробництва, а купуватимемо у закордонних виробників. З червня закупівельна ціна на нього з 4,5 гривні за літр впала до 3,8. Хто буде утримати корів собі у збиток? У моїм господарстві за два роки з двох десятків корів молочної породи лишилася половина. Ще недавно у селі череда у 120 голів ходила, нині у ній їх трохи більше півсотні. Хоч і шкода збувати наших годувальниць, але доведеться, бо і утримувати не вигідно, – розмірковує одноосібник Аркадій Козунь з Бегети, котрий зателефонував у редакцію, аби розповісти про проблему, що непокоїть не тільки його, а й усіх селян, що здають молоко переробним підприємствам. – Свого часу чиновники гучно пропагували програму підтримки одноосібників, компенсували відсотки за придбану в кредит корову, але нею скористалися одиниці. Ще безплатно видавали власникам ферм, де утримували троє і більше корів, доїльні апарати. Це добра справа і тим апаратом донині користуюся. А як тепер допомагає держава?
Про одноосібника і фермера Аркадія Козуня наша газета уже розповідала кілька років тому. Нагадаємо, що він корінний житель Бегети, його хвилює життя селян, котрі уже втретє обрали його депутатом сільради. Свого часу працював на будівництві, нині займається тваринництвом, має до двох десятків гектарів землі, сіє пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу і навіть льон, бо, каже, насіння цієї незаслужено забутої культури має багато амінокислот, які корисні для худоби, то додає у їхній раціон.
Невтішна «молочна» арифметика. Разом із сільським господарем аналізуємо, у скільки обходиться утримання корови у місяць.
Приміром, у холодну пору, а це п’ять-шість місяців, з’їдає п’ять-сім тонн жому та три тонни силосу з кукурудзи, відповідно у місяць більше тонни жому та 500-700 кілограмів силосу, та ще 400 тюків сіна (у місяць 70, один вагою 15-20 кілограмів). Дійних корів підгодовує дертю з пшениці, вівса, жита і льону, одна з’їдає сто кілограмів у місяць.
Рахуємо середню місячну вартість кормів: жом – 150 гривень, сіно – 2 тисячі 100, дерть – 400, силос – 200, у підсумку – 2 тисячі 850 гривень.
Але це не все. Худобу треба раз у рік щеплювати (95 гривень), раз у місяць перевіряти на мастит (7 гривень), отож профілактика та лікування, якщо захворіє, обходиться понад півтисячі гривень у рік або до 50 – у місяць. До затрат додайте ціну електроенергії, отож одна корова «тягне» майже на три тисячі гривень. Зауважте, що розрахунки взяті для холодної пори, улітку витрати зменшуються удвічі.
А які прибутки? Корови дояться дев’ять місяців, й у середньому дають 15-20 літрів молока на день, від одної здають 15 літрів, що орієнтовно на 60 гривень (рахуємо по 4 гривні за літр, бо закупівельна ціна від 6 до 3.8 грн.) у місяць виходить тисяча 800.
Підсумовуємо: утримання корови у місць в холодну пору обходиться у три тисячі гривень, дохід від зданого молока –1 800… й результати аж ніяк не додають оптимізму. У літню пору ситуація трохи краща, бо худоба виходить на пашу. Та хто ж рахує щоденну важку працю, бо ж її треба пасти, напувати тощо?
Ціну диктують монополісти і сезонність.
– Монополізація ринку закупівлі молока призвела до того, що ціна за літр надто низька, – каже заступник начальника управління агропромислового розвитку РДА Світлана Мазурок. – Ця проблема особливо гостро відчутна у літній період. Торік райдержадміністрація зверталася в Антимонопольний комітет з приводу низьких закупівельних цін на молоко. Акцентували увагу, що у районі є ознаки корпоративної змови, адже монополісти домовляються між собою. Але нічого не змінилося.
Зазвичай із молока другого ґатунку, а саме його беруть в одноосібників, виробляють сухе молоко, яке йде на експорт. Натомість закупівельна ціна на молоко від населення впала майже на 35 відсотків – з п’яти гривень за літр до чотирьох з початку року. І це ще не межа. Молокопереробні підприємства називають цей період сезонним.
На території району молоко закуповують ВАТ «Чортківський сирзавод», ПАТ «Дубномолоко», ПрАТ «Галичина», ТзОВ «Радивилівмолоко», ТДВ «Рожищенський сирзавод», в усіх ціни майже однакові – чотири гривні за літр.
Коли заходить мова про ціну, переробники у першу чергу вимагають якість. І якщо до великотоварних виробників, тобто кооперативів, у них претензій немає, то молоком, яке надходить від одноосібників, незадоволені. Встановлюючи закупівельну ціну, керуються галузевими рекомендаціями, відповідно до яких порядок оплати за молоко залежить від гатунку і базисних показників, тобто вміст білка у молоці має бути три відсотки, жиру – 3,4. У молоці, яке заготівельники скуповують у селян, жиру не бракує, а ось білка достатньо тільки восени, коли є повноцінні корми. Крім того, на ціну впливають і вимоги, які зазначені у держстандарті, це кислотність, ступінь чистоти, загальний вміст бактерій, температура, масова частка сухих речовин і кількість соматичних клітин. Від того, в якій кількості усе це є у молоці, визначається його ґатунок і відповідно – ціна. Для прикладу, лише 30 відсотків молочної сировини виробляється у великотоварних підприємствах та 70 – в одноосібних господарствах. А з усього молока, яке надходить у виробництво, лише сім відсотків – вищого ґатунку, 90 – безгатункове.
Найважливіший показник – вміст бактерій. У молоці першого гатунку їх повинно бути не більше три сотні на сантиметр кубічний, другого – 500, третього – три мільйони. У молоці, яке виробляється у селянських господарствах, – орієнтовно 20 мільйонів бактерій. Таке на прилавки не потрапляє. З нього виготовляють плавлені сирки, масло, сухе молоко.
Який вихід? «Однозначно треба об’єднуватися в кооперативи, адже саме для цих сільгоспвиробників діє державна програма, яка передбачає відшкодування коштів у розмірі 70 відсотків від вартості придбаного обкладання для зберігання, охолодження чи переробки молочної продукції. Члени кооперативу самі матимуть можливість диктувати ціну й вибирати переробні підприємства, бо виконуватимуть усі вимоги щодо якості молока, каже Світлана Мазурок. – Продаж на ринку – це ще один вихід, аби дорожче збути молочну продукцію, але не всі можуть це робити».
Державні програми на підтримку галузей тваринництва. Для одноосібників, що вирощують молодняк великої рогатої худоби, передбачена дотація, яка виплачується у кілька етапів, а її загальна сума 2,5 тисячі гривень.
На розвиток галузей агропромислового комплексу спрямовані кошти з обласного і районного бюджетів на утримання трьох і більше корів. Такі одноосібники раз у рік отримують 300 гривень за корову. За утримання телиць і нетелів, що народилися у результаті штучного осіменіння, держава виплачує дві тисячі гривень за голову. Та і саме штучне осіменіння частково здешевлене.
І на завершення. Розповідаючи про «молочні» проблеми, Аркадій Козунь пригадав такий випадок. Свого часу він зустрівся з уже покійним головою ОДА Борисом Климчуком. Коли розмова торкнулася розвитку села, а тоді у державі діяло багато програм, спрямованих на підтримку фермерів і тваринництва, наш земляк скептично посміхнувся, мовляв, увесь день у гноєві, без свят і вихідних? На це губернатор відповів: «То для міських гній смердить, а для землі він золото…».
Втрата корови для селянина – не лише втрата годувальниці, адже кошти, отримані за молоко, є чи не єдиним щоденним заробітком. Та ці проблеми монополістів, схоже, не обходять.
Тетяна АДАМОВИЧ.
